Номер провадження: 22-ц/813/6118/23
Справа № 521/8916/21
Головуючий у першій інстанції Тополева Ю. В.
Доповідач Кострицький В. В.
25.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді - Лозко Ю.П., Карташов О.Ю.
за участю секретаря судового засідання Вінжановська К.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який представляє інтереси ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2023 року , ухвалене у складі судді Тополевої Ю.В., у приміщенні того ж суду,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання шлюбного договору недійсним , -
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просить визнати шлюбний договір від 20.05.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним; визнати квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , грошові кошти, виручені від продажу земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га; грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 - спільною сумісною власністю; поділити спільне сумісне майно подружжя наступним чином - визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти, виручені від продажу земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га; грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 .
Позов обґрунтований наступними обставинами. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.08.2006 року. Від шлюбу подружжя має неповнолітнього сина, який проживає з позивачем та перебуває на його утриманні. 20.05.2016 року між сторонами було укладено шлюбний договір, відповідно до якого все майно, що було придбано на ім'я відповідача ОСОБА_2 є її особистою приватною власністю, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 ; земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га; автомобіль марки Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 . Договором також обумовлено не поширення положень статті 60 СК України на вказане майно та зазначено про те, що спірне майно не підлягає розділу між подружжям, в тому числі при розірванні шлюбу та поділі майна. Позивач вважає, що шлюбний договір необхідно визнати недійсним, так як вказаний договір поставив позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Під час перебування у шлюбі відповідач не працювала, майно було придбане в результаті трудової діяльності позивача. Укладаючи договір, відповідач вказала, що саме укладання договору є запорукою продовження шлюбних відносин між сторонами, однак після укладення договору звернулася до суду із заявою про розірвання шлюбу. Позивач вказує, що був впевнений в тому, що спільне майно буде перебувати у володінні відповідача, як його дружини, тому, в момент укладення договору, не розумів, що його умови ставлять позивача в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Після укладення договору відповідач покинула територію України, залишивши дитину на утриманні позивача. Позивач зазначає, що на спірній земельній ділянці за його кошти було збудовано незавершений будівництвом будинок, вартість будинку та земельної ділянки разом становить 250 000 доларів США. На теперішній час відповідач відчужила земельну ділянку та об'єкт незавершеного будівництва на користь третьої особи, також був і відчужений автомобіль марки Mercedes-Benz.
Окремою підставою для визнання оспорюваного договору недійсним є те, що шлюбний договір був укладений проти справжньої волі позивача, внаслідок застосування до нього психологічного тиску з боку відповідача. Психологічний тиск полягав в тому, зазначає позивач, що відповідач шантажувала позивача розірванням шлюбу, можливим позбавлення батьківських прав відносно дитини, створенням перешкод для побачень з дитиною. Відповідач добровільно погодилась, що син буде проживати із позивачем та на його утриманні шляхом складання відповідної заяви у приватного нотаріуса від 23.05.2018 року. Після того, як відповідач продала майно- земельну ділянку та об'єкт незавершеного будівництва на користь третьої особи, а також - автомобіль марки «Mercedes», вона покинула межі України, перетнула кордон та більше ніяких материнських відносин з сином не підтримувала. Також підставою для визнання шлюбного договору недійсним є те, що вказаним договором зачіпаються права малолітнього, а сам договір укладений без дозволу органу опіки та піклування. Оскільки справжня воля відповідача на укладення шлюбного договору полягала у найбільш сприятливому для себе способу поділу майна, позивач вважає, що при укладенні вказаного договору, не були враховані інтереси малолітньої дитини, оскільки відповідач, заливши дитину в Україні, вже відчужила земельну ділянку, автомобіль та виїхала за межі України. Таким чином, фактично, вказаним шлюбним договором, відповідач здійснила поділ спільного майна, використавши набуте майно не в інтересах дитини. Також сторона позивача вказує на невідповідність укладеного договору змісту ч. 5 ст. 93 СК України, згідно якої, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Рух провадження у справі в суді першої інстанції
09 червня 2022 року судом постановлено заочне рішення у справі, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, визнано шлюбний договір від 20.05.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним; визнано квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 919 490 грн., автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , вартістю 225 701,10 грн., грошові кошти, виручені від продажу земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га, в розмірі 2 475 000 грн., грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 , в розмірі 763164,90 грн. - спільною сумісною власністю подружжя; Поділено спільне сумісне майно подружжя наступним чином; визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти, виручені від продажу земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га в розмірі 2 475 000 грн., та грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 в розмірі 763 164,90 грн.
14 липня 2022 року представником ОСОБА_2 подано заяву про перегляд заочного рішення.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання шлюбного договору недійсним - задоволено. Визнано шлюбний договір від 20.05.2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 919 490 грн., автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , вартістю 225 701,10 грн., грошові кошти, виручені від продажу земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га, в розмірі 2 475 000 грн., грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 , в розмірі 763164,90 грн. - спільною сумісною власністю подружжя. Поділено спільне сумісне майно подружжя наступним чином: -визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 ; -визнано за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти, виручені від продажу земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га в розмірі 2 475 000 грн., та грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 в розмірі 763 164,90 грн.
Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти від продажу спільного майна були придбані подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю. Доказів іншого стороною відповідача суду не надано. Суд критично ставився до доводів сторони відповідача про те, що спірне майно було придбано за час шлюбу за власні кошти ОСОБА_2 , які відповідач заробила, працюючи у модельному бізнесі, а також на посаді бухгалтера НДІ «Бюро судових експертиз «Сангадор» та займаючись підприємницькою діяльністю з 2011 року. На підтвердження вказаних обставин стороною відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу, а надана інформація про фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 не містить відомостей щодо отриманого нею прибутку від підприємницької діяльності. Із матеріалів справи вбачається, що вартість земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га. становить 2 475 000 грн., що підтверджується довідкою про вартість земельної ділянки, а вартість автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 становить 763164,90 грн., що підтверджується Звітом № 2004 про оцінку транспортного засобу. Інших відомостей щодо вартості відчуженого ОСОБА_2 майна стороною відповідача до суду не надано. Крім того, із матеріалів справи вбачається, що вартість квартири АДРЕСА_1 становить 919490 грн., що підтверджується Звітом про вартість житлової квартири, а вартість автомобіля марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 становить 225 701,10 грн., що підтверджується Звітом № 20041 про оцінку транспортного засобу. Надаючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 та правовідносинам, що виникли між сторонами, суд погоджувався із доводами позивача щодо можливого варіанта поділу спільного майна подружжя, який, на думку суду, є обґрунтованим, справедливим та таким, що відповідає фактичному користуванню та нормам сімейного законодавства України. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд не приймав доводів сторони відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності для пред'явлення позову про визнання шлюбного договору недійсним.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив прийняти апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 квітня 2023 року (повне судове рішення складено 14 квітня 2023) по справі N° 521/8916/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання шлюбного договору недійсним. ???Визнати поважними причини неподання скрінштотів, у якості копій електронних доказів, щоне були подані до суду першої інстанції з поважних причин, внаслідок військової агресії Російської федерації та поновити строк для їх подання до суду апеляційної інстанції. Допитати у якості свідка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії: НОМЕР_3 виданий Балтським РВ УМВС України в Одеській області 8 листопада 2005 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , який особисто був присутній під час загроз у офісі ППІ «Юридичний департамент «Дікон Юг» за адресою: АДРЕСА_4 . Скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 квітня 2023 року (повне судове рішення складено 14 квітня 2023) по справі № 521/8916/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання шлюбного договору недійсним - повністю. Прийняти нове рішення по справі № 521/8916/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання шлюбного договору недійсним, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що суд при винесенні рішення помилково не прийняв до уваги той факт, що шлюбним договором лише був встановлений правовий режим набутого за час шлюбу майна, про що зазначено у змісті цього договору,та взагалі не передавалося право власності на це майно, як помилково вважає Позивач, майно не підлягало державній реєстрації, так як право власності вже було належним чином зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства та на позовні вимоги не розповсюджувалися обмеження, передбачені вимогами ч. 5 ст. 93 Цивільного кодексу України. Тобто, на час укладання шлюбного договору, право власності на майно не встановлювалося а було заздалегідь встановлено та зареєстровано належним чином. У справі, яка переглядається, суд необґрунтовано дійшов до висновку про недоведеність цієї обставини. Норма ст.97 СК надає подружжю право визначати в шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права. 3 цього приводу існує відповідна судова практика. Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, суд обгрунтовано, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 СК України, статті 6, 627 ЦК України) застосовує до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України (Правова позиція ВСУ у справі № 6-230 це14). Варто зазначити, що у більшості випадків судова практика розглядає наявність «надзвичайно невигідного матеріального становища» в якості порушення саме загальних вимог до укладення договору. Так, аналіз судової практики свідчить, що у більшості випадків ВССУ скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними шлюбних договорів внаслідок недоведеності існування надзвичайно невигідного матеріального становища або інших суперечностей актам законодавства (наприклад, ухвали ВССУ від 18.12.2012 р. у справі № 6-18263св12, від 12.03.2014 о. у справі № б-52702в13, від 10.09.2014 р. у справі № б-24071ев14, від 15.12.2014 р. у справі № 6-46035с14). Зокрема, ВССУ оцінює шлюбні договори на предмет дотримання балансу прав обох сторін, у тому числі на придбання рухомого й нерухомого майна або на участь у створенні та участі в товариствах. ВССУ також зазначає, що дотримання такого балансу не порушується, якщо у шлюбному договорі передбачене виключення окремого майна зі складу спільного сумісного, оскільки право визначити особливий правовий режим майна прямо передбачене в СК України. ВСУ висловив правову позицію про те, що норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати в шлюбному договорі правовий режим майна, придбаного до або піл час шлюбу, проте не містить будь-яких заборон чи обмежень цього права. Встановивши, що правовідносини сторін і правовий режим спірного майна врегульовані сторонами в шлюбному договорі, суд обґрунтовано, виходячи з принципу свободи договору, застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України. У 2018 р. КЦС ВС було висвітлено питання щодо того, чи буде порушенням ч. 4, 5 ст. 93 Сімейного кодексу України (наші пункти Л°3 та N24) умова шлюбного договору, за якою майно, що не підлягає державній реєстрації, набуте подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, а майно, що підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім?я зареєстровано рухоме або нерухоме майно. Чи ставить це у невигідне становище та чи підпадає під заборону передачі у власність нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації. Вирішуючи це питання, КЦС ВС нагадав про мету шлюбного договору здійснювати регулювання правового режиму майна подружжя. З цієї точки зору спірна умова договору не передбачала передачу права власності на майно, а лише визначала правовий режим майна, яке набуте в період шлюбу. Про чиєсь невигідне матеріальне становище теж говорити зарано, адже, як мінімум, майно, що не підлягало державні реєстрації, мало режим спільної сумісної власності. Отже, це умови, включення яких до шлюбного договору прямо передбачене Сімейним кодексом України. Проте до них не можна віднести такі, що обмежують дієздатність одного з подружжя (заборона вчиняти правочини, звертатись до різних органів тощо); містять положення щодо відмови від прав, які включаються до загального цивільного статусу особи (відмова одного з подружжя від одержання в майбутньому винагороди на користь другого з подружжя). Наявність зазначених умов у шлюбному договорі може стати підставою для визнання такого договору недійсним. КЦС ВС також навів підстави, за яких шлюбний договір визнається недійсним (постанова від 30.01.2018 р. у справі № 756/7489/15-и; постанова від 26.02.2020 р. у справі № 755/19197/18) це недотримання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: звертаю увагу суду на те, що у змісті шлюбного договору від 20.05.2016 р. встановлено такий правовий режим набутого за час шлюбу майна,що було придано на ім?я відповідача ОСОБА_2 є її особистою приватною власністю, а саме: квартира під номером АДРЕСА_5 , автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га; автомобиль марки Mercedes-Benz, моделі 350CDI, д/н НОМЕР_2 . Зазначене вище майно було придбано за час шлюбу за власні кошти ОСОБА_2 а не за спільні кошти подружжя, про що відомо Позивачу та підтвердженням того є те, що Позивач з 20.05.2016 р. не звертався до суду з вимогою відносно визнання шлюбного договору недійсним. Разом з тим, Позивачу було відомо, що до шлюбу його колишня дружина займалася модельним бізнесом та під час постійного проживання неї в України у неї були в наявності всі відповідні докази наявності у неї власних коштів. Але, після укладання шлюбного договору пройшло дуже багато часу та у зв?язку з погрозами фізичного насильства Відповідач була змушена швидко залишити територію України, що призвело до того, що на теперішній час зазначених доказів у неї не має в наявності Факт погроз з боку представників Позивача може підтвердити у якості свідка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії: НОМЕР_5 виланий Балтським РВ УМВС України в Одеській області 8 листопада 2005 року, ілентифікаційний номер: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , який особисто був присутній під час загроз у офісі ПП «Юридичний департамент вул. Пантелеймонівська, 101, кв. 30. «Лікон Юг» за адресою: м. Одеса, У суді першої інстанції заявлялося клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_4 (а.с. 206), але суд відмовив у задоволенні цього клопотання, та не допитав свідка, не дослідивши у суді обставини, які безпосередньо впливають на предмет спору, так як якщо вважати, що свідок повідомить суд про те, що Відповідач покинула країну в наслідок погроз фізичної розправи з боку представників Позивача, це ставить під сумнів відомості, які зазначені у позовній заяві, наприклад, що після укладання шлюбного договору Відповідач залишила територію України залишивши сина на утримання Позивача (а.с. 4), що свідчить про те, що судом першої інстанції не були всебічно досліжені всі обставини справи та проте, що був порушений принцип змагальності сторін під час розгляду судової справи. У змісті рішення зазначено: «Задовольняючи позов, суд погоджується з доводами сторони Позивача про те, що умови шлюбного договору поставили ОСОБА_1 в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Так, після укладення шлюбного договору у приватну власність відповідача перейшло все належне ОСОБА_1 майно. Доказів наявності іншого майна на праві власності у позивача матеріали справи не містять». 3 цією позицію суду неможливо погодитися, так як Позивачем не було доведено ані факту придбання відповідного майна за його кошти ані за спільні кошти подружжя, що є порушенням ч. 3 ст. 12 та п. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України відносно обов?язку доведення Стороною Позивача обставин та ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України відносно того, що оцінки доказів судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, суд першої інстанції взагалі не прийняв до уваги той факт, що у шлюбному договорі взагалі не міститься відомостей, що до ОСОБА_2 перейшло все належне ОСОБА_1 майно. Разом з цим, у змісті рішення зазначено: « При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказувания обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 провадження № 61-3703св 19».Вважаю, що суд помилково не прийняв до уваги той факт, що належним доказом спростування цією презумпції є саме те, що Позивач протягом шести календарних років не оспорював шлюбний договір, у кому він, після роз?яснення нотаріусом про усі правові наслідки укладання шлюбного договору власноручно підписався під визначенням такого правового режиму майна, що є безумовним доказом спростування презумпції спільності майна та те, Відповідач у цієї справі взагалі не спростовує презумпцію спільності права власності на майно, так як з Позивачем шість років назад у змісті шлюбного договору був визначений правовий режим майна, якій на теперішній час Позивачем оспорюється. Тобто, саме те, що майно було придбано за час шлюбу за власні кошти ОСОБА_2 стало підставою внесення зазначених відомостей у зміст шлюбного договору, що взагалі не суперечить ч. 5 ст. 93 Сімейного кодексу України, так як за шлюбним договором вказане майно взагалі не передавалося у власність та не підлягало державній ресстрації, як зазначено вище, так як це майно взагалі не було спільною власністю подружжя та це не є підставою для визнання шлюбного договору недійсним. Згідно з п. 3. ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, яка належали їй, йому особисто. Тобто зміст спірного шлюбного договору відповідає вимогам статті 203 ЦК України та статті 93 СК України і не суперечить актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено в формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків. Згідно з ч. 3 ст. 12 та п. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень». Крім того, на підставі наведеного, вважаю, що Позивачем не було доведено те, що все зазначене майно було нібито придбане за результатом трудової діяльності Позивача а ні за кошти, які належали особисто Відповідачу, так як у Позивача на це не вистачило би коштів. Позивач в обґрунтування позовної заяви не надав ніяких довідок про доходи та про інші джерела надходження коштів у особливо великих розмірів у себе, як у посадовця, який отримував заробітну плату на посаді директора, які би вистачило на придбання майна, зазначеного у шлюбному договорі. Слід також зазначити, що судом не викликався та не допитувався приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна В.І. з метою всебічного з?ясування усіх обставин усіх обставин укладання шлюбного договору, яке було необхідно з для обгрунтування Позивачем позовних вимог на підставі необхідного клопотання Позивача. Відповідно до висновку викладеного в постанові Верховного Суду України у справі М° 6-612це 15 від 1 липня 2015 року, критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою. Ще раз підкреслюю, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги той факт, що з моменту укладання зазначеного шлюбного договору від 20.05.2016 р. минуло більш 6 календарних років, тобто строк позовної давності про поділ майна подружжя минув вже двічі та неправильно відхилів заяву представника Відповідача про застосування строку позовної давності не звертаючи увагу на той факт, що предметом позову є саме поділ майна подружжя. Відповідно до ст. 72 СК України «Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.». У даному випадку, Позивачу стало відомо про нібито порушення його прав під час укладання шлюбного договору - 20.05.2016 р. При цьому, обґрунтування поважної причини для поновлення строку позовної давності Позивач до суду не надав, що також свідчить про порушення судом принципу змагальності сторін. Звертали увагу суду на те, що під час розгляду справи Позивач неодноразово намагався ввести суд в оману, наприклад: Як зазначено у відзиві, в позовній заяви, на а.с. 6 зазначено наступне: «На виконання п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК зазначаю, що я звертався з позовом про визнання шлюбного договору недійсним проте ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2018 р. (справа № 521/11319/18) зазначена позовна заява залишена без розгляду.». насправді справа за № 521/11319/18 у Малиновському районному суді розглядалася за позовом Хріпко форму скріншота. Тобто скріншот - не оригінал документу, а лише форма фіксування електронного доказу. Отож, така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Також можна подавати роздрукований скріншот, як паперову копію електронного доказу - посвідчений підписом і з вказаною датою. Крім того, у електронному листуванні також містяться відомості про пересилання посилки з продуктами для сина на адресу мами Відповідачки ОСОБА_5 , через яку Відповідач також забезпечувала дитину. Все це ніяк замінює спілкування з матерю, але ще раз звертаю увагу суду, що вона була змушена терміново покинути України внаслідок погрози фізичної розправи зі сторони представників Позивача, ,що помилково не було прийнято до уваги судом першої інстанції . Під час розгляду справи представник Відповідача заявляв в судовому засіданні, про те, що в той час внаслідок перебоїв зі світлом та з Інтернетом та внаслідок частих повітряних тривог, а можливо і з інших об?єктивних причин був відсутній зв?язок з Відповідачем та надання деяких доказів у той час було неможливим, саме цим користувався Позивач в особі представника для введення суду в оману з метою формування неправильної правової позиції. Звертали увагу суду, що у представник Відповідача не було можливості палати зазначені скріншоти у якості форми фіксування електронного доказу, під час розгляду у суді першої інстанції з внаслідок проблемами зі зв?язком, безпосередньо пов?язаними з військовою агресією Російської федерації, проблем з Інтернетом, постійним відключенням світла, про що заявлялося під час розгляду справи. Слід також зазначити, що у матеріалах справи міститься письмові пояснення сестри Відповідачки - ОСОБА_6 (а.с. 193) у яких вона вказує обставини майнових відносин та приватного життя подружжя, участі у вихованні та утриманні дитини, які взагалі не можуть бути відомі сторонній особі, як достовірно їй відомі факти. Крім того, при оформленні цих показань ОСОБА_6 не попереджалася про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показів, у зв?язку з чим достовірність цих пояснень повинна викликати сумнів. Вважаю, що суд першої інстанції помилково не надав критичну оцінку цим поясненням при ухваленні судового рішення. Слід також зазначити, що відносини між Відповідачкою та її сестрою ОСОБА_6 весь час були дуже прохолодними та значно погіршилися після смерті матері та розповсюдження спадщини після відкриття заповіту. Звертаю увагу суду на те, що після виїзду Відповідачки за межи України ї повернення поки що неможливе на підставі наступного: Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» від 25 березня 2020 року No 338-р, на всій території України було встановлено режим надзвичайної ситуації. Керуючись Указом Президента України від 13 березня 2020 року N° 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони Ураїни від 13 березня 2020 року «Про невідклалні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом-CoV-2», Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року No 211 «Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19 в Україні» був введений надзвичайний стан. На підставі наведеного, внаслідок пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19. Відповідач також з інших поважних причин раніше не мала можливість повернутися до України. При цьому, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги те, що Відповідач внаслілок погроз з боку представників Позивача, в умовах спалаху гострої респраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та військової агресії Російської федерації, була позбавлена приїхати на території Україну та здійснювати належний правовий захист, звертаючи увагу на те, що всі докази відносно того, що майно було придбано за її кошти залишилися на території України. У даному випадку під час ухвалення рішення судом першої інстанції мало місце: неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин Позивачем, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Не встановивши вказані моменти, суд першої інстанції не тільки порушив відповідні норми цивільного законодавства, але й проігнорував абз. 5 п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі" якою передбачено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судовою колегією встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в шлюбі, зареєстрованому 20 серпня 2006 року Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції міста Одеси, актовий запис №668.
Від шлюбу у сторін є син - ОСОБА_7 , 2007 року народження, який проживає із позивачем.
В період шлюбу сторони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га., автомобіль Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 .
20 травня 2016 року між сторонами було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І., зареєстровано в реєстрі за № 1151.
За умовами шлюбного договору все майно набуте у період шлюбу на ім'я ОСОБА_2 є виключно особистою приватною власністю дружини.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначає, що умовами укладення шлюбного договору було продовження сімейних стосунків, на що позивач погодився, незважаючи на те, що вказаний договір поставив його у надзвичайно невигідне становище. Однак, через два тижні після укладення договору ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу.
Як вбачається із матеріалів справи, 07.09.2018 року ОСОБА_2 відчужено земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,125. Також відповідачем було відчужено автомобіль Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 . Вказані обставини стороною відповідача не спростовані.
Із копії довідки Головного центру обробки спеціальної інформації № 22-ц/813/464/20 від 6.01.2020 року вбачається, що відповідач виїхала за межи України (а. с. 195). Спільна дитина сторін залишилася проживати із батьком у квартирі АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються копією заяви ОСОБА_2 , засвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною В.І. (а. с. 194), та поясненнями ОСОБА_6 , засвідченими приватним нотаріусом Лиманського районного нотаріального округу Одеської області (а. с. 194).
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд вважає, що вони виникли в зв'язку із визнанням недійсним шлюбного договору та поділом майна подружжя, а тому регулюються Главою 16 ЦК України та Главами 8, 10 СК України.
Згідно з частинами першою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.
Відповідно до статті 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами частин 4, 5 ст. 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Частиною 1 статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1371) встановлено обов'язок державної реєстрації автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів
Таким чином, зміст шлюбного договору щодо передачі у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , автомобіля марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га., автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 не відповідає положенням ч. ч. 4, 5 ст. 93 СК України, так як право на спірне майно підлягало державній реєстрації.
Задовольняючи позов, суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що умови шлюбного договору поставили ОСОБА_1 в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Так, після укладення шлюбного договору у приватну власність відповідача перейшло все належне ОСОБА_1 майно. Доказів наявності іншого майна на праві власності у позивача матеріали справи не містять.
Крім того, враховуючи залишення відповідачем території України, після якого спільна дитина сторін постійно проживає із батьком і перебуваю повністю на його утриманні, суд погоджується із доводами сторони позивача про необхідність витрачання коштів на оренду житла для себе та спільного із відповідачем сина. Зазначені обставини свідчать також і про зменшення обсягу прав дитини сторін, право на житло якого порушено спірним договором. Вказані обставини знайшли підтвердження наявними матеріалами справи, а саме, із пояснень ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_1 залишив ОСОБА_2 для сина все їх сумісне майно, частину із якого відповідач продала.
Вказані обставини тягнуть за собою визнання шлюбного договору недійсним.
Разом із цим, задовольняючи позов в цій частині, суд вважає, що доводи позивача про укладення шлюбного договору внаслідок застосування до нього з боку відповідача психічного тиску не знайшли підтвердження відповідними належними доказами.
За приписами ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження застосування до позивача психічного тиску, що не дає суду підстав для визнання шлюбного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України.
За приписами статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 провадження № 61-3703св19.
Аналізуючи обставини справи та норми права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 , автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га., автомобіль Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, та підлягають поділу в порядку ст. ст. 69-71 СК України.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач ОСОБА_1 , зокрема, просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 , який перебуває у фактичному користуванні позивача.
В той же час, враховуючи те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га., та автомобіль Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 були відчужені відповідачем ОСОБА_2 , позивач просить визнати за відповідачем право власності на грошові кошти, отримані внаслідок цього.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Отже, грошові кошти від продажу спільного майна були придбані подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю. Доказів іншого стороною відповідача суду не надано.
Суд критично ставиться до доводів сторони відповідача про те, що спірне майно було придбано за час шлюбу за власні кошти ОСОБА_2 , які відповідач заробила, працюючи у модельному бізнесі, а також на посаді бухгалтера НДІ «Бюро судових експертиз «Сангадор» та займаючись підприємницькою діяльністю з 2011 року. На підтвердження вказаних обставин стороною відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу, а надана інформація про фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 не містить відомостей щодо отриманого нею прибутку від підприємницької діяльності.
Із матеріалів справи вбачається, що вартість земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1250 га. становить 2 475 000 грн., що підтверджується довідкою про вартість земельної ділянки, а вартість автомобіля Mercedes-Benz, моделі GL 350CDI, д/н НОМЕР_2 становить 763164,90 грн., що підтверджується Звітом № 2004 про оцінку транспортного засобу. Інших відомостей щодо вартості відчуженого ОСОБА_2 майна стороною відповідача до суду не надано.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що вартість квартири АДРЕСА_1 становить 919490 грн., що підтверджується Звітом про вартість житлової квартири, а вартість автомобіля марки Mitsubishi моделі Outlander, д/н НОМЕР_1 становить 225 701,10 грн., що підтверджується Звітом № 20041 про оцінку транспортного засобу.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 та правовідносинам, що виникли між сторонами, суд погоджується із доводами позивача щодо можливого варіанта поділу спільного майна подружжя, який, на думку суду, є обґрунтованим, справедливим та таким, що відповідає фактичному користуванню та нормам сімейного законодавства України.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції не прийняв доводів сторони відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності для пред'явлення позову про визнання шлюбного договору недійсним.доводами позивача щодо можливого варіанта поділу спільного майна подружжя , та погодився з запропонованим позивачем варіантом поділу спільного майна подружжя.
За приписами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Поняття позовної давності, її види, тривалість, обчислення строків та особливості перебігу - встановлені ЦК України.
Статтею 20 СК України законодавчо встановлено, що позовна давність до вимог, які випливають із сімейних відносин, не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 СК України.
Отже, законодавцем визначено чіткий перелік вимог, які випливають із сімейних відносин, до яких застосовуються позовна давність
Так, статтею 72 СК України встановлено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки. Вимоги, визначені частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 СК України, до яких згідно статті 20 СК України може застосовуватись позовна давність, не пов'язані із майновими правами подружжя. Тобто, СК України передбачено застосування позовної давності лише до вимоги про поділ майна подружжя, заявленої після розірвання шлюбу. Врахування попередніх висновків щодо наявності особливостей законодавчого регулювання відносин з реалізації подружжя (нареченими) майнових сімейних прав при укладенні шлюбного договору, а також тлумачення змісту статті 20 СК України дає підстави для висновку, що до вимог про визнання шлюбного договору недійсним позовна давність не застосовується.
Доводи сторони відповідача про те, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а тому до таких відносин належить застосовувати також і загальні правила щодо застосування позовної давності є помилковими, так як стаття 103 СК України є бланкетною нормою до Глави 16 ЦК України, яка визначає підстави для визнання правочинів недійсними, та вимог щодо строку позовної давності, який є іншим інститутом цивільного права, не містить.
Доводи апелянта про те, що на час укладання шлюбного договору, право власності на майно не встановлювалося а було заздалегідь встановлено та зареєстровано належним чином, не є слушними, так як не відповідають змісту шлюбного договору та матеріалам справи а є тільки правовою позицією відповідача.
Доводи апелянта про те, що у суді першої інстанції заявлялося клопотання про допит у якості свідка ОСОБА_4 (а.с. 206), але суд відмовив у задоволенні цього клопотання, та не допитав свідка, не дослідивши у суді обставини, які безпосередньо впливають на предмет спору, на думку судової колегії не є слушними так як предмет судового розгляду у справах про визнання шлюбного договору недійсним інший ніж причини переміщення сторін, крім того в матеріалах справи відсутні звернення відповідачки за захистом до уповноважених органів.
Доводи апелянта про те, що зазначене вище майно було придбано за час шлюбу за власні кошти ОСОБА_2 а не за спільні кошти подружжя, про що відомо Позивачу - не обгрунтовано належними доказами і не позбавляє відповідачку права на звернення до суду за захистом свого права при наявності доказів того, що майно було придбано за час шлюбу за власні кошти ОСОБА_2 .
Інші доводи апелянта є грунтовним аналізом судової практики у справах щодо шлюбних договорів і по суті не є критикою судового рішення.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2023 року року залишити без змін
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 31 липня 2023 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов