Справа № 362/759/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/7496/2023
13 липня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Михайлюк Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,
У лютому 2023 заявники звернулися до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
В обґрунтування заяви зазначили, що вони є родичами ОСОБА_3 ; вказують, що у вересні та листопаді 2022 року ОСОБА_3 вчинив протиправні дії щодо майна та застосував фізичну силу, пошкодивши автомобіль у якому перебувала ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 намагалась зупинити кривдника. У зв'язку із цим, посилаючись на норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявники просили суд видати обмежувальний припис, яким вжити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 та покладення на нього обов'язків:
-заборонити йому перебування за місцем їх спільного проживання;
-заборонити йому вести листування, телефонні переговори або контактувати із нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб;
-заборонити йому наближатися на визначену відстань до місць перебування заявників.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року заяву задоволено частково; видано обмежувальний припис із визначенням заборони ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб; в задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 13.03.2022 року ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення заяви в частині наближення на відстань до 100 метрів до місця проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 13.07.2023 року сторони по справі не з'явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що враховуючи положення Закону №2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Верховний суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи. Визначення формою домашнього насильства над дитиною у розумінні Закону і випадку, коли дитина стала свідком (очевидцем) насильства, та встановлення судом обмежувального припису із застосуванням заходів тимчасового обмеження прав кривдника, визначених частиною другою статті 26 Закону № 2229-VIII, легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 753/19409/19.
В якості підстави для відмови в задоволенні вимоги про встановлення заборони ОСОБА_3 наближатися до місця проживання заявника та її дитини, суд першої інстанції зазначав лише те, що таке місце не є місцем спільного проживання заявників та ОСОБА_3 .. В той же час з точки зору суду дана обставина жодним чином не обумовлює відсутність підстав для обмеження ОСОБА_3 у можливості перебувати за місцем проживання заявників. При цьому суд першої інстанції встановив наявність підстав для видачі обмежуваного припису, однак в даній частині обмежився лише формальною підставою для відмови, що не може вважатися належним.
Не є належним з точки зору апеляційного суду і відмова суду першої інстанції у встановленні обмеження ОСОБА_3 наближатися до заявника та її доньки на певну відстань. Хоча в своїй заяві заявник і просила суд про встановлення такого обмеження «на певну відстань, однак не зазначила на яку саме, в судовому засіданні представник заявника просив встановити таку відстань у розмірі 100 метрів. За таких умов судом першої інстанції було застосовано надміру формальний підхід при вирішенні даного питання, тим паче, що заявник може просити суд встановити заборону певного виду, а конкретну відстань може визначити суд самостійно.
Окремо суд апеляційної звертає увагу й на те, що в оскаржуваному рішенні суд прийняв посилання ОСОБА_3 про їх роботу із заявником в одному підприємстві, тоді як дана обставина не була підтверджена жодним доказом. Натомість таку обставину заперечила апелянт, надавши до суду докази своєї роботи в іншому місці.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Хоча апелянт просила суд скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог про заборону ОСОБА_3 наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак просила суд задовольнити свої вимоги лише в частині заборони ОСОБА_3 наближатися на відстань до 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 . За таких умов, колегія суддів вбачає можливість задоволення заяви саме в цій частині.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Вимогу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису в частині наближення на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Видати обмежувальний припис із зазначенням заборони ОСОБА_3 наближатися на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько