Справа № 22ц - 4360 Головуючий у 1 інст. - Рябота В.І.
Доповідач - Хромець Н.С.
16 вересня 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого - судді Хромець Н.С.
Суддів - Горобець Т.В., Острянського В.І.
При секретарі - Вареник О.М.
З участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів Таран М.І., Лябах О.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” на окрему ухвалу та рішення Прилуцького міськрайонного суду від 26 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю „Агрікор” і публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” про визнання договору недійсним,
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 26 липня 2010 року задоволений позов ОСОБА_4 і визнаний недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 142-МВ/07 від 25 травня 2007 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Агрікор” та закритим акціонерним товариством „Альфа-Банк” з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України.
Одночасно судом постановлена окрема ухвала, якою доведено до відома керівництва Національного Банку України, Головного контрольно-ревізійного управління та Служби безпеки України про надання ПАТ „Альфа-Банк” фактично незаконних, необґрунтованих кредитів, які потім перетворюються у „проблемні”, та про намагання банку незаконними методами повернути дані кредити.
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ПАТ „Альфа-Банк”, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та постановленим з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідач посилається на те, що у даній справі відсутні умови для визнання недійсним договору з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, оскільки суд з'ясовував лише фінансовий стан позичальника і не досліджував питання про те чи були умови надання кредиту вкрай невигідними для позичальника. Апелянт стверджує, що умови кредитного договору були середніми на ринку фінансових послуг і не мали кабального характеру. Крім того, апелянт посилається на те, що кредит був наданий для придбання обладнання, у тому числі сільськогосподарської техніки ( п. 1.5 Договору), а не на погашення кредитної заборгованості позичальника перед іншими кредиторами, а тому посилання позивача на вплив тяжкої обставини, а саме загрозу банкрутства, є безпідставним. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що кредитування є основним засобом санації підприємств, щодо яких порушене провадження у справі про банкрутство.
Публічним акціонерним товариством „Альфа-Банк” також подана апеляційна скарга на окрему ухвалу. Апелянт просить скасувати окрему ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 26 липня 2010 року, посилаючись на її незаконність та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначає, що постановляючи окрему ухвалу, суд в порушення приписів ст. 211 ЦПК України, не зазначив у чому саме полягає виявлене ним порушення і не вказав які саме норми закону були порушені при укладенні договору про відкриття кредитної лінії № 142-МВ/07. Крім того, на думку апелянта в окремій ухвалі зроблені безпідставні і некоректні висновки про незаконність надання кредиту та застосування незаконних методів повернення проблемних кредитів.
У судовому засіданні представник ПАТ „Альфа-Банк” підтримала апеляційні скарги. Представник відповідача ТОВ „Агрікор” заперечувала проти апеляційної скарги, вважаючи судові рішення першої інстанції законними. Представник позивача апеляційну скаргу не визнав.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає апеляційні скарги обґрунтованими, а рішення суду підлягаючим скасуванню з підстав, передбачених п.п.2, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції послався на укладення договору товариством „Агрікор” під впливом тяжких обставин, тобто некредитоспроможності, неліквідності, збитковості і абсолютної залежності від зовнішніх кредиторів, що ставило його перед загрозою банкрутства.
Такі висновки суду не ґрунтуються на доведених по справі обставинах та зроблені з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 233 ЦК України.
Статтею 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України. Вимоги про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України, можуть бути задоволені, якщо доведені збіг тяжких обставин і наявність безпосереднього зв'язку такого збігу з волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище сторони, а його крайні прояви. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатись судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених вимогах не уклав би правочин.
В обґрунтування висновку про загрозу банкрутства для позичальника за оспорюваним договором, суд послався на висновок судово-економічної експертизи від 14 липня 2010 року про некредитоспроможність ТОВ „Агрікор” станом на 31 березня 2007 р. (а.с. 7-20 т. 2) та аудиторський висновок від 14 грудня 2009 р. (а.с. 37-52 т. 2), яким зроблені такі ж висновки. Дані наведених документів не можна визнати належними доказами збігу тяжких обставин, під впливом яких ТОВ „Агрікор” був укладений договір про відкриття кредитної лінії. Згідно із змістом договору про відкриття кредитної лінії, кредит надавався для придбання обладнання, в тому числі сільськогосподарської техніки. Таким чином, мета отримання кредиту не пов'язана з вчиненням дій по запобіганню банкрутству позичальника. В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо звернень кредиторів ТОВ „Агрікор” до компетентних органів про визнання його банкрутом і не підтверджений жодними доказами причинний зв'язок між збігом тяжких для товариства обставин і його волевиявленням вчинити договір відкриття кредитної лінії, про що свідчить цільове призначення кредиту.
По даній справі також відсутні докази про те, що договір укладено на вкрай невигідних для позичальника умовах, оскільки відсутні будь-які дані про можливість отримання кредиту на більш вигідних умовах. Висновок суду першої інстанції щодо обізнаності відповідача ПАТ „Альфа-Банк” про незадовільний фінансовий стан позичальника не є підставою для визнання договору недійсним, а самі по собі дані про незадовільний фінансовий стан не можуть бути підставою для відмови надання кредиту, забезпеченого іншими передбаченими законом способами.
За кожною особою, відповідно до ст. 15 ЦК України, визнається право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За суб'єктами визнається право на захист права, яке порушене, невизнане чи оспорюється. Заявляючи позов у даній справі, позивач ОСОБА_4 послався на можливість виникнення у майбутньому підстав для виникнення у нього зобов'язань перед ПАТ „Альфа-Банк”, оскільки ним в порядку забезпечення кредитного договору укладено договір поруки. На час пред'явлення вимог і розгляду справи позивач не посилався на порушення його прав внаслідок укладення договору про відкриття кредитної лінії між ПАТ „Альфа-Банк” та ТОВ „Агрікор”. Таким чином, відсутні підстави для висновку про порушення права позивача внаслідок укладення договору про відкриття кредитної лінії, а відтак і захисту його шляхом визнання названого договору недійсним. Аналіз змісту ст. 233 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вимоги про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених цією нормою, може заявити лише сторона правочину, оскільки йдеться саме про вчинення особою правочину під впливом тяжкої для неї, тобто для особи, яка учиняє правочин, обставини і використання цього другою стороною правочину. У даному випадку позивач не є стороною правочину, який оспорюється з підстав, встановлених ст. 233 ЦК України, а тому відсутні підстави для задоволення такого позову.
Постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції послався на факти незаконного надання відповідачем ПАТ „Альфа-Банк” необґрунтованих кредитів та намагання банку за допомогою директора з правових питань та по роботі з проблемними кредитами незаконними методами повернути такі кредити. Такі висновки суду не ґрунтуються на матеріалах цивільної справи. Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. В окремій ухвалі, постановленій судом першої інстанції по даній справі, не наведені конкретні встановлені судом обставини, які б свідчили про незаконність наданих відповідачем кредитів, не зазначено, які норми закону порушені відповідачем. Висновок суду про намагання повернути надані кредити незаконними методами необґрунтований взагалі, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо застосування банком незаконних методів повернення кредитів і судом подібні обставини при розгляді справи взагалі не з'ясовувались.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 п.п.2 і 4 ч.1 , 313, 314, 316, 317, 319, 211, 312 ЦПК України, ст. ст. 233, 215 ЦК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” задовольнити.
Рішення та окрему ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 26 липня 2010 року скасувати.
У позові ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю „Агрікор” і публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” про визнання договору про відкриття кредитної лінії недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: