Номер провадження: 22-ц/813/5266/23
Справа № 522/9822/20
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Назарова М. В.
25.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Вінжановської К.С.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі свого представника ОСОБА_5
на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2023 року,
постановлену Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Чернявської Л.М. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, яка мотивована тим, що 08 грудня 2017 року між ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ханнер-Схід» та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О. В. за реєстровим № 1118, предметом якого є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до пункту 3.5 договору купівлі-продажу квартири цей договір укладений за згодою чоловіка покупця, ОСОБА_2 , справжність підпису якого засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 08 грудня 2017 року Петровською О. В., за реєстровим № 1114.
Вказана квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 набута ОСОБА_6 та ОСОБА_2 під час шлюбу.
Посилаючись на те, що відповідач свідомо ухиляється від повернення боргу, у нього відсутнє інше майно, на яке можливо звернути стягнення, а частка в спільному майні подружжя є єдиним майном, на яке можна звернути стягнення, позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 23834252), яка перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4
У задоволені решти заявлених вимог про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 січня 2022 року ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 18 лютого 2021 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що так як у відповідача відсутнє будь-яке майно, на яке можливо звернути стягнення у разі задоволення позову, тому частка в спільному майні подружжя є єдиним майном, на яке можливо звернути стягнення у разі задоволення позовних вимог про стягнення боргу. Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання майбутнього рішення суду.
23 лютого 2023 року від представника ОСОБА_4 адвоката Назаровець В.В. до суду надійшла заява про залучення заявника в якості третьої особи ОСОБА_4 та заява про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою суду від 18 лютого 2021 року.
В обґрунтування заяви зазначено, що накладений арешт на майно ОСОБА_4 порушує права власника майна, що є приватною власністю. При цьому невірно було застосовано ст. 366 ЦК України, яка регулює звернення стягнення на спільну часткову власність, а арешт накладено на квартиру, яка може бути лише спільною сумісною власністю. Нез'ясованим є також факт існування обставин стосовно того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 23 лютого 2023 року поновлено строк на звернення до суду представника ОСОБА_4 адвоката Назаровець В.В. з заявою про залучення третьої особи. Заяву представника ОСОБА_4 адвоката Назаровець В.В. про залучення третьої особи задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_7 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 адвоката Назаровець В.В. про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 18 лютого 2021 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 в особі свого представника ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2023 року про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 18 лютого 2021 року, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції залишено поза увагою доводи ОСОБА_4 , що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року вирішено питання щодо обмеження її права власності, яка не є відповідачем по даній справі та не є стороною за договором позики, укладеним між позивачем та відповідачем, за яким стягується заборгованість в рамках даної справи. У ОСОБА_4 відсутні будь-які фінансові зобов'язання перед позивачем, і суд не встановив, чи є на даний час підстави (підтверджені доказами) вважати, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення.
Заявник зазначає, що судом накладено арешт на частину майна, проте арештоване майно належить ОСОБА_9 на праві приватної власності як одна ціла частина, і арешт будь-якої частини вказаного майна обмежує право розпорядження власником його майном в цілому.
Судом першої інстанції залишено поза увагою, те що квартира АДРЕСА_3 була придбана ОСОБА_6 за кошти, які були їй особисто подаровані за договором дарування від 19.09.2011, ОСОБА_10 (дарувальник) подарував ОСОБА_9 кошти у сумі 335000 доларів США. Саме за подаровані ОСОБА_9 кошти і була придбана квартира АДРЕСА_3 та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 (постанова Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц).
Накладений арешт на майно ОСОБА_4 порушує права власника майна, що є приватною власністю. При цьому судом невірно було застосовано ст. 366 ЦК України, яка регулює звернення стягнення на спільну часткову власність, а арешт накладено на квартиру, яка може бути лише спільною сумісною власністю.
В судовому засіданні представника заявниці адвокат Назаровець В.В. підтримала доводи апеляційної скарги та пояснила, що квартира АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_4 , оскільки придбана за договором купівлі продажу від 2017 року хоча і в період перебування у шлюбі із ОСОБА_2 , але за кошти, подаровані їй в 2011 році іншою особою, що виключає віднесення її до спільної сумісної власності подружжя, а отже накладення на неї арешту в забезпечення позову за зобов'язаннями ОСОБА_2 , а також суд припустився помилки в застосуванні норм матеріального права.
Інші особи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогах оскаржуване судове рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з передчасності звернення до суду ОСОБА_4 із заявою про скасування заходів забезпечення позову, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, при цьому судом враховано, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно лише тимчасово обмежить права відповідача та заявника щодо розпорядження майном, яке фактично перебуває у володінні, в той час їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності. Крім того, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позовних вимог не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених вимог є предметом дослідження під час розгляд спору по суті.
За змістом статей 149, 150 ЦПК України метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до вимог частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду.
За правилом частин сьомої, восьмої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частина дев'ята, десята статті 158 ЦПК України).
Аналіз правових норм глави 10 розділу І ЦПК України, якими врегульовано скасування заходів забезпечення позову дає можливість зробити висновок про те, що підставою для скасування заходів забезпечення позову на розсуд суду можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо, а також за наявності обставин, зазначених в частині тринадцятій статті 158 ЦПК України.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Зважаючи на це, суд не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Саме вказане є визначальним для правильного вирішення виниклого процесуального питання, що цілком вірно враховано судом.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову не відпала, оскільки розгляд справи, по якій було вжито заходи забезпечення позову, тривав, та справу було призначено до судового розгляду на 27 березня 2023 року, спір існував, тому критерії тимчасовості заходу забезпечення позову не порушені.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).
Посилання ОСОБА_4 на помилковість віднесення судом квартири АДРЕСА_2 з огляду на те, що вона є особистою приватною власністю заявниці та придбана за подаровані їй кошти, неправильне застосування судом ст. 366 ЦК України до виниклих правовідносин під час вирішення даного процесуального питання, не можуть бути підставою для скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом першої інстанції, оскільки такі доводи могли бути заявлені нею при оскарженні ухвали про забезпечення позову в апеляційному порядку, однак з таких підстав ухвалу суду вона не оскаржувала.
Предметом же апеляційного перегляду є саме ухвала суду про відмову в скасуванні заходів забезпечення позову.
Врахування ж судом першої інстанції наведених в клопотанні заявниці підстав для скасування заходів забезпечення позову у вигляді арешту квартири, титульним власником якої вона є, фактично було б переглядом місцевим судом свого ж рішення, що не узгоджується із вимогами ЦПК України.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову у даній справі про стягнення заборгованості за договором позики постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі свого представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 28 липня 2023 року.
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.В. Кострицький
Ю.П. Лозко