02 серпня 2010 рокуСправа № 2а-1902/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Каленюк Ж.В.,
при секретарі Ковальчуку С.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача - Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Сахарук О.В., представника відповідача - Рожищенського відділення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції - Остапюк Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, Рожищенського відділення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 14 травня №0003671701/0 та №0003681701/0,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Луцька ОДПІ), Рожищенського відділення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Рожищенське відділення Луцької ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 14 травня 2010 року №0003671701/0 та №0003681701/0.
В обґрунтування позовних вимог зазначає наступне.
07 травня 2010 року старшим державним податковим інспектором Рожищенського відділення Луцької ОДПІ Остапюк Т.І. проводилась позапланова документальна перевірка підприємницької діяльності позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року. Актом перевірки від 07 травня 2010 року встановлено порушення п.п.4.2.1 п. 4.2. ст. 4, п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також ст.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та п. 4 Порядку видачі свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України.
В акті перевірки вказано, що при здійснення підприємницької діяльності у четвертому кварталі 2009 року та першому кварталі 2010 року позивач використовувала працю шести найманих осіб з укладанням договорів та їх реєстрацією у центрі зайнятості. Крім того, використовувала працю ще двох найманих працівників без укладення таких договорів, що повідомили громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Таким чином, на думку відповідачів, виплачуючи вказаним працівникам дохід позивачка мала би як податковий агент утримати з громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 податок з доходів фізичних осіб та донарахувати єдиний податок у розмірі п'ятдесят відсотків від ставки єдиного податку за кожну найману особу.
За вказані вище порушення відповідачами було нараховано податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 5051,07 грн., включаючи штрафні санкції, та податкове зобов'язання з єдиного податку у сумі 1897,50 грн., про що прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 травня 2010 року №0003681701/0 та №0003671701/0.
Позивач вважає, що приймаючи рішення, відповідачі діяли неправомірно. Так на думку позивача, при прийнятті оскаржуваних рішень податковим органом не було в достатній мірі досліджено всі необхідні для об'єктивного прийняття рішення матеріали. Позивач вказує на безпідставність застосування штрафних санкцій у зв'язку із відсутністю складу порушень. Висновки відповідачів не ґрунтуються на первинних документах, а самі лише пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть бути сприйняті як документ, що підтверджує факт трудових відносин та виплачуваної винагороди.
Прозивач просила скасувати повідомлення-рішення від 14 травня 2010 року №0003671701/0 та №0003681701/0.
В судовому засіданні позивач адміністративний позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, та просила його задовольнити.
У письмовому запереченні проти адміністративного позову відповідач - Луцька ОДПІ - позовні вимоги не визнав. Відповідач зазначив, що за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року підприємцем ОСОБА_1 використовувалась праця восьми найманих працівників та було нараховано 46584, 86 грн. заробітної плати та утримано і перераховано 3805,44 податку з доходів фізичних осіб. В ході проведення перевірки було відібрано пояснення у підприємця стосовно отриманих найманими працівниками доходів. Разом з тим, відповідно до пояснень працівника ОСОБА_4 за весь період роботи вона отримала дохід в сумі 8910,00 грн., а працівник ОСОБА_5 - дохід в сумі 2667,00 грн. В ході проведення перевірки позивач не пред'явила документів, які засвідчили б факт утримання податку з доходів цих найманих працівників та перерахування його до бюджету. Позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб із названих сум, а також штрафні санкції.
Також, як пояснив відповідач, при поданні заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності ОСОБА_1 не зазначила, що при здійсненні підприємницької діяльності нею буде використовуватись ще два найманих працівники. Фактично протягом періоду з 15 жовтня 2008 року по 21 лютого 2010 року у трудових відносинах перебувала ОСОБА_4 та з 17 вересня 2009 року по 25 лютого 2010 року - ОСОБА_5 Позивач не виконав обов'язку щодо сплати 50 відсотків від ставки єдиного податку за кожного із названих найманих працівників, а тому податковою інспекцією донараховано єдиний податок за вказаний вище період.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові. Просила його задовольнити повністю та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 травня 2010 року №0003681701/0 та №0003671701/0.
Представники відповідачів - Луцької ОДПІ та Рожищенського відділення Луцької ОДПІ - у судовому засіданні позов не визнали та у задоволення його вимог просили відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 30 червня 2005 року зареєстрована Рожищенською районною державною адміністрацією як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва серії В00 №358995 (а.с.26).
У судовому засіданні встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник податків в Рожищенському відділенні Луцької ОДПІ. Відповідно до свідоцтва серії Ж №220676 позивач є платником єдиного податку (а.с.27).
07 травня 2010 року старшим державним податковим інспектором Луцької ОДПІ на підставі направлення від 28 квітня 2010 року №01240 (а.с.33) у зв'язку із надходженням скарг від громадян ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проведено позапланову документальну перевірку з питань дотримання платником податків ОСОБА_1 вимог податкового законодавства за період з 10 жовтня 2008 по 31 березня 2010 року. Перевірку було проведено з відома та присутності підприємця ОСОБА_1
В акті за результатами перевірки від 07 травня 2010 року № 3/17-2619418465 (а.с.11-15) зафіксовано факт порушення позивачем п.4.2.1 п.4.2 ст. 4, п.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп. 9.2 ст.19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон №889-IV), внаслідок чого підлягає донарахуванню податок з доходів фізичних осіб у сумі 1683,69 грн., в т.ч. за 2008 рік - 199,81 грн., за 2009 рік - 1214,44 грн., за 2010 рік - 269,44 грн.
Також перевіркою встановлено порушення ст. 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ № 727/98), внаслідок чого слід донарахувати єдиний податок у розмірі 1897,50 грн., в т.ч. за 2008 рік у сумі 247,50 грн., за 2009 рік - 1320 грн., за 2010 рік - 330,00 грн.
У зв'язку з виявленими порушеннями Луцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 травня 2010 року №0003671701/0 (а.с.8), яким визначено податкове зобов'язання з єдиного податку у сумі 1897,50 грн. та №0003681701/0 (а.с.9) про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 5051,07 грн., із них 1683,69 грн. основного платежу та 3367,38 грн. штрафних санкцій.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб визначає ст.8 Закону України № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб».
Так відповідно до пп.8.1.1 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.
Згідно з п.1.15. податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
У розумінні п.1.8. Закону № 889-IV наймана особа - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем.
Таким чином, Закон № 889-IV чітко встановив, що особа набуває статусу найманої у зв'язку із настанням наступних умов: 1) фізична особа безпосередньо виконує трудову функцію; 2) виконання трудової функції зумовлено дорученням працедавця; 3) про відносини між найманою особою та працедавцем укладено трудовий договір у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.1 п.6 ст.24 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою. Відповідно до ст.241 КЗпП України у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.
Виплачуючи найманій особі дохід у вигляді заробітної плати внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, працедавець набуває статусу податкового агента з усіма обов'язками, що випливають зі змісту пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону № 889-IV.
Згідно з п.4.2.1 Закону № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. За таких умов на підставі пп.8.1.2 п.8.1 ст.8 податок з доходів фізичних осіб підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
Як встановлено у судовому засіданні, приймаючи податкове повідомлення-рішення Луцька ОДПІ виходила з того, що під час проведення перевірки за скаргами громадян ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у своїх поясненнях вказані громадяни повідомили, що перебували у трудових відносинах із підприємцем та отримували від неї заробітну плату. Так, на підставі зазначених пояснень було встановлено, що ОСОБА_4 працювала у підприємця ОСОБА_1 з 15 жовтня 2008 року по 21 лютого 2010 року, отримуючи заробітну плату у розмірі 550 грн. щомісяця, ОСОБА_5 - з 17 вересня 2009 року по 25 лютого 2010 року із заробітною платою 500 грн. на місяць (обоє - без укладення трудових договорів). З ОСОБА_6 трудовий договір укладено та податок з доходів фізичних осіб утримано відповідно до вимог закону. На підставі пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було проведено розрахунок податку з доходів фізичних осіб (а.с.13), який підлягає виплаті підприємцем ОСОБА_1, всього 1683,69 грн.
Разом з тим, з досліджених судом письмових доказів, зокрема, податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платнику податку, і сум утриманого з них податку (а.с.44-49), встановлено, що підприємець ОСОБА_1 використовувала працю найманих осіб з укладенням у встановленому порядку трудових договорів: у четвертому кварталі 2008 року, першому-другому кварталі 2009 року - п'яти осіб, у третьому-четвертому кварталі 2009 року - чотирьох осіб, у першому кварталі 2010 року - трьох осіб. Письмовими поясненнями підприємця ОСОБА_1 підтверджується, що з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 трудові відносини оформлені не були. ОСОБА_5 проходила лише стажування у підприємця на посаду офіціанта, по його завершенню трудовий договір не був укладений. Заявою від 02 червня 2010 року (а.с.16) ОСОБА_5 відмовилася від скарги від 05 березня 2010 року та наданих пояснень від 16 березня 2010 року, у яких вона вказувала про виплату позивачем їй доходу у вигляді заробітної плати з 15 вересня 2009 року по 25 лютого 2010 року у сумі 500 грн. щомісяця (а.с.37-42), та підтвердила, що у підприємця ОСОБА_7 лише стажувалася, а неправдиві пояснення надала на прохання ОСОБА_4 Вказане підтверджується і поясненнями, відібраними у ОСОБА_5 працівниками прокуратури (а.с.10).
Що стосується ОСОБА_4, то висновки Луцької ОДПІ про факт трудових відносин із позивачем ґрунтуються виключно на письмових поясненнях самої скаржниці (а.с.35-40).
Як вбачається із відповіді Рожищенського районного центру зайнятості на усну вимогу прокурора Рожищенського району упродовж 2008 - березня 2010 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та найманими працівниками було укладено 8 трудових договорів; у списку не значиться договір ні з ОСОБА_4, ні з ОСОБА_5 (а.с.70).
Отже, матеріалами справи встановлено, що ні трудовий, ні цивільно-правовий договори між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладені у встановленому порядку не були, що і підтвердили останні у своїх поясненнях. Перевіркою фінансово-господарської діяльності позивача не було виявлено бухгалтерських документів з приводу оплати праці ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Таким чином, вказані особи не набули статусу найманих осіб відповідно до п.1.8. Закону № 889-IV.
Відповідно до п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за N 925/11205, акт - це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Пунктом 2.3.2 Порядку № 327 вимагається за кожним фактом порушення податкового законодавства висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.
Згідно з п.2.3.4 Порядку № 327 не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів. Отже, такі припущення та непідтверджені доказами дані не можуть лягати в основу для нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій.
Поясненнями представників відповідачів підтверджено, що податкові розрахунки донарахованої суми зобов'язання позивача ґрунтувалися виключно на поясненнях ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та не підтверджено жодними бухгалтерськими документами чи іншими належними доказами, що є неприпустимим.
Пунктом 4 ст.2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року N 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (Указ № 727/98) встановлено, що у разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
На підставі звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за четвертий квартал 2008 року - перший квартал 2010 року, що надавалися ОСОБА_1 у податкову інспекцію (а.с.50-55), встановлено, що підприємець сплачувала єдиний податок, збільшуючи ставку на 50 відсотків за кожну особу, з якою вона уклала трудовий договір. При цьому ставка податку, як вбачається з акта перевірки (а.с.14) і підтверджується поясненнями сторін, затверджена рішенням Рожищенської районної ради від 22 жовтня 2009 року № 32/5 та для виду діяльності «діяльність барів» становить 165 грн. на місяць.
Оскільки дослідженими у судовому засіданні доказами не було підтверджено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у трудових відносинах із позивачем та є найманими працівниками, тому донарахування податковою інспекцією єдиного податку за вказаних осіб у всього у сумі 1897,50 грн., з них 247,50 грн. за 2008 рік, 1320,00 грн. за 2009 рік та 330,00 грн. за 2010 рік є безпідставним.
Відповідно до ч.3 т.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що перевіряючи повноваження відповідачів, суд встановив, що відповідно до ст.1 Закону України від 04 грудня 1990 року N 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон N 509-XII) до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби). Статус органів державної податкової служби визначено ст.7 вказаного Закону, відповідно до якої об'єднані державні податкові інспекції є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, рахунки в установах банків. Вони наділені повноваженнями відповідно до ст.ст.10-11 Закону N 509-XII застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Таким чином, суд приходить до висновку, що Рожищенське відділення Луцької ОДПІ не є належним відповідачем у даній справі, а тому у задоволенні позовних вимог до цього відповідача слід відмовити.
Водночас, досліджені судом докази та аналіз норм чинного законодавства дають підстави вважати, що приймаючи повідомлення-рішення від 14 травня 2010 року відповідач - Луцька ОДПІ - діяв поза межами закону, із використанням повноваження з неналежною метою, на виконання якої таке повноваження йому надано, а його рішення є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам Луцькою ОДПІ як суб'єктом владних повноважень не надано суду достатніх і беззаперечних доказів в обґрунтування усіх обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, і не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 14 травня 2010 року № 0003671701/0 та №0003681701/0.
Зважаючи на викладене вище, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов до Луцької ОДПІ підлягає задоволенню.
Приймаючи постанову у даній справі суд виходить з наданих повноважень, визначених п.1 ч.2 ст.162 КАС України, та враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 14 травня 2010 року № 0003671701/0 та №0003681701/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та з єдиного податку.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 71, 160 ч.3, 162, 163 КАС України, на підставі Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" , суд
Адміністративний позов до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 травня 2010 року № 0003671701/0 та №0003681701/0.
В задоволенні позову до Рожищенського відділення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 06 серпня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ж.В.Каленюк