Справа № 2-3228 2010 рік
20 липня 2010 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі судді Дмитренко А.М. при секретарі судового засідання Вангородській О.С. розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , 3-я особа: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання права власності на Ѕ частину квартири та визначення порядку користування житловою площею,-
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що з відповідачем по справі вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 26.06.2002 року по 24.01.2007 року, від якого мають дочку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, під час перебування в шлюбі на ім'я відповідача ними була придбана квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, яка складається з 2-х кімнат: 15,8 кв.м і 16,0 кв.м, кухні, коридора, вбиральні та ванної кімнати, вона та донька зареєстровані в квартирі, оскільки між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки, то вона змушена проживати з дитиною у своїх батьків, іншого житла вона не має, а тому позивач просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину вказаної квартири, за відповідачем визнати право власності також на Ѕ частину квартири, визначити порядок користування квартирою, виділивши їй з донькою в користування кімнату площею 16,0 кв.м, кімнату площею 15,8 кв.м виділити відповідачу, кухню, коридор, вбиральню, ванну кімнату залишити в загальному користуванні.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача позов не визнав, в суді пояснив, що вказану квартиру не можна вважати такою, що придбана сторонами в період шлюбу, оскільки за неї ще не сплачений кредит банку і куплена вона за кошти, одержані в кредит, крім того, кредит сплачує відповідач і він має намір подарувати цю квартиру їхній з позивачкою доньці після повного погашення кредиту, щодо користування вказаною квартирою, то жодних перешкод позивачці ніхто не чинить, в квартирі ніхто не проживає, відповідач її відремонтував за свої кошти, до того ж, позивачка з донькою сама залишила цю квартиру і проживає в м.Києві.
За ухвалою суду від 01.06.2010 року до участі в розгляді даної справи в якості 3-ї особи без самостійних вимог на предмет спору було залучено Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».
Представник 3-ї особи в суді просила відмовити в задоволенні позову, пояснила, що на придбання вказаної квартири банком АППБ «Аваль» /на даний час ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»/ було надано цільовий кредит на ім'я ОСОБА_1, строк дії кредитного договору -до 31.10.2015 року, квартира передана в іпотеку банку для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, боржником перед банком по договору є відповідач, заборгованість по договору відсутня, а тому банк як кредитор та іпотекодержатель заперечує щодо переоформлення кредитного договору також і на позивачку та щодо визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири, яка є предметом іпотеки.
До суду 16.07.2010 року представник 3-ї особи не з'явилася, надала заяву щодо відкладення справи на іншу дату в зв'язку з її захворюванням, але суд ухвалив про закінчення розгляду справи без представника 3-ї особи, оскільки юридична особа -банк-мала змогу забезпечити до суду явку іншого представника, до того ж, представник 3-ї особи надала суду пояснення, в її присутності було досліджено більшість доказів по справі, представники сторін не заперечували також щодо продовження розгляду справи без участі представника 3-ї особи.
Заслухавши пояснення представників сторін, 3-ї особи, оглянувши матеріали даної справи, цивільну справу № 2-1778 за 2010 рік. суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Як встановлено судом, сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.06.2002 року по 24.01.2007 року, від якого мають доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується копіями свідоцтв про одруження, про розірвання шлюбу та про народження дитини.
З матеріалів справи вбачається, що 31.10.2005 року на підставі договору купівлі-продажу на ім'я відповідача було придбано квартиру АДРЕСА_1 вартістю 148975 грн. /вказано в договорі/, що слідує з копії договору купівлі-продажу квартири, який було посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В. і зареєстровано в реєстрі за № 9137.
31.10.2005 року на ім'я відповідача зареєстровано право власності на вказану квартиру, що вбачається з копії реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно Білоцерківського МБТІ.
В судовому засіданні встановлено, що в спірній квартирі зареєстровані позивачка з донькою ОСОБА_3 - з 27.12.2005 року, відповідач - з 30.01.2007 року, що підтверджується довідкою КП Білоцерківської міської ради «ЖЕК № 2» в матеріалах цивільної справи № 2-1778 /2010 р., яка оглядалася судом, випискою з паспорта позивачки в даній цивільній справі, не заперечується представниками сторін в суді.
Судом також встановлено, що вказана квартира була придбана за кошти, отримані в кредит.
Так, 31.10.2005 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір на суму 126000 грн. для придбання житла на вторинному ринку в рамках співпраці з Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву на строк до 31.10.2015 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 17,5 % річних, що стверджується копією кредитного договору № 014/10-01/84/2113 від 31.10.2005 року.
Згідно довідки Білоцерківського районного відділення КРД АТ «Райффайзен Банк Аваль» в матеріалах справи від 22.06.2010 року, станом на цю дату заборгованість за кредитним договором становить 60232 грн.33 коп., прострочена заборгованість відсутня, за період з 31.10.2005 року по 23.01.2007 року було сплачено в рахунок кредиту 41866 грн.71 коп., за період з 24.01.2007 року, тобто, після розірвання шлюбу між сторонами, по 22.06.2010 року погашено 100872 грн.24 коп.
З матеріалів справи також вбачається, що 31.10.2005 року між АППБ «Аваль» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір, за умовами якого для забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору, укладеного 31.10.2005 року між іпотекодержателем та іпотекодавцем, згідно з яким іпотекодавець зобов'язаний до 31.10.2015 року повернути кредит в сумі 126000 грн., сплатити проценти за користування ним , та інші платежі згідно з договором, в іпотеку передано нерухоме майно-квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2005 року.
Наведене підтверджується копією іпотечного договору, який посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В. і зареєстровано в реєстрі за № 9145.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.60, 70 ч.1 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.
Представники сторін в суді не заперечували того, що кредитний договір укладено в інтересах сім'ї для придбання житла, що спірну квартиру було придбано за отримані в кредит кошти.
Таким чином, отримані гроші є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому суд вважає необґрунтованими твердження представника відповідача стосовно того, що вказана квартира не є придбаною на даний час, оскільки кредитні кошти банку не сплачені.
Так, за ст.334 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
А як вказано вище в рішенні, договір купівлі-продажу спірної квартири посвідчено нотаріально і у визначеному законодавством порядку за відповідачем зареєстровано право власності на спірну квартиру.
Отже, ця квартира вважається набутою під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу і є спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно з положеннями ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Таким чином, у результаті придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.
Судом також встановлено, що позивачка надавала згоду на укладення кредитного договору, крім того, між банком та позивачкою укладено договір поруки, на підставі якого вона взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за належне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі цих зобов'язань, що стверджується документами кредитної справи, яка оглядалася в судовому засіданні, не заперечується представниками сторін та 3-ї особи.
Відповідно до положень ст.554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
За ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників /солідарних боржників/ кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
За ст.544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу /регрес/ до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Отже, позивачка несе солідарну з відповідачем відповідальність перед банком за виконання умов кредитного договору.
При вирішенні спору суд не може також приймати до уваги посилання представників відповідача та 3-ї особи стосовно того, що спірна квартира є предметом іпотеки, а тому визнання права власності за позивачкою на Ѕ частину цієї квартири неможливо без згоди іпотекодержателя.
Як передбачено п.4.1.4 іпотечного договору, іпотекодавець не має права відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язанням з боку третіх осіб /зокрема, не передавати його в оренду, найом, не передавати в наступну заставу тощо/, не видавати довіреності на користування та розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).
Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: : зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Отже, положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець не має права відчужувати предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя або розпоряджатися ним до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним або відчуженням його.
Судом також враховуються ті обставини, що позивачка надавала нотаріальну згоду на передачу в іпотеку спірної квартири, що є необхідним згідно з вимогами ст.6 Закону «Про іпотеку» тільки при передачі в іпотеку нерухомого майна, яке є об'єктом спільної власності.
А тому суд вважає, що в разі визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру, права банку не будуть порушені, оскільки позивачка є солідарним боржником за кредитним договором і вона надала свою згоду на передачу в іпотеку банку квартири, яка є предметом спору між сторонами по справі.
Суд також вважає, що оскільки зобов'язання за кредитним договором виникли і у позивачки, яка дала згоду на його укладення, на що вказано вище, а тому сторони не позбавлені можливості у встановленому законом порядку розділити борги подружжя за цим зобов'язанням. Умови кредитного та іпотечного договорів не перешкоджають визнанню права власності позивачки на житлове приміщення.
Щодо сплати коштів в рахунок погашення боргу після розірвання шлюбу одноособово відповідачем в тій сумі, на яку вказано в довідці банку, то з відповідними вимогами до суду щодо розподілу цих коштів відповідач не звертався, хоча представникам сторін судом роз'яснювалися всі процесуальні права, в т.ч. і право на звернення з зустрічним позовом, та наслідки вчинення або не вчинення відповідних процесуальних дій.
Але відповідач не позбавлений можливості звернутися в разі необхідності до суду з відповідним позовом.
А тому з врахуванням всього наведеного вище, суд вважає за можливе визнати за позивачкою право власності на Ѕ частину вказаної квартири, яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому суд вважає за недоцільне визнавати право власності на Ѕ частину квартири за відповідачем, оскільки за ним вже зареєстровано право власності на всю спірну квартиру.
Представник позивача просив суд встановити порядок користування приміщеннями квартири.
Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
При вирішенні спору в цій частині суд вважає, що жодних безспірних доказів щодо обґрунтування необхідності встановлення порядку користування квартирою та стосовно того, що співвласники не можуть домовитися про встановлення такого порядку, суду не було надано.
Так, представники сторін не оспорювали того факту, що ні позивачка, ні відповідач на даний час спірною квартирою не користуються, позивачка має ключі від вхідних дверей до квартири, що не спростовано в судовому засіданні її представником.
Посилаючись на порушення прав позивачки щодо користування спірною квартирою та щодо того, що їй з боку відповідача чиняться перешкоди у користуванні квартирою, представником позивача надано суду тільки її звернення на ім'я начальника ЖЕК № 2 від 03.03.2010 року /безпосередньо перед зверненням до суду/, в якому позивач вказує на те, що її колишній чоловік перешкоджає користуватися квартирою АДРЕСА_1, і просить прийняти це до відома.
Але цей доказ оцінюється судом критично, оскільки позивачка не вказує, які ж саме перешкоди їй чиняться відповідачем, не просить ЖЕК № 2 відреагувати на її заяву, до того ж, жодної відповіді на цю заяву позивачка не одержала, хоча пройшов тривалий час, але це її не турбувало, оскільки за одержанням відповіді вона до начальника ЖЕК № 2 більше не зверталася.
Таким чином, суд вважає, що позивачка має змогу користуватися всією спірною квартирою, жодних перешкод в цьому їй відповідач не чинить.
Безспірних доказів для спростування цих висновків суду надано не було, тоді як за ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Отже, суд відмовляє в задоволенні позову в частині встановлення порядку користування приміщеннями спірної квартири.
На підставі ст.4 Декрету КМ України «Про державне мито» сторони звільнені від сплати судового збору на користь держави.
На підставі ст.ст.79,81,88 ЦПК України підлягають відшкодуванню на користь позивача понесені нею витрати на інформаійно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
Керуючись ст.ст. 60,61,65,70 СК України, ст.ст. 543,544,554 ЦК України, ст.ст.6,9 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.10, 60, 79,81,88, 209, 212-215 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в м.Білій Церкві.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 120 грн. судових витрат.
Від сплати судового збору сторони звільнити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Дмитренко А.М.