єдиний унікальний номер справи: №363/1050/22
номер провадження №22-ц/824/9334/2023
27 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Мостова Г.І., Слюсар Т.А.
секретаря Рагушіній І.В.
за участі: позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Хорошайло Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року ухвалене під головуванням судді Вишгородського районного суду Київської області Рудюка О.Д.,
у цивільній справі №363/1050/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 за результатами розгляду якого просила розірвати шлюб укладений між сторонами 04 серпня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що 04 серпня 2018 року між сторонами зареєстровано шлюб. Однак, більше року тому, подружні відносини між ними припинилися. З вказаного часу, сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, спільних дітей не мають.
Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 серпня 2018 року, розірвано.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду, залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, просив рішення суду скасувати.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавлено права на захист. Вказуючи, що укладений між сторонами шлюб мав фіктивний характер. У сторін не було наміру створити сім'ю, вести спільне господарство, сумісно мешкати, а також не було шлюбних відносин, що підтверджується тим, що після укладення шлюбу позивач виїхала до Республіки Словакія з метою працевлаштування де знаходиться по теперішній час. Метою укладення шлюбу з боку скаржника, було виїзд за межі України для працевлаштування. Перед укладенням шлюбу, позивач пояснила, що вона надасть скаржнику допомогу для виїзду за кордон, але для зручності сторін, їм необхідно укласти шлюб, що підтверджується поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві про розподіл майна. Також у вказаній позовній заяві нею зазначено, що сторони не мешкали разом з вересня 2018 року. Зазначене свідчить про те, що укладений між сторонами шлюб, є фіктивним.
31 травня 2023 року від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що остання не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а заочне рішення суду без змін. Зазначаючи, що посилання скаржника про неповідомлення його належним чином про дату, час та місце розгляду справи, спростовується, зокрема, наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, вона була на зв'язку з відповідачем, який знав про її намір щодо розлучення. Вказуючи, що сторонами було утворено сім'ю. Докази їх спільного проживання наявні в матеріалах справи. У сторін були почуття один до одного, про що свідчить переписка між ними, наявна у матеріалах справи. Сторони проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 де знаходяться речі позивача, до яких вона немає доступу та у зв'язку з чим, була написана заява до поліції. У серпні 2018 року позивачу надійшло повідомлення з університету, згідно якого, її було зараховано до вказаного університету та у зв'язку з чим, вона виїхала до Словацької Республіки. Починаючи з вересня 2018 року, відповідач жодного разу до позивача не приїздив. Жодних доказів щодо фіктивності чи недійсності шлюбу відповідачем не надано.
У судовому засіданні позивач та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Скаржник до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у встановленому законом порядку.
До початку розгляду справи представником скаржника подано заяву про розгляд справи у відсутність скаржника та його представника.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися в силу вимог передбачених положеннями ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчинені процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце розгляду судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками - повідомленнями.
Згідно з ч. 5 вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка - повідомлення - завчасно.
Положеннями ч. 6 ст. 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Стороні чи представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо у суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Згідно ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
У відповідності до положень ч.ч. 1-5 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21 червня 2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін на 17 серпня 2022 року на 12 год. 20 хв. (а.с. 23-24).
Копію вищевказаної ухвали суду з додатками та судовою повісткою-повідомленням направлено ОСОБА_2 листом на поштову адресу: АДРЕСА_2 (а.с. 25-26).
Разом з тим, зазначений лист повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення: «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 33).
Згідно протоколу судового засідання, у зв'язку з неявкою у часників справи, в судовому засіданні призначеному на 17 серпня 2022 року оголошено перерву до 27 жовтня 2022 року 11 год. 40 хв. (а.с. 37).
Про призначення судового засідання на зазначений час, відповідач повідомлявся шляхом направлення судової повістки-повідомлення листом на поштову адресу: АДРЕСА_2 (а.с. 40).
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 15 вересня 2022 року лист направлений на поштову адресу: АДРЕСА_2 було вручено за вказаною адресою. Проте, зазначене повідомлення про вручення поштового відправлення, містить лише підпис отримувача та не містить його прізвища, що позбавляє суд можливості встановити отримувача листа.
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що у період розгляду судом першої інстанції даної справи, відповідач перебував за межами території України, що підтверджується копіями аркушів його паспорта, таким чином, останній з об'єктивних підстав не міг отримати листа надісланого судом (а.с.163). Факт, перебування відповідача за межами України на час здійснення викликів в судові засідання та постановлення судового рішення, позивачем не спростовано.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи те, що розгляд справи відбувся за неналежного повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, останній не мав можливості надати свої заперечення щодо заявлених позовних вимог, про що він також зазначає в апеляційній скарзі, то ухвалене судом рішення підлягає скасуванню з підстав, визначених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з постановленням нового судового рішення.
Щодо суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.
04 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб (а.с. 05).
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила розірвати шлюб укладений між сторонами посилаючись на те, що з серпня 2018 року сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, спільних дітей не мають.
У поясненнях наданих в суді апеляційної інстанції та відзиві на апеляційну скаргу позивач та її представник зазначили, що сторонами було утворено сім'ю. Вони спільно проживали та мали почуття один до одного. У серпні 2018 року позивачу надійшло повідомлення з університету щодо зарахування її на навчання у місті Пряшів (Словацька Республіка), що і стало підставою для виїзду до Словацької Республіки. В подальшому, подружні відносини між сторонами припинилися, вони проживають окремо та спільне господарство не ведуть. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки вони мають різні погляди на сімейне життя та обов'язки. Спір щодо поділу спільного майна вирішуватися окремо.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує той факт, що сторони проживають окремо та спільне господарство не ведуть.
Не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог про розірвання шлюбу доводи відповідача щодо фіктивності укладення шлюбу з урахуванням того, що наміру утворення сім'ї, ведення спільного господарства, сумісного мешкання, шлюбних стосунків з боку обох сторін не існувало. Підтвердженням цього існує та обставина, що після укладення шлюбу з ОСОБА_1 виїхала на працевлаштування в Республіку Словакія де знаходиться по теперішній час. Мета укладення шлюбу з боку відповідача мав намір по домовленістю з позивачем виїхати за межі України для працевлаштування. Позивач перед укладенням шлюбу пояснила йому, що вона надасть йому допомогу для виїзду за кордон, але для її та його зручності працевлаштування за кордоном, то необхідно укласти шлюб. Підтвердженням цього є той факт, що сама позивач це вказує в позовній заяві в справі про розподіл майна.
Оскільки, вказуючи на фіктивність шлюбних відносин між сторонами, відповідач належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного факту з урахуванням положень глави 5 (недійсність шлюбу) СК України не надав, хоча у відповідності ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Не було надано до суду також рішення суду щодо вирішення вимог про поділ майна, за висновками якого можна було б з урахуванням положень ч.4 ст.82 ЦПК України вважати, що не підлягали б доказуванню у даній справі обставини встановлені при розгляді іншої справи.
Вказані обставини свідчать про те, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, що є підставою для його розірвання.
Керуючись ст.ст. 367, 368,372, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 жовтня 2022 року скасувати та постановити нове, за яким:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04 серпня 2018 року, Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1245 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 16 липня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: