Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
місто Київ
справа № 757/2278/14-ц
провадження № 61-1085св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2014 року, постановлене суддею Новаком Р. В., та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, ухвалене колегією суддів у складі Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А.,
Вступ
Кредитор, до якого перейшло право вимоги за кредитним договором, звернувся до відповідачів з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитом.
У справі, що переглядалася, звертаючись до суду з таким позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги наявністю заборгованості за кредитним договором та правом вимагати дострокового повернення суми кредиту у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Здійснюючи перегляд судових рішень у цій справі, Верховний Суд дійшов переконання, що вирішення цього спору залежить від визначення часу, коли настав строк дострокового виконання кредитного зобов'язання: з'ясування цього залежить за умовами договору від того, чи вручена позичальнику досудова вимога про дострокове повернення усього кредиту.
Верховний Суд наголосив, що у розподілі тягаря доведення позову саме на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителя на користь кредитора, а відповідачі мають довести, що у них немає такого обов'язку у зв'язку з відсутністю заборгованості, яка підлягає стягненню, або що розмір заборгованості не відповідає дійсності. У разі пред'явлення кредитором позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме на позивача покладається обов'язок з доведення того, що строк виконання такого зобов'язання настав, оскільки саме залежно від дій кредитора відбулася чи мала відбутися зміну строку кредитування, ніж це було передбачено умовами кредитного договору.
В оцінці цього визначальними є саме умови кредитного договору. Такий договір є джерелом правового регулювання цивільних відносин між сторонами, який визначає обов'язкові для обох сторін правила поведінки.
У справі, що переглядається, сторони кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007 у підпункті 1.9.1 погодили, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині. Виконання боргових зобов'язань повинно бути здійснено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Встановивши, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 11 січня 2014 року направило на адресу боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № ML-003/323/2007 у розмірі 69 586, 81 дол. США, а також 1 % пені від суми несвоєчасного виконання зобов'язання, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не доводив та, відповідно, не довів, що у позичальника та поручителя достроково виник обов'язок сплатити заборгованість за кредитним договором відповідно до його умов. Матеріали справи не містять доказів вручення такої вимоги позичальнику та/або поручителю та того, що відповідачі протягом 30 днів з дня отримання досудової вимоги не виконали її, а тому для позичальника достроково настав обов'язок з повернення усієї суми кредиту.
Відповідно помилковими і безпідставними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк виконання основного зобов'язання у спірних правовідносинах настав достроково та з позичальника і поручителя підлягає стягнення уся сума кредиту, адже таку підставу позову позивач не доводив та не підтвердив належними та допустимими доказами.
Верховний Суд визначає, що вручення такого повідомлення позичальнику є саме тією обставиною, що обов'язково входить у предмет доказування у такій категорії спорів та за сформованими позивачем підставами пред'явленого позову.
Суди не врахували, що позивач не довів тих фактичних обставин, якими обґрунтовував позов, що має наслідком відмову у його задоволенні.
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»
(далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», товариство) у січні 2014 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , у якому просило стягнути на його користь заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № ML003/323/2007 у розмірі 69 586, 81 дол. США, що еквівалентно 556 207, 37 грн, та пеню у розмірі 80 465, 69 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 24 грудня 2007 року Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML-003/323/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 86 275, 00 дол. США з фіксованою процентною ставкою у розмірі 13, 99 % річних зі строком повернення до 24 грудня 2015 року.
Підставами позову, що пред'явлений у цій справі, позивач визначив те, що у нього виникло право достроково вимагати повернення усієї суми кредиту у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань зі своєчасного погашення кредиту та пред'явленням позичальнику такої вимоги відповідно до умов кредитного договору.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором
ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 24 грудня 2007 року уклали договір поруки № SR-003/323/2007, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався відповідати повністю за зобов'язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № ML003/323/2007.
Позивач стверджував, що усупереч взятим на себе зобов'язанням відповідачі кредит в обсязі, передбаченому кредитним договором, не погасили, та станом на 08 січня 2014 року їх заборгованість складає 69 586, 81 дол. США, що еквівалентно 556 207, 37 грн, та пеня у розмірі 80 465, 69 грн.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідачі відзив на позов не подали.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням від 02 червня 2014 року Печерський районний суд міста Києва задовольнив позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 69 586, 81 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 08 січня 2014 року еквівалентно 556 207, 69 грн.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пеню у розмірі 80 465, 69 грн.
Здійснив розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виснував, що оскільки в судовому засіданні підтвердилася та обставина, що відповідачі порушили передбачений договором порядок погашення заборгованості, тому позов підлягає задоволенню в межах визначених позивачем вимог, а саме у розмірі 69 586, 81 дол. США, що еквівалентно 556 207, 37 грн, та пені у розмірі 80 465, 69 грн.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 21 грудня 2022 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2014 року скасував, ухвалив нове рішення.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року
№ ML-003/323/2007 у розмірі 69 586, 81 дол. США та пеню у розмірі 80 465, 69 грн.
Солідарно стягнув із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № ML-003/323/2007 у розмірі 69 586, 81 дол. США та пеню у розмірі 80 465, 69 грн у межах вартості успадкованого майна.
Здійснив розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції порушив право відповідачів знати про час і місце розгляду справи, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд зазначив, що, зважаючи на погоджені сторонами умови сплати кредиту, немає підстав для висновку, що сплачені ОСОБА_1 грошові кошти списані банком лише як погашення суми кредиту, оскільки таке погашення грошових вимог відбувається в останню чергу. Водночас частина наданих ОСОБА_1 квитанцій про сплату коштів стосується сплати комісії за кредитне обслуговування, страхових внесків та судових витрат за кредитним договором, тому не можуть бути належними доказами на підтвердження факту погашення кредитної заборгованості.
Суд врахував, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 86 275, 00 дол. США, позивач заявив до стягнення заборгованість за кредитом у розмірі 69 586, 81 дол. США та 80 465, 69 грн пені, а тому не встановив підстав для висновку, що ОСОБА_1 , сплативши на рахунок банку 175 655, 58 грн, виконала свої зобов'язання за кредитним договором
№ ML-003/323/2007 повністю.
Надаючи оцінку доводам апеляційного скарги про те, що у матеріалах справи немає первинних бухгалтерських документів видачі та часткового погашення кредиту, суд апеляційної інстанції врахував, що у справах цієї категорії до предмета доказування включаються, серед іншого, обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості. Наданий ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунок заборгованості за кредитним договором № ML-003/323/2007, за висновками апеляційного суду, є чітким, повним та розгорнутим за відповідними категоріями. Доказів на спростування такого розрахунку заборгованості матеріали справи не містять.
Суд також врахував, що факт отримання кредиту визнається самою ОСОБА_1 та підтверджується її діями щодо часткового повернення кредитних коштів, а тому на підставі частини першої статті 82 ЦПК України такі обставини доказуванню не підлягають. Доказів повернення кредитних коштів повністю відповідачі суду не надали. Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову апеляційна скарга не містить.
Апеляційний суд також встановив наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_1 на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором, проте лише в межах вартості успадкованого майна.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 20 січня 2023 року із використанням засобів поштового зв'язку направили до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просять скасувати заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Заявники зазначили, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначили те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 200/20991/14-ц
(провадження № 61-9694св19);
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі
№ 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували обставини, які мають істотне значення для вирішення справи;
- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надало суду первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту та його часткового погашення, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості заявників позивач розрахував правильно;
- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів у справі № 757/2278/14-ц та у задоволенні клопотання про проведення судово-економічної експертизи.
До касаційних скарги заявники додали нові докази, отримані після завершення апеляційного розгляду справи:
- копію адвокатського запиту до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 30 грудня 2022 року;
- копію відповіді ТОВ «ОТП Факторинг Україна» адвокату Шаповалову А. М. від 05 січня 2023 року № 11313;
- копію листа ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Потильчак О. Г. від 02 січня 2023 року № 11310;
- копію листа ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 15 листопада 2022 року;
- копію опису вкладення на ім'я ТОВ «ОТП Факторинг Україна» разом з накладною від 16 листопада 2022 року № 0200253858620;
- копію довідки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 29 грудня 2022 року № 125;
- копію довідки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 29 грудня 2022 року № 126;
- трекінг з вебсайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 0103331215418;
- копію виписки за рахунком № НОМЕР_1 за період з 15 липня 2005 року до 15 квітня 2008 року;
- копію договору іпотеки від 24 грудня 2007 року № PML-003/323/2007/1;
- копію договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки № PML-003/323/2007/1;
- копію кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007;
- копію додатку № 1 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007 (графік платежів);
- копію договору іпотеки від 24 грудня 2009 року № PML-003/323/2007/2;
- копію договору про внесення змін від 15 квітня 2010 року № 1 до договору іпотеки від 24 грудня 2009 року № PML-003/323/2007/2;
- копію додаткового договору від 13 квітня 2009 року № 1 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007;
- копію додатку № 1 до додаткового договору від 13 квітня 2009 року № 1 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007;
- копію додаткового договору від 15 квітня 2010 року № 2 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007;
- копію додатку № 1 до додаткового договору № 2 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007 (графік платежів);
- копію додаткового договору від 15 грудня 2009 року № 2 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007;
- копію додаткового договору від 15 квітня 2010 року № 3 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007;
- копію додаткового договору від 10 січня 2013 року № 4 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007;
- копію додатку № 1 до додаткової угоди від 10 січня 2013 року № 4 до кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007 (графік платежів).
Заявники стверджують, що відповідно до наданих доказів розмір заборгованості є меншим, зокрема 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 44 210, 80 дол. США, 29 грудня 2021 року - 129, 17 дол. США, 28 січня 2022 року - 121, 30 дол. США; сума основної заборгованості за кредитом - 25 125, 54 дол. США, пеня - 80 465, 69 грн.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , у якому просить залишити касаційні скарги без задоволення.
Позивач зазначив, що доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями, неправильного тлумачення норм права та перекручування обставин справи. Зміна правових позицій, на переконання позивача, не може бути підставою для перегляду законного рішення.
ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 у березні 2023 року подали письмові відповіді на відзив.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надало заперечення на відповіді на відзив на касаційну скаргу.
Заявники подали додаткові письмові пояснення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 06 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , а ухвалою від 03 липня 2023 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів та вимог касаційних скарг, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 24 грудня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML003/323/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 86 275, 00 дол. США з фіксованою процентною ставкою у розмірі 13, 99 % річних зі строком повернення до 24 грудня 2015 року.
За умовами пункту 1.5 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
Нараховані в порядку, передбаченому цим договором, проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту та в строк, передбачений в графіку платежів.
При надходженні до банку коштів для виконання боргових зобов'язань банк направляє такі кошти на погашення боргових зобов'язань у такій черговості, крім випадків, передбачених цим договором: 1) прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочка матиме місце); 2) проценти, нараховані на прострочену до повернення суму кредиту (якщо прострочка матиме місце); 3) прострочена до повернення сума кредиту (якщо прострочка матиме місце); 4) пеня за несплату в строк процентів (якщо прострочка матиме місце); 5) пеня за неповернення в строк суми кредиту (якщо неповернення матиме місце); 6) строкові проценти за користування кредитом; 7) штраф за нецільове використання кредиту; 8) сума основного боргу за кредитом.
Згідно з підпунктом 4.1.1 кредитного договору за порушення взятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором
ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 уклали договір поруки від 24 грудня 2007 року № SR-003/323/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов'язався відповідати в повному обсязі за борговим зобов'язанням ОСОБА_1 , що виникають з умов кредитного договору від 24 грудня 2007 року № ML003/323/2007.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 11 січня 2014 року направило на адресу боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № ML-003/323/2007 у розмірі 69 586, 81 дол. США, а також 1 % пені від суми несвоєчасного виконання зобов'язання. Факт вручення цих досудових вимог адресатам позивач не доводив, суди ці обставини не встановили.
Відповідно до розрахунку заборгованості боржника ОСОБА_1 , наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором станом на 08 січня 2014 року складає 69 586, 81 дол. США та 80 465, 69 грн пені.
У зв'язку зі смертю поручителя за кредитним договором ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із вимогою до спадкоємців боржника.
Згідно зі спадковою справою щодо майна померлого ОСОБА_3 його спадщину прийняв його брат ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 , яка є дружиною померлого ОСОБА_3 , спадщину після смерті чоловіка не прийняла.
Право, застосоване судом
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків (пункти 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України).
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За правилом частини другої статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За статтею 599 ЦПК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання може бути порука.
Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій вважали встановленим, що позичальник та поручитель не виконали взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки, своєчасно не погасили заборгованість за кредитним договором, а тому існують підстави для задоволення позову про дострокове стягнення заборгованості у розмірі, визначеному позивачем у пред'явленому позові.
Верховний Суд дійшов переконання, що такі висновки є помилковими.
У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, товариство обґрунтовувало свої вимоги наявністю заборгованості за кредитним договором та правом вимагати дострокового повернення суми кредиту у зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Заперечуючи проти рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, заявники зазначили, що суди не врахували те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надало до суду первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту та його часткового погашення, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості заявників позивач розрахував правильно. На відповідній стадії розгляду суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання заявників про витребування доказів у справі № 757/2278/14-ц та у задоволенні клопотання про проведення судово-економічної експертизи. Також заявники посилалися на правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд наголошує, що у розподілі тягаря доведення позову саме на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителя на користь кредитора, а відповідачі мають довести, що у них немає такого обов'язку у зв'язку з відсутністю заборгованості, яка підлягає стягненню, або що розмір заборгованості не відповідає дійсності. У разі пред'явлення кредитором позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме на позивача покладається обов'язок з доведення того, що строк виконання такого зобов'язання настав.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Для встановлення дійсних фактичних обставин справи сторони мають надати до суду належні, допустимі, достатні та достовірні докази, які підлягають оцінці судом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша, третя статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Дослідивши кредитний договір, договір поруки та розрахунок заборгованості та зробивши висновок про доведеність позову, суди першої та апеляційної інстанцій вважали встановленими обставини непогашення позичальником та поручителем заборгованості за кредитним договором, настання дострокового обов'язку з повернення суми кредиту.
Щодо настання строку виконання основного зобов'язання
Верховний Суд наголошує, що визначальним для цієї справи є з'ясування обставин, чи настав (виник) у позичальника та поручителя обов'язок дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором та договором поруки.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з правилами чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Відповідно до пункту 60 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним із платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Регулювання правових відносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці цивільні відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника немає обов'язку достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду немає підстав для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц
(провадження № 14-680цс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22) виснувала, що:
«Аналіз частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) дає можливість зробити висновок, що головною умовою для звернення кредитодавця до суду з позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту є направлення банком відповідної вимоги, що дає можливість боржнику її виконати протягом строку, встановленого в договорі чи Законі, після чого кредитодавець позбавляється права вимагати повернення кредиту достроково.
У разі якщо кредитор направив споживачу вимогу про дострокове погашення кредиту і таке направлення підтверджене, то звернення кредитора до суду з позовом до споживача про стягнення заборгованості за кредитним договором до закінчення визначеного у цій вимозі строку для її виконання не позбавляє можливості споживача виконати умови вимоги, а саме усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту, за умови, що на момент ухвалення рішення у справі строк виконання вимоги про дострокове повернення кредиту сплив.
Тобто направлення відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року) вимоги про дострокове повернення кредиту свідчить про дотримання кредитором вимог цього Закону і не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності».
Сторони кредитного договору від 24 грудня 2009 року № ML-003/323/2007 у підпункті 1.9.1 погодили, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у таких випадках:
- невиконання позичальником та/або поручителем та/або майновим поручителем боргових та інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених пунктом 2.3 та статтею 3 цього договору) та/або умов договору іпотеки, та/або умов договору поруки;
- невиконання чи неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 15 липня 2005 року № ML-003/143/2005, укладеного між банком та боржником.
Виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Встановивши, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 11 січня 2014 року направило на адресу боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № ML-003/323/2007 у розмірі 69 586, 81 дол. США, а також 1 % пені від суми несвоєчасного виконання зобов'язання, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не доводив та, відповідно, не довів, що настав обов'язок у позичальника та поручителя достроково погасити заборгованість за кредитним договором відповідно до його умов. Матеріали справи не містять доказів вручення такої вимоги позичальнику та/або поручителю та того, що відповідачі протягом 30 днів з дня отримання досудової вимоги не виконали її, а тому для позичальника настав обов'язок з дострокового повернення усієї суми кредиту.
За таких обставин обґрунтованим є висновок, що позивач не довів, що для позичальника сплинув строк для виконання вимоги і вона не втратила чинності.
Тож помилковими і безпідставними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк виконання основного зобов'язання у спірних правовідносинах настав достроково та з позичальника і поручителя підлягає стягненню уся сума кредиту, адже таку підставу позову позивач не доводив та не підтвердив цю обставину належними та допустимими доказами.
У постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Верховний Суд наголошує на тому, що у справах про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором саме позивач повинен довести у судах першої та апеляційної інстанцій, що відповідно до умов укладеного кредитного договору строк виконання такого зобов'язання є таким, що настав, а тому позичальник продовжує користуватися цими грошовими коштами неправомірно. У разі дострокового стягнення суми кредиту саме позивач має довести, що такий обов'язок виник, оскільки виключно з ініціативи кредитора та у порядку, визначеному умовами кредитного договору, в односторонньому порядку відбулася зміна умов такого договору, зокрема щодо строку виконання цивільного зобов'язання.
В оцінці цього визначальними є умови кредитного договору. Такий договір є джерелом правового регулювання цивільних відносин між сторонами, який визначає обов'язкові для обох сторін правила поведінки, відмінні від їх законодавчого регулювання.
Настання строку виконання кредитного договору у спірних правовідносинах регулюється пунктом 1.9 кредитного договору.
Визначальним для висновку про те, що настав строк для дострокового стягнення заборгованості за підпунктом 1.9.1 є одержання вимоги банку позичальником про таке дострокове погашення заборгованості та її невиконання протягом 30 днів.
Позивач не доводив і не довів за результатами розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій факт вручення вимоги позичальнику. Такі обставини не були встановлені цими судами, у матеріалах справи немає доказів вручення позичальнику такої вимоги. Тож, застосовуючи умови кредитного договору, суд не мав правових підстав зробити висновок, що строк кредитування достроково припинився та у позичальника виник обов'язок дострокового повернення усієї суми кредиту.
Верховний Суд визначає, що вручення такого повідомлення позичальнику є саме тією обставиною, яка обов'язково входить у предмет доказування у такій категорії спорів та за сформованими позивачем підставами пред'явленого позову.
Верховний Суд відповідно до своїх повноважень не має права переоцінювати докази та оцінювати нові докази, надані сторонами безпосередньо до суду касаційної інстанції. Проте Суд наголошує, що той факт, який має вирішальне значення для правильного вирішення справи, суди не встановили, а позивач не доводив та не довів.
Такий висновок Верховного Суду не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з настанням остаточного строку повернення суми кредиту, передбаченого умовами кредитного договору, що не було підставою позову у справі, що переглядається.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Звертаючись до суду з позовом про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, позивач як кредитор мав довести, що настали обставини, за яких у позичальника припинилося право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, зокрема у зв'язку з невиконанням позичальником умов договору, за яких таке право існувало (наприклад, несплата чергових щомісячних платежів протягом певного періоду тощо), а у кредитора з цих підстав виникло право вимагати повернення несплаченої суми кредиту у повному обсязі.
Такі обставини є фактичною підставою позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
У тій правовій ситуації, коли підстава позову не підтвердилася під час розгляду справи, наслідком є відмова у задоволенні позову.
Наведеного суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, усупереч встановленим обставинам справи дійшли помилкових висновків про задоволення позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, які ґрунтуються на припущеннях.
Суди не врахували, що позивач не довів тих фактичних обставин, якими обґрунтовував позов, що має наслідком відмову у його задоволенні.
Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення у справі, що переглядається, про відмову у задоволенні позову, адже підтвердилися такі підстави касаційних скарг заявників як неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Також Верховний Суд встановив підстави для виходу за межі підстав касаційних скарг, визначені заявниками, оскільки після їх подання Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, за яких умов вправі вирішити позов по суті заявлених вимог про дострокове погашення боргу, які не підтвердилися у справі, що переглядається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
У зв'язку з висновками про відмову у задоволенні позову за недоведенням права позивача вимагати у судовому порядку дострокового стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційних скарг щодо необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції клопотань ОСОБА_1 про витребування доказів та про призначення у справі судово-економічної експертизи, а також не досліджує питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій правил частини четвертої статті 559 ЦК України у
За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).
Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, покладаються на позивача.
Судові витати, понесені у зв'язку із переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню позивачем на користь заявників.
Верховний Суд встановив, що за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2 740, 50 грн, який і підлягає їй відшкодуванню позивачем, а за подання касаційної скарги - 7 308, 00 грн.
ОСОБА_2 підлягає компенсації позивачем сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7 308, 00 грн.
Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 , який є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 червня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2 740, 50 грн та за подання касаційної скарги - 7 308, 00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 7 308, 00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко