Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
місто Київ
справа № 128/2584/22
провадження № 61-1366св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолетта Султанаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Ковальчука О. В., Шемети Т. М., Сала Т. Б.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_1 у жовтні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова В. С., у якому просила:
- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13 квітня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С., за яким право власності на земельну ділянку, площею 0, 1849 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0062, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь цю земельну ділянку та об'єкт незавершеного будівництва, будівлю літньої кухні, питний колодязь, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що прийняла спадщину після смерті її матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , подавши 27 лютого 2019 року до нотаріуса відповідну заяву. Спадкове майно складається із земельної ділянки, площею 0, 1849 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0062, та об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку та літньої кухні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою оформлення документів для отримання свідоцтва про право на спадщину 11 листопада 2021 року вона отримала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та дізналася, що 13 квітня 2021 року її вже покійна на той час мати продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_2 , який цього ж дня продав спірну ділянку ОСОБА_5 . Останній поділив земельну ділянку та 02 червня 2021 року за ним було зареєстровано право власності на земельні ділянки, площею 0, 1382 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0192, та, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0193.
10 листопада 2021 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 зазначені дві земельні ділянки, який спочатку об'єднав їх в одну, площею 0, 1849 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0206, а в подальшому поділив її у зв'язку з чим 10 січня 2022 року за ним зареєстровано право власності на три земельні ділянки, а саме, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0207, площею 0, 055 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0208, та, площею 0, 0832 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0209.
Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння законного власника поза його волею, позивачка звернулася до суду з цим позовом, а також до правоохоронних органів, які внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження № 12021020000001290 від 09 грудня 2021 року за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України.
Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, на земельну ділянку, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0207, земельну ділянку, площею 0, 055 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0208, земельну ділянку, площею 0, 0832 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0209, та на об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку та будівлі літньої кухні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також шляхом застосування заборони будь-яким особам здійснювати роботи з демонтажу наявного об'єкта незавершеного будівництва та/або здійснювати будь-які інші будівельно-ремонтні роботи, земляні роботи на об'єкті незавершеного будівництва, що розташований на згаданих земельних ділянках.
Заяву позивачка обґрунтовувала тим, що на спірній земельній ділянці, яку наразі поділено на три ділянки, ОСОБА_3 здійснює протиправні дії, самовільно зрізав сад фруктових дерев, руйнує будівлю літньої кухні, здійснює переобладнання житлового будинку, де зніс стіни. Позивачка вважала, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить та унеможливить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Стислий виклад змісту ухвали суду першої інстанції
Ухвалою від 01 листопада 2022 року Вінницький районний суд Вінницької області задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Суд наклав арешт на зареєстроване за ОСОБА_3 майно:
- земельну ділянку, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0207, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку, площею 0, 055 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0208, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку, площею 0, 0832 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0209, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку та будівлі літньої кухні, що розташовані на земельних ділянках, з кадастровими номерами 0520688900:09:001:0207, 0520688900:09:001:0208, 0520688900:09:001:0209, за адресою: АДРЕСА_1 .
Заборонив будь-яким особам здійснювати роботи з демонтажу наявного об'єкта незавершеного будівництва та/або здійснювати будь-які інші будівельно-ремонтні роботи, земляні роботи на об'єкті незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кадастрові номери земельних ділянок: 0520688900:09:001:0207, 0520688900:09:001:0208, 0520688900:09:001:0209.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що заходи забезпечення позову відповідають пред'явленим вимогам, безпосередньо пов'язані з предметом спору, є співмірними заявленим вимогам, достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Враховуючи, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції виснував про наявність підстав для забезпечення позову.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 27 грудня 2022 року Вінницький апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасував ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2022 року, ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, задовольняючи таку заяву, не навів жодних обґрунтованих мотивів, з яких дійшов висновку про те, що заявлені заходи забезпечення позову спрямовані на перешкоджання завданню значної шкоди правам, свободам та інтересам заявниці до ухвалення рішення у цивільній справі; не дослідив обставин, які повинні бути враховані на етапі дослідження заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а саме: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявниці щодо забезпечення позову; не врахував співмірності вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Суд першої інстанції не здійснив оцінку наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, зокрема позивачка у прохальній частині заяви про забезпечення позову зазначила три земельні ділянки з різними кадастровими номерами, а у прохальній частині позовної заяви зазначила одну земельну ділянку з відмінним кадастровим номером від тих, що містяться у прохальній частині заяви про забезпечення позову.
Апеляційний суд врахував те, що у матеріалах справи немає доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2683/22 у кримінальному провадженні вже накладено арешт на майно шляхом заборони вчинення суб'єктами державної реєстрації, у тому числі державним чи приватним нотаріусам, будь-яких реєстраційних дій щодо таких об'єктів: земельної ділянки, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0207, земельної ділянки, площею 0, 055 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0208, та земельної ділянки, площею 0, 0832 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0209, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за цією адресою на зазначених земельних ділянках.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 24 січня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року, ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2022 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), відповідно до яких співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії;
- суд апеляційної інстанції не дослідив усіх доказів та не встановив обставин, які мають значення для вирішення справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_3 у березні2023 року із застосуванням засобів поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ОСОБА_1 у березні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просила касаційну скаргу задовольнити.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 14 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 18 липня 2023 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Право, застосоване судом
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
У частині першій статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини друга, третя статті 150 ЦПК України).
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання (частини шоста-восьма статті 153 ЦПК України).
У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки, згідно з якими умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У справі, що переглядається, позов про визнання договору недійсним, витребування земельної ділянки,площею 0, 1849 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0062, та об'єкта незавершеного будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 просила забезпечити шляхом:
- накладення арешту на земельні ділянки, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0207; площею 0, 055 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0208; площею 0, 0832 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0209, та на об'єкт незавершеного будівництва житлового будинку та будівлі літньої кухні, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборони будь-яким особам здійснювати роботи з демонтажу наявного об'єкта незавершеного будівництва та/або здійснювати будь-які інші будівельно-ремонтні роботи, земляні роботи на об'єкті незавершеного будівництва, що розташований на згаданих земельних ділянках.
Суд першої інстанції задовольнив заяву про забезпечення позову зазначивши, що між сторонами дійсно існує спір та є реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про доцільність вжиття заходів забезпечення позову та виснував, що у матеріалах справи немає доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував наведені заявницею у касаційній скарзі висновки Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 в прохальній частині заяви про забезпечення позову зазначила три земельні ділянки з різними кадастровими номерами, тоді як у прохальній частині позову навела відомості про одну земельну ділянку з відмінним кадастровим номером від тих, що містяться у прохальній частині заяви про забезпечення позову.
Суд у таких висновках апеляційної інстанції не звернув уваги на обставини, зазначені в позовній заяві, та докази, додані позивачкою до неї на підтвердження того, що вона прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4 , до складу якої увійшла земельна ділянка, площею 0, 1849 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0062, та об'єкт незавершеного будівництва, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, за твердженням позивачки, спірну земельну ділянку неодноразово незаконно відчужували, здійснювали її поділ задля зміни ідентифікуючих ознак, приховання цього майна та унеможливлення повернення ділянки і об'єкта незавершеного будівництва, розташованого на цій земельній ділянці, законному власнику. Також позивачка у позовній заяві наголошувала на тому, що нинішній володілець земельної ділянки, яка наразі поділена на три частини, здійснює роботи з демонтажу та переобладнання спірного об'єкта незавершеного будівництва.
Отже, звертаючись до суду з позовом та із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що земельні ділянки, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0207; площею 0, 055 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0208; площею 0, 0832 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0209, в сукупності є саме тією земельною ділянкою, площею 0, 1849 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0062, яка до її поділу/об'єднання/поділу належала ОСОБА_4 та ввійшла до складу спадщини, яку прийняла позивачка.
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц
(провадження № 14-376цс18) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Суд апеляційної інстанції не врахував те, що земельні ділянки, на які ОСОБА_1 просила накласти арешт в порядку забезпечення позову, за її твердженням, є саме тією спірною ділянкою, яка ввійшла до складу спадщини та вибула з володіння власника поза його волею, підлягає витребуванню від кінцевого набувача, а також на те, що зміна характеристик земельної ділянки як об'єкта речового права не впливає на можливість захисту порушеного права власності на неї.
З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заходи забезпечення позову відповідають пред'явленим вимогам, безпосередньо пов'язані з предметом спору, є співмірними таким вимогам. Такі висновки суду першої інстанції на відміну від висновків апеляційного суду, узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі.
З огляду на фактичні обставини справи та докази, подані учасниками справи на підтвердження неодноразового відчуження спірної земельної ділянки, зміну її характеристик шляхом поділу/об'єднання, вчинення дій з демонтажу та переобладнання об'єкта незавершеного будівництва, розташованого на спірній ділянці, безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність заявницею того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Обрані позивачкою види забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні зареєстрованого власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Відтак суд першої інстанції правильно виснував, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Наведені висновки не спростовують посилання апеляційного суду на те, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2683/22 у кримінальному провадженні вже накладено арешт на майно, шляхом заборони вчинення суб'єктами державної реєстрації, у тому числі державним чи приватним нотаріусам, будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки, площею 0, 0467 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0207, земельної ділянки, площею 0, 055 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0208, та земельної ділянки, площею 0, 0832 га, кадастровий номер 0520688900:09:001:0209, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також щодо об'єкта незавершеного будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за цією адресою на зазначених земельних ділянках.
У статті 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до частини першої статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно з частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У частині другій статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна в кримінальному провадженні діє до моменту його скасування в порядку, врегульованому статтею 174 КПК України.
Апеляційний суд належно не оцінив те, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2683/22 накладено арешт на спірне майно з тих підстав, що незастосування заходів може призвести до зникнення, втрати або пошкодження цього майна чи настання наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню кримінального провадженнявід 09 грудня 2021 року № 12021020000001290.
Отже, у провадженні № 127/2683/22 метою накладення арешту на спірне нерухоме майно було саме забезпечення дієвості кримінального провадження.
Тоді як у справі, що переглядається, позивачка звернулася до суду за захистом свого порушеного цивільного права та за фактичних обставин цієї справи має право на вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на її користь, в тому числі задля попередження виникнення потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що розгляд цієї цивільної справи не пов'язаний із розслідуванням кримінального провадження. Чинне законодавство не встановлює заборони вживати заходи забезпечення, якщо такий захід вже застосований в іншій справі чи в межах виконавчого провадження, що зумовлене зокрема тим, що період забезпечення у кожному випадку різний, як і різна правова мета такого забезпечення.
Відтак, оскаржуване судове рішення є незаконним, оскільки за встановлених судом першої інстанції обставин справи існують підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову обраними нею заходами.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), щодо обставин, які підлягають врахуванню під час вирішення питання забезпечення позову, та зробив помилкові висновки про скасування законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції, а також про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 потрібно задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має правоскасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , тому судові витрати, сплачені під час подання касаційної скарги, у виді судового збору в розмірі 536, 80 грн підлягають відшкодуванню відповідачами в рівних частинах, а саме по 268, 40 грн кожним.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року скасувати та залишити в силі ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2022 року.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі по 268, 40 грн з кожного.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко