24 липня 2023 року Справа № 160/8117/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/8117/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
19.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №057050009541 від 10.03.2023 року протиправним; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи для призначення пільгової пенсії відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період військової служби від 13.12.1994 року по 29.06.1996 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи для призначення пільгової пенсії відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи від 29.08.1996 року по 01.03.1998 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи для призначення пільгової пенсії відповідно до пункту 3 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» весь період роботи від 29.08.1996 року по 01.03.2023 року в кратності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 29.08.1996 року працює на посаді машиніста крана металургійного виробництва, що підтверджується записами № 5-9 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 . Звернувшись до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 03.03.2023 року з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, отримав відповідь від 10.03.2023 року, якою відмовлено у призначенні пенсії за п.3 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки для призначення цієї пенсії потрібен мінімальний стаж роботи 25 років. Пенсійним органом не враховано період проходження позивачем військової служби з 13.12.1994 року по 29.06.1996 року, період роботи із 29.08.1996 року по 01.03.1998 року та не зараховано весь період роботи із 29.08.1996 року по 01.03.2023 року в кратності. Вважає, що неправомірні дії пенсійного органу порушують право позивача на призначення пенсії та отримання пенсійних виплат.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду 24.04.2023 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
12.06.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду подано відзив на позовну заяву, який вмотивований тим, що оскільки, пільговий стаж позивача становить лише 23 роки 9 місяців 15 днів, у позивача відсутні підстави для призначення пенсії на пільгових умовах через недостатність передбаченого законодавством пільгового стажу - 25 років. Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 25.03.2022 року № 3249-5000493073.
03.03.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення № 057050009541 від 10.03.2023 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 057050009541 від 10.03.2023року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки пільговий стаж особи становить 23 роки 9 місяців 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії. За доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховані всі періоди роботи.
Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії та не зарахуванням певних періодів роботи до пільгового стажу позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту Закон № 1058-IV).
Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені періоди, з яких складається страховий стаж.
Частиною першої статті 24 цього Закону встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац дев'ятий частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року (абзац десятий частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (абзац третій частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Отже, з огляду на викладене, з 01.10.2017 року за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Згідно з пунктом 2 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до положень пункту 16 Розділу ХУ Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуруються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
Стаття 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» містить аналогічні положення.
Список робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1994 р. N 202.
Відповідно до пункту V до списку робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років в металургійному виробництві чорних та кольорових металів (рудопідготовка, збагачення, окускування, випал руд і нерудних копалин, коксохімічне виробництво, виробництво динасових виробів) відноситься машиністи кранів металургійного виробництва.
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 встановлено наступну працю ОСОБА_1 в спірні періоди:
запис № 4 від 13.12.1994 по 29.06.1996 року служба в Збройних Силах України , в/б НОМЕР_2 ;
Орендне підприємство Металургійний комбінат «Азовсталь» м. Маріуполь.
запис №5 від 29.08.1996 року - прийнятий в конверторний цех машиністом крана металургійного виробництва г/п 15+15 тн № 5 участку шихтового двору 3 розряду на підставі наказу № 216 від 27.08.96 року;
Орендне підприємство «Металургійний комбінат «Азовсталь» перетворено у відкрите акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь» на підставі наказу Голови Правління № 250 від 01.10.1996 року;
запис № 6 від 01.03.1998 року - переведений в конверторному цеху машиністом крана металургійного виробництва Уп20тн № 53 занятий на гарячих роботах 4 розряду на підставі наказу 111 від 01.03.1998 року.
Позивач вважає, що має право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах на підставі частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» незалежно від віку, оскільки був зайнятий на зазначених роботах не менше 25 років.
На підставі заяви позивача від 03.03.2023 року та наданих документів пенсійним органом не призначено пенсію у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до форми РС- право ОСОБА_1 не зарахований період з 13.12.1994 року по 29.06.1996 року - період служби в Збройних Силах України та період з 29.08.1996 року по 28.02.1998 року - праця машиністом крана металургійного виробництва до пільгового стажу для призначення пенсії, відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи для призначення пільгової пенсії відповідно до пункту 3 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період військової служби від 13.12.1994 року по 29.06.1996 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на час проходження позивачем строкової військової служби у 1994-1996 роках час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Отже, як Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», так і Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено право позивача на зарахування періоду військової служби до стажу роботи за спеціальністю. При цьому, конкретні умови та порядок такого зарахування зазначеними вище нормами не визначені.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а та від 3 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вказане суд вважає, що приписи статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягають тлумаченню таким чином, що час проходження особою військової служби може бути за бажанням особи зарахований як до стажу роботи, який передував службі, так і до стажу роботи, який слідував безпосередньо за періодом проходження військової служби.
Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 період з 13.12.1994 року по 29.06.1996 року є службою у Збройних Силах України.
Після проходження служби 29.08.1996 року позивач був прийнятий на роботу в конверторний цех машиністом крана металургійного виробництва г/п 15+15 тн № 5 участку шихтового двору 3 розряду на підставі наказу № 216 від 27.08.96 року Орендного підприємства Металургійний комбінат «Азовсталь» м. Маріуполь. Машиністи кранів металургійного виробництва відносяться до списку робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов'язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1994 р. N 202, , що підтверджується записами в трудовій книжці.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що період строкової військової служби у Збройних Силах України з 13.12.1994 року по 29.06.1996 року належить зарахуванню пенсійним органом до пільгового стажу позивача, який слідував безпосередньо за періодом проходження військової служби.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області зарахувати період роботи до стажу роботи для призначення пільгової пенсії відповідно до пункту 3 статті 114 ЗУ «Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 29.08.1996 року по 01.03.1998 року, суд зазначає наступне.
В період з 29.08.1996 року по 01.03.1998 року працював в конверторному цеху машиністом крана металургійного виробництва г/н 15+15тн № 5 участку шихтового двору 3 розряду.
Трудова книжка позивача містять всі необхідні записи щодо періодів роботи, які підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача. Записи в трудовій книжці позивача містять відомості щодо характеру роботи позивача металургійного виробництва. Також, в трудових книжках є посилання на відповідні накази, записи завірені підписом повноважної особи та печаткою, які оформлені належним чином. Даний факт відповідачами не оспорюється, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для подання позивачем уточнюючої довідки.
Дана професія дає право виходу на пенсію на пільгових умовах, передбачених частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Списку, затвердженого Постановою КМУ № 202.
Враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно не було зараховано до пільгового стажу роботи позивача період з 29.08.1996 року по 01.03.1998 року на Орендному підприємстві Металургійний комбінат «Азовсталь» м. Маріуполь.
Відповідачем а ні в оскаржуваному рішенні, а ні у відзиві на позовну заяву не було зазначено підстав неврахування цього періоду до пільгового стажу роботи позивача.
В даному випадку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, враховуючи наявні у нього документи, оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії було прийняте не у відповідності до вимог діючого законодавства.
Відтак частина позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи до пільгового та страхового стажу підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України зарахувати до стажу роботи для призначення пільгової пенсії відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України «Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» весь період роботи з 29.08.1996 року по 01.03.2023 року в кратності, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси осіб підлягають захисту у разі встановленням судом факту їх порушення, інакше такі вимоги є передчасними.
Враховуючи, що призначення пенсії не здійснено, питання кратності не вирішувалось, суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як передчасні.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 05.04.2023 року між ТОВ «Амадео право»(виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 0504202301, відповідно пункту 1.2 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику наступні юридичні послуги: підготовка та подача, за необхідністю, заяви до органів Пенсійного фонду України; підготовка та подача позовної заяви до суду.
Відповідно до акту від 12.04.2023 року приймання-передачі за договором № 0504202301 від 05.04.202301 ОСОБА_1 , іменований як «Замовник» було виконано проект позовної заяви до адміністративного суду про оскарження відмови ПФУ на загальну вартість 7500 грн.
Відповідно до прибуткового касового ордеру № 10 від 05.04.2023 року ОСОБА_2 було сплачено ТОВ «Амадео Право» 7500 грн.
При цьому позивачем не надано доказів того, що правничу допомогу було надано саме адвокатом, а надано докази надання такої допомоги Товариством з обмеженою відповідальність «Амадео Право».
Враховуючи відсутність доказів понесення витрат на оплату послуг саме адвоката, витрати на професійну правничу допомогу не підлягають стягненню за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача.
Позивачем у рамках даної справи сплачено судовий збір на суму 1073,60 грн. згідно квитанції №62 від 13.04.2023року.
Отже, судові витрати, у вигляді судового збору, підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача у розмірі 1073,60 грн. відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 057050009541 від 10.03.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи для призначення пільгової пенсії відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період військової служби у Збройних Силах України з 13.12.1994 року по 29.06.1996 року та період роботи від 29.08.1996 року по 01.03.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих до пільгового стажу періодів роботи.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська