01 серпня 2023 року м. Харків Справа № 922/3/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А.,
без виклику представників сторін,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№ 765 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023 у справі №922/3/23 (суддя Буракова А.М., постановлене в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, повний текст складено 27.03.2023)
за позовом: ОСОБА_1 , с. Пухівка Броварського району Київської області,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Радькова Сергія Васильовича, м.Харків,
про стягнення 93803,80грн.
ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Радькова Сергія Васильовича про стягнення 93803,80грн., з яких: 62300,00грн. - сума основного боргу; 4672,50грн. - 3% річних за період з 30.04.2020р. по 30.12.2022р.; 26831,30грн. - інфляційні за період прострочення з травня 2020 року по листопад 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на укладений між фізичною особою-підприємцем Покидько Любов Іванівною та фізичною особою-підприємцем Радьковим Сергієм Васильовичем договір № 10/30 від 30.10.2019р., за яким позивачем було перераховано відповідачу аванс у розмірі 62300,00грн. за обумовлені за договором роботи, які останнім не були виконані.
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.03.2023р. у справі №922/3/23 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що заявлені позивачем вимоги у справі стосуються повернення суми основного боргу (попередньої оплати) у розмірі 62300,00грн. на підставі статей 693 та частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Однак, враховуючи те, що між сторонами у справі виникли правовідносини з договору підряду, то позивач не набув права вимагати повернення суми основного боргу (попередньої оплати) у розмірі 62300,00 грн. на підставі статті 693 Цивільного кодексу України, якою врегульовано відносини договору поставки (купівлі-продажу), та на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, якою врегульовано відносини щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову на підставі статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
ОСОБА_1 з рішенням місцевого господарського суду не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023р. у справі №922/3/23 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023р. у справі №922/3/23.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було залишено поза увагою той факт, що договір на підставі якого вносилась попередня оплати (аванс) закнічив свою дію ще 30.04.2020р., доказів його продовження матеріали справи не містять, а його умови не передбачають можливості його автоматичної пролонгації.
Крім того, позивачем ще 10.06.2022р. було направлено вимогу щодо повернення сплачених коштів, в якій, зокрема, було зазначено про закінчення строку дії договору і вказано, що за будь-яких обставин позивач від договору відмовляється згідно частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України.
Аналогічні положення частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України також вказано в якості підстав позову в розділі ІІ позовної заяви, а тому є незрозумілими висновки суду першої інстанції про невірно обрані позивачем підстави позову.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023р. поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023р. у справі №922/3/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023р. у справі №922/3/23; зупинено дію рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023 у справі №922/3/23; встановлено учасникам справи строк до 22.05.2023р. для подання відзивів на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання учасникам провадження; розпочато розгляд справи з 09.05.2023р. без повідомлення учасників справи; запропоновано учасникам справи реалізовувати свої процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі Електронний суд; витребувано у господарського суду Харківської області справу №922/3/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2023р., у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , для розгляду справи №922/3/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2023р., у зв'язку із відпусткою судді Мартюхіної Н.О., для розгляду справи №922/3/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення поштового зв'язку, копію ухвали Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2023р. отримано відповідачем 09.05.2023р. відповідно до довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Клопотання від відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 30.10.2019р. між фізичною особою-підприємцем Покидько Любов Іванівною (надалі - замовник) та фізичною особою-підприємцем Радьковим Сергієм Васильовичем (надалі - виконавець) було укладено договір № 10/30 (надалі - договір т.1 а.с.6-7), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався розробити конструкторську документацію, виробити та поставити комплект форм для вуликів згідно специфікації № 10/30 у кількості 6 (шістьох) позиціях замовлення (пункт 1.1 договору).
У відповідності до пункту 1.2. договору, замовник зобов'язувався прийняти та оплатити вироби на умовах даного договору.
Розділом 2 договору сторони погодили вартість та порядок розрахунків.
Зокрема, ціна за 6 виробів з повним пакетом документів складає 89000,00грн. (пункт 2.1 договору).
Відповідно до пункту 2.2. договору, оплата за вироби проводиться замовником в такій формі: передплати у розмірі 70% вартості договору; остаточні 30% від вартості договору - за фактом прийняття виробів та оформлення видаткової накладної на протязі однієї години.
Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов пункту 2.2 договору замовником 04.11.2019 було сплачено попередню плату (аванс) у розмірі 62300,00грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 та платіжним дорученням № 1 від 04.11.2019р. (т.1 а.с.10, 11-12).
Положенням пункту 3.1. договору було визначено строк в два місяці для виконання обов'язку з поставки виробів, які мали бути виготовлені відповідачем, з дня отримання попередньої оплати, тобто до 04.01.2020 включно.
Додатковою угодою № 1 від 01.12.2019р. до договору (т.1 а.с.13) було змінено строки виконання робіт з вини виконавця, визначивши графік виконаних робіт в період з 10.04.2020 по 30.04.2020.
Пунктом 1.2. додаткової угоди визначено, що замовник оплатив 70% зобов'язань вчасно по оплаті, що складає 62300,00грн., 04.11.2019р. за вироби на умовах даного договору.
За змістом пункту 2.1. додаткової угоди, строк дії договору було визначено до 30.04.2020р.
Пунктом 2.2 додаткової угоди визначено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. При порушені строків виконання та додаткової даної угоди вартість виробів буде знижена на тридцять відсотків, що не виключає зобов'язань по виконанню даного договору та несення відповідальності згідно основного договору від 30.10.2019р.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що в строк визначений умовами договору (до 30.04.2020р.) відповідачем роботи виконані не були, у зв'язку із чим, з метою досудового врегулювання спору 10.06.2022р. позивачем було направлено претензію від 22.05.2022р. за №20/05-1-Р (т.1 а.с.14-15), в якій зазначав, що враховуючи той факт, що строк дії договору закінчився, сторони не погоджували строк його дії, через зволікання у виконанні умов договору з боку виконавця позивач (замовник), змушений відмовитись від даного договору в порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, а тому сплачені кошти в сумі 62300,00грн. в якості авансу зберігаються у виконавця без жодної правової підстав та мають бути поверненні в порядку частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України протягом трьох днів з моменту отримання вказаної претензії.
Факт направлення вказаної претензії підтверджується доданою до позовної заяви копією опису вкладення у цінний лист та поштовою накладною (т.1 а.с.17-18).
Проте, відповіді на вказану претензію надано не було, як і не було в добровільному порядку сплачено суму попередньої оплати (авансу) за договором, що і стало підставою для звернення 02.01.2023р. ОСОБА_1 до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Радькова Сергія Васильовича про стягнення 93803,80грн, з яких: 62300,00грн. - сума основного боргу; 4672,50грн. - 3% річних за період з 30.04.2020р. по 30.12.2022р.; 26831,30грн. - інфляційні за період прострочення з травня 2020 року по листопад 2022 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.03.2023р. у даній справі в задоволенні позову відмовлено повністю, з підстав викладених вище (т.1 а.с.57-62).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що за змістом статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Як передбачено частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Як було зазначено вище, пунктом 2.2. договору сторони погодили, що оплата за вироби проводиться замовником в такій формі: передплати у розмірі 70% вартості договору; остаточні 30% від вартості договору - за фактом прийняття виробів та оформлення видаткової накладної на протязі однієї години.
Наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 1 від 04.11.2019 року підтверджується факт перерахування виконавцю попередньої оплати (авансу) у розмірі 62300,00 грн. (т.1 а.с.10).
Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Положенням пункту 3.1. договору було визначено строк в два місяці для виконання обов'язку з поставки виробів, які мали бути виготовлені відповідачем, з дня отримання попередньої оплати, тобто до 04.01.2020р. включно.
Додатковою угодою № 1 від 01.12.2019р. до договору (т.1 а.с.13) було змінено строки виконання робіт з вини виконавця, визначивши графік виконаних робіт в період з 10.04.2020р. по 30.04.2020р.
Пунктом 1.2. додаткової угоди визначено, що замовник оплатив 70% зобов'язань вчасно по оплаті, що складає 62300,00грн., 04.11.2019 року за вироби на умовах даного договору.
За змістом пункту 2.1. додаткової угоди, строк дії договору було визначено до 30.04.2020р.
Пунктом 2.2 додаткової угоди визначено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. При порушені строків виконання та додаткової даної угоди вартість виробів буде знижена на тридцять відсотків, що не виключає зобов'язань по виконанню даного договору та несення відповідальності згідно основного договору від 30.10.2019р.
Приписами частини 3 статті 254 Цивільного кодексу України передбачено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Таким чином, виконавець повинен був виконати роботи за договором до 30.04.2020р.
Як стверджував позивач, виконавцем в порушення умов договору та додаткової угоди до нього не були виконані договірні зобов'язання щодо розробки конструкторської документації, її вироблення та поставки комплекту форм для вуликів згідно специфікації № 10/30 у кількості 6 (шістьох) позицій замовлення.
У зв'язку із вказаними обставинами, 10.06.2022р. позивачем було направлено претензію від 22.05.2022р. за №20/05-1-Р (т.1 а.с.14-15), в якій зазначав, що враховуючи той факт, що строк дії договору закінчився, сторони не погоджували продовження строку його дії, через зволікання у виконанні умов договору з боку виконавця позивач (замовник) змушений відмовитись від даного договору в порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, а тому сплачені кошти в сумі 62300,00грн., які в якості авансу зберігаються у виконавця без жодної правової підстав, мають бути поверненні в порядку частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України протягом трьох днів з моменту отримання вказаної претензії.
Як стверджує позивач, виконавцем відповіді на вказану претензію та вимогу надано не було, умови договору та додаткової угоди до нього щодо розробки конструкторської документації, її вироблення та поставки комплекту форм для вуликів згідно специфікації № 10/30 у кількості 6 (шістьох) позицій замовлення не виконано та не повернуто в добровільному порядку суму попередньої оплати за договором.
Згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 Цивільного кодексу України та частини 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Як було зазначено вище, за змістом пункту 2.1. додаткової угоди до договору, строк дії договору було встановлено сторонами до 30.04.2020р.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем (виконавцем) після закінчення строку дії договору - 30.04.2020р. не було виконано вимоги викладені в претензії про повернення попередньої оплати в розмірі 62300,00грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд зазначив про те, що заявлені позивачем вимоги у справі стосуються повернення суми основного боргу (попередньої оплати) у розмірі 62300,00грн. на підставі статей 693 та частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Однак, враховуючи те, що між сторонами у справі виникли правовідносини з договору підряду, то позивач не набув права вимагати повернення суми основного боргу (попередньої оплати) у розмірі 62300,00 грн. на підставі статті 693 Цивільного кодексу України, якою врегульовано відносини договору поставки (купівлі-продажу), та на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, якою врегульовано відносини щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову на підставі статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
Проте, судова колегія вважає вказані висновки місцевого господарського суду передчасними та такими, що суперечать наявним в матеріалах справи доказам, враховуючи наступне.
Так, зокрема, зі змісту позовної заяви вбачається, що обґрунтовуючи правові підстави позову позивач посилався саме на частину 2 статті 849 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Крім того, зі змісту претензії від 22.05.2022р. за №20/05-1-Р, яка була направлена позивачем на адресу відповідача 10.06.2022р. (т.1 а.с.14-15), вбачається, що позивач посилався на те, що строк дії договору закінчився, сторони не погоджували продовження строку його дії через зволікання у виконанні умов договору з боку виконавця, у зв'язку із чим, позивач, як замовник змушений відмовитись від даного договору в порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України. Сплачені ж в якості авансу кошти в сумі 62300,00грн. зберігаються у виконавця без жодної правової підстави та мають бути поверненні в порядку частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України протягом трьох днів з моменту отримання вказаної претензії.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо передчасності висновків місцевого господарського суду про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №918/631/19, постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №910/12382/17, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Доказів повернення позивачу суми попередньої оплати матеріали справи не містять.
Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що роботи за договором підряду мали бути виконані до 30.04.2020р. Проте, у передбачений договором строк результат виконання робіт з розроблення документації та виготовлення певних речей, що є предметом договору, позивачу не передано. Зважаючи на вказані обставини, розірвання позивачем договору відповідає вимогам чинного законодавства.
Наявними у матеріалах справи доказами доведено укладення між сторонами договору підряду №10/30 від 30.10.2019р., перерахування позивачем на користь відповідача авансового платежу (попередньої оплати) за договором в сумі 62300,00грн, невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання у строк визначений договором, направлення позивачем відповідачу повідомлення про розірвання договору у зв'язку із невиконанням відповідачем взятого на себе зобов'язання у строк визначений договором, не повернення відповідачем отриманого авансу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.
За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Згідно з частиною 2 статті 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Судовою колегією встановлено, що позивач звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором підряду №10/30 від 30.10.2019р. в якості правової підстави позову посилався, зокрема, на положення частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України.
Також, позивач зазначав, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень частини другої статті 849 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог статті 1212 вказаного Кодексу.
Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом спору є об'єкт спірних взаємовідносин щодо яких виник спір між позивачем та відповідачем, певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача щодо якої позивач просить прийняти судове рішення.
У даній справі предметом спору є визначена позивачем вимога про стягнення авансового платежу за договором підряду у зв'язку з односторонньою відмовою від цього договору.
Главою 83 Цивільного кодексу України передбачено загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави
Згідно частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Частинами 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17.
Враховуючи наслідки розірвання договору підряду та той факт, що підстава, на якій відповідач отримав аванс відпала, відповідач в даному випадку зобов'язаний повернути позивачу суму грошових коштів, сплачених позивачем в якості авансового платежу за договором підряду на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Пунктом 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення саме суд вирішує яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Таким чином, враховуючи наведене слід дійти висновку, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення вимоги про повернення авансового платежу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 Цивільного кодексу України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018р. у справі №910/13332/17, від 14.06.2018р. у справі №912/2709/17, від 15.02.2019р. у справі №910/21154/17, від 25.02.2021р. у справі №904/7804/16, від 16.03.2021р. у справі № 910/10233/20, від 01.06.2021р. у справі № 916/2368/18, від 24.11.2021р. у справі № 910/17235/20.
Враховуючи наведене, що строк дії договору припинився 30.04.2020р., матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту виконання відповідачем (виконавцем) зобов'язань визначених умовами договору, судова колегія приходить до висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, скасування оскаржуваного рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023 у справі №922/3/23 та прийняття нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача з відповідача авансового платежу у розмірі 62300,00грн., сплаченого на позивачем відповідачу на виконання умов договору підряду від 30.01.2019р. №10/30.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 4672,50грн. та інфляційних в розмірі 26831,30грн. судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.09.2020р. у справі № 918/631/19 , згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
За змістом статей 509, 524, 533- 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідні висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018р. у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц.
В статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли замовник має право вимагати повернення суми попередньої оплати за договором підряду на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку дії договору підряду у відповідача (виконавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (замовнику) суму попередньої оплати, що є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, наданий позивачем, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: інфляційних в розмірі 26831,30 грн. та 3% річних в сумі 4672,50 грн.
Згідно з положеннями частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, з урахуванням меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції та визначених підстав для скасування судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом не було в повній мірі з'ясовано обставин, що мають значення для справи та не встановлено фактів, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023 у справі №922/3/23 скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає судові витрати на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2023 у справі №922/3/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Радькова Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 93803,80грн, з яких: 62300,00грн. - сума основного боргу (попередня оплата); 4672,50грн. - 3% річних за період з 30.04.2020р. по 30.12.2022р.; 26831,30грн - інфляційні за період прострочення з травня 2020 року по листопад 2022 року.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Радькова Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2481,00грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2978,00грн.
Повний текст постанови складено 01.08.2023
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя О.А. Пуль