03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/7625/2023
03 липня 2023 року м. Київ
Справа № 363/2141/21
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2022 року, постановлену у складі судді Рудюка О.Д., про забезпечення позову
у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу новоствореного нерухомого майна недійсними, встановлення права часткової сумісної власності,
встановив:
У червні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу новоствореного нерухомого майна недійсними, встановлення права часткової сумісної власності.
16 листопада 2022 року до суду надійшла заява ОСОБА_5 про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на садовий будинок загальною площею 175 кв.м. (реєстраційний номер 1023251232218) та прибудинкові споруди: навіс, ворота, огорожу, хвіртку, вимощення, стінку підпірну, каналізаційні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява обґрунтована тим, що 06.08.2021 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірне майно ОСОБА_3 , а тому існує реальна загроза подальшого відчуження спірного майна.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2022 року накладено арешт на садовий будинок загальною площею 175 кв.м. (реєстраційний номер 1023251232218) та прибудинкові споруди: навіс, ворота, огорожу, хвіртку, вимощення, стінку підпірну, каналізаційні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на її необґрунтованість, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що відповідно до даних з Реєстру речових прав на нерухоме майно, які містяться у матеріалах справи, вбачається, що арешт накладений на майно стосовно відповідачів. Однак, ні відповідач 1, ні відповідач 2 не є власниками арештованого майна, в силу чого неможливим є внесення даних обтяжень у реєстри відносно даних осіб. В силу даних обставин, арешт на майно, яке не належить відповідачу 1,2 є безпідставним. Щодо відповідача 3, то накладення арешту на майно добросовісного набувача є протиправним. Так як жодних доказів незаконного відчуження майна від відповідача 2 до відповідача 3 суду позивачем надано не було.
Крім того, позивач не заявляє вимогу про скасування договору, на підставі якого відповідач 1 набула право власності на майно чи інші правочини, а отже на момент укладення договору дарування від 24.04.2015 відповідач 1 була єдиним власником майна та виявила волю відчужити таке майно. Вказане підтверджується позицією Верховного Суду у постанові від 01.10.2020 у справі № 752/18981/16-ц.
Також, позов у цій справі не є віндикаційним (позивач не є власником майна), а отже арешт щодо майна відповідача 3 не може бути застосовано, адже такий арешт істотно порушує права власника майна.
Звертає увагу, що суд не врахував, що договір дарування від відповідача 1 до відповідача 2 укладено від 07.09.2020 року. Ухвалою від 03.09.2021 року у даній справі накладено арешт на майно, яке вже було відчужено 06.08.2021 року. Тобто, суд не врахував та не перевірив обставини справи, станом на момент накладення арешту на майно 03.09.2021 року. Так, фактично, суд 03.09.2021 року заборонив відчужувати майно, яке було відчужено 06.08.2021 року.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та посилаючись як на підставу такого арешту на ухвалу від 03.09.2021 року, суд не звернув увагу на ті обставини, що на момент постановлення ухвали від 03.09.2021 року, спірне майно вже було відчужене 06.08.2021 року. Станом на момент відчуження майна за договором купівлі-продажу від 06.08.2021 року, відповідач 2 у реєстрі боржників не перебував, заборон на відчуження майна на нього не накладалася, перешкод для вчинення нотаріальних дій щодо договору купівлі-продажу від 06.08.2021 року не було. Крім того, про наявність даного спору позивачу стало відомо вже після відчуження майна за договором дарування.
Таким чином, предметом позову у цій справі є встановлення права часткової сумісної власності та визнання договорів дарування та купівлі-продажу новоствореного нерухомого майна недійсним. Отже, основною позовною вимогою є визнання права часткової сумісної власності, а похідною вимогою - визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними. Заявлення вимоги про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування ст. 387, 388 ЦК України, замість витребування майна з чужого незаконного володіння, свідчить про помилковість обраного способу захисту (позовних вимог) та помилковість застосування судом заходів забезпечення позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16» (провадження № 14-208цс18), постанова Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 445/166/20 (провадження № 61- 18598св21).
Також, вказує, що захід забезпечення позову не є співмірним та не відповідає фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 381/4019/18, відповідно до якого співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вказує, що захід забезпечення позову не є законним, оскільки висновки суду суперечать реальним обставинам справи і не ґрунтуються на жодних доказах. Докази можливого відчуження майна у справі відсутні. Жодного суспільного інтересу втручання у власність відповідачів судом не несе. Такий захід не є пропорційним переслідуваним позивачем цілям у розумінні накладення арешту на майно відповідачів.
Стверджує, що накладення арешту щодо відповідачів 1,2 є протиправним, оскільки арештоване майно станом на дату постановлення ухвали не належить на праві власності таким особам. Накладення арешту на майно відповідача 3 є протиправним, оскільки позов не є віндикаційним, а обраний спосіб захисту не відповідає порушенням, про які стверджує позивач. Разом з тим відповідач 3 є добросовісним набувачем майна, арешт накладений на майно суттєво обмежує його права як власника майна, що правомірно набуто у власність.
Посилається на те, що позивач не надав суду належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів що підтверджують неможливість виконання рішення суду
Отже, оскаржувана ухвала не містить посилання на жоден з доказів, доданих позивачем на користь його позиції, на жодний аргумент чи доводи позивача, інформації про надані докази чи можливі ризики невиконання рішення суду у даній справі в майбутньому, у випадку задоволення позовних вимог.
Звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Наявні докази не підтверджують можливе невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. При цьому жодних доказів того, що у майбутньому може існувати ризик невиконання рішення суду позивач не надав, а матеріали справи не містять доказів, що вказують можливе невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про доцільність накладення арешту на майно, оскільки даний висновок не обґрунтований. Крім того, не відповідає реальним обставинам твердження щодо наявності підстав вважати, що у майбутньому права позивача можуть бути порушені.
Позивачем заявлено немайнові вимоги щодо визнання договорів дарування недійсними та скасування відповідних реєстраційних записів про право власності, що є немайновими вимогами, а тому у цій частині, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.
Щодо майнової частини вимог позивача (визнання права власності на 1/2 частку садового будинку загальною площею 175 кв. м. реєстраційний номер №1023251232218, та прибудинкових споруд: насів, ворота, огорожу, хвіртку вимощення, стійку підпірну, каналізаційні споруди), то ним не надано жодних доказів щодо можливого відчуження такого майна відповідачем 3. Крім того, дане майно не належить відповідачам 1,2, а тому щодо майна яке їм не належить, стосовно них не може бути накладено арешт.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
У відзиві посилається на те, що згідно з витягом № 325738141 від 14.03.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також договору купівлі-продажу спірного садового будинку реєстраційний № 1023251232218, що був укладений між відповідачем 2 та відповідачем 3, зареєстрований 06.08.2021 приватним нотаріусом Рахмановою О.В., власником спірного майна стала ОСОБА_3 , в той час як право власності на придбаний нею садовий будинок з 01.06.2021 року оспорюється позивачем в судовому порядку.
Таким чином договір купівлі-продажу був укладений шляхом обману та приховування від нотаріуса факту судового спору між продавцем і позивачем. Обман при укладенні правочину має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Отже, обман при вчинення правочину у формі договору дарування спірного будинку вчинений 07.09.2020 року відповідачем 1 на користь відповідача 2 та договір купівлі-продажу, укладений 06.08.2021 року відповідачем 2 на користь відповідача 3 є взаємопов'язані і були укладені з метою уникнення поділу новоствореного майна - спірного житлового будинку з надвірними прибудовами між позивачем та відповідачем 1 та підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.
Зазначає, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є добросовісними набувачами спірного садового будинку в силу вимог ч.1 ст. 388 ЦК України, оскільки укладаючи договір дарування та купівлі-продажу відповідачі напевне знали і могли знати про майновий спір відносно права власності на новостворене нерухоме майно, зокрема ОСОБА_3 з відкритих судових реєстрів Вишгородського районного суду Київської області, якому підсудний судовий спір в порядку виключної підсудності згідно з ст. 30 ЦПК України.
18.11.2022 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області у справі №363/2141/21 був накладений арешт на садовий будинок загальною площею 173 кв.м. (реєстраційний № 1023251232218) та прибудинкові споруди: навіс, ворота, огорожу, хвіртку, вимощення, стінку підпірну, каналізаційні споруди, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , право власності на який згідно з витягом №325738141 з 06.08.2021 року належить відповідачеві 3 - ОСОБА_3 .
Отже, доводи апелянтів про те, що оскаржуваною ухвалою арешт був накладений на майно відповідача 1 та відповідача 2, є безпідставним. Доводи апелянтів відносно того, що арешт спірного майна істотно порушує права його власника є необґрунтованим, оскільки відповідач-3 не обмежений у праві безперешкодно володіти та користуватись спірним майном, а обмеження права розпорядитись спірним майном повністю кореспондується з положеннями ч.2 ст.149 ЦПК України.
При цьому представник відповідачів 2,3 як і самі відповідачі - 2, 3 жодного разу участі у судових засіданнях не приймали і докази та заперечення на підтвердження можливих негативних наслідків від вжиття судом заходів забезпечення позову суду не надавали.
Вказує, що ухвалою Вишгородського районного суду від 03.09.2021 року у справі №363/2141/21 заяву позивача про забезпечення позову було задоволено і відповідачеві ОСОБА_2 було заборонено вчиняти дії, спрямовані на відчуження спірного майна.
Незважаючи на те, що відповідач і ОСОБА_2 до постановлення ухвали про забезпечення позову встиг укласти договір купівлі-продажу, на підставі якого набувачем спірного майна стала відповідач -3 ОСОБА_3 , відповідач-1 оскаржила зазначену ухвалу до Київського апеляційного суду № 22-ц/824/15663/21). Таким чином, ця процесуальна дія в черговий разпідтвердила той факт, що відповідач 3 - ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем спірного майна.
Постановою Київського апеляційного суду від 25.01.2022 року у справі №363/2141/21 апеляційна скарга була залишена без задоволення, а ухвала Вишгородського районного суду про забезпечення позову (яка фактично вже не забезпечувала позов, але по суті визнала необхідність його забезпечення) залишена без змін.
В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_6 підтримала доводи апеляційної скарги та просила ухвалу суду скасувати.
Представник позивача ОСОБА_7 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З виділених матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що у червні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням заяви від 27 січня 2022 року про зміну підстав позову, просив:
- визнати договір дарування садового будинку №1983, укладеного 07.09.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В. недійсним з моменту його укладення;
- скасувати реєстраційний запис про право власності №38053065 від 07.09.2020 року 11:35:06, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
- визнати договір купівлі-продажу садового будинку укладеного 06.08.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В. недійсним з моменту його укладення;
- скасувати реєстраційний запис про право власності №43370742 від 06.08.2021 року14:24:06 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рахмановою О.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
- визнати право власності ОСОБА_5 на 1/2 частку садового будинку загальною площею 175 кв.м. реєстраційний номер №1023251232218, та прибудинкових споруд: насів, ворота, огорожу, хвіртку вимощення, стінку підпірну, каналізаційні споруди, що розташовані по АДРЕСА_1 ;
- скасувати реєстраційний запис №16327828 про право власності, вчинений 06.09.2016 року 09:37:34 державним реєстратором КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації Київської області» Князевою І.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Звертаючись до суду із заявою по забезпечення позову представник позивача ОСОБА_7 просить накласти арешт на садовий будинок загальною площею 175 кв.м. (реєстраційний номер 1023251232218) та прибудинкові споруди: навіс, ворота, огорожу, хвіртку, вимощення, стінку підпірну, каналізаційні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що 06.08.2021 року, після відкриття провадження у даній справі, відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірне майно ОСОБА_3 , а тому існує реальна загроза подальшого відчуження спірного майна.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції посилався на те, що предметом позову є визнання договорів дарування та купівлі-продажу новоствореного нерухомого майна недійсними, встановлення права часткової сумісної власності. Як на підставу забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що 06.08.2021 року відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірне майно ОСОБА_3 , а тому існує реальна загроза подальшого відчуження спірного майна.
Тому суд першої інстанції вважав, що існує реальна загроза подальшого відчуження спірного майна, оскільки 26.07.2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, про що відомо відповідачу. Крім того, 03.09.2021 року ухвалою суду заборонено відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії спрямовані на відчуження спірного майна. Тобто, відповідач ОСОБА_2 знаючи про існування спору в суді щодо садового будинку, що є спірним майном, відчужив його на користь третьої особи ( ОСОБА_3 ).
Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на характер спірних правовідносин та обсяг позовних вимог, а також беручи до уваги заяву про забезпечення позову, яка є співмірною із заявленими позовними вимогами, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, шляхом подальшого відчуження спірного майна, а тому подана заява про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
У постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 200/12227/17 (провадження № 61-27220св18) зазначено, що «достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви».
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2021 року у даній справі № 363/2141/21 відкрито провадження за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та встановлення права часткової сумісної власності та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний садовий будинок було відмовлено.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03 вересня 2021 року заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено.
Заборонено відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на відчуження спірного майна, а саме: садового будинку загальною площею 175 кв.м. (реєстраційний №1023251232218), прибудинкових споруд (навіс, ворота, огорожа, хвіртка, вимощення, стінка підпірна, каналізаційні споруди) та земельної ділянки площею 0,1199 га кадастровий №3221888000:24:009:0002, реєстраційний №624492532000, по АДРЕСА_1 , на які розташований зазначений будинок та прибудинкові споруди.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 03 вересня 2021 року залишено без змін.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 березня 2023 року, вбачається, що садовий будинок загальною площею 175 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (складова часина об'єкта нерухомого майна ворота з хв., огорожа, огорожа, вимощення, стінка підпірна, каналізаційні споруди (1,2,3,4, І, ІІ, ІІІ, ІV) належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку, серія та номер 1888, від 06.08.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В.
Отже, з виділених матеріалів вбачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо нерухомого майна - садового будинку загальною площею 175 кв.м. реєстраційний номер №1023251232218, та прибудинкових споруд: навіс, ворота, огорожу, хвіртку вимощення, стінку підпірну, каналізаційні споруди, що розташовані по АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку від 06.08.2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рохмановою О.В., про що свідчить сам по собі факт звернення позивача до суду з цим позовом.
Враховуючи те, що предметом даного позову є вимоги про визнання недійсним договору дарування спірного садового будинку №1983, укладеного 07.09.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасування реєстраційного запису про право власності №38053065 від 07.09.2020 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного садового будинку, укладеного 06.08.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасування реєстраційного запису про право власності №43370742 від 06.08.2021 року; визнання права власності ОСОБА_5 на 1/2 частку спірного садового будинку та прибудинкових споруд, скасування реєстраційного запису № 16327828 про право власності, вчиненого 06.09.2016 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на садовий будинок загальною площею 175 кв.м. (реєстраційний номер 1023251232218) та прибудинкові споруди: навіс, ворота, огорожу, хвіртку, вимощення, стінку підпірну, каналізаційні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності зареєстрована за відповідачем ОСОБА_3 , оскільки невжиття зазначених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
За таких обставин, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належать відповідачу ОСОБА_3 , є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову, адже з матеріалів справи встановлено, що відчуження спірного будинку на користь ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_2 здійснив після відкриття провадження у даній справі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, перевіривши обставини, якими заявник обґрунтовував наявність підстав для забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення цієї заяви про забезпечення позову, оскільки невжиття зазначених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, так як можливе відчуження будинку щодо якого виник даний спір.
Заходи забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та не повинні призводити до фактичного вирішення справи по суті.
Оскільки позивачем заявлено позов про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу новоствореного нерухомого майна - садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнання за ним права власності на 1/2 частину будинку, застосований судом спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно відповідає пред'явленим позовним вимогам.
Доводи апеляційної скарги, які зводяться до заперечення обставин, викладених позивачем в позовній заяві з урахуванням заяви про зміну підстав позову, та посилання про те, що позов не є віндикаційним, спосіб захисту помилковий, відповідач ОСОБА_3 є добросовісним відповідачем, - не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування постановленої ухвали, адже такі обставини підлягають дослідженню судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, яким буде надана належна правова оцінка у рішенні суду і такі не можуть бути підставою для відмови у задоволення заяви про забезпечення позову.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, їх значення полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача ОСОБА_3 , оскільки обмежується лише можливість розпорядитися майном до виконання рішення суду в разі задоволення позову, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не наведено, чим невжиття такого заходу забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі, колегія суддів відхиляє, оскільки власник нерухомого майна - садового будинку, розташований за адресою: АДРЕСА_1 може вчинити у будь-який час дії щодо відчуження спірного майна і такі дії не потребують значного часу. Крім того, метою забезпечення позову є саме попередження недобросовісних дій відповідача.
Оскільки відповідач ОСОБА_3 , як власник спірного нерухомого майна, що є предметом даного спору, має об'єктивну можливість вчинення дій, які можуть в подальшому утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, колегія суддів вважає обґрунтованим припущення позивача, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення питання про забезпечення позову, оскільки для забезпечення майбутнього збереження нерухомого майна та його захисту, позивач звернувся із даною заявою, а тому висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідачів необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375-379, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 18 листопада 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 20 липня 2023 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Ратнікова В.М.