19 липня 2023 року м. Дніпросправа № 160/8146/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року (суддя Прудник С.В.) в справі № 160/8146/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок військових дій та території Бахмутського району Донецької області в населеному пункті Соледар під час участі в бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії Російської Федерації, «проживали однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу не менше 5-ти років в період часу з 26.02.2017 року по 08.01.2023 року перебуваючи на його утриманні і має право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року закрите провадження в адміністративній справі.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в новому складі суду.
Вважає, що оскільки вимоги пов'язані з доведенням наявності підстав для визначення (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, то ці вимоги пов'язані саме з публічно-правовим спором.
Позивач звернулась до суду з метою підтвердження статусу утриманця для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, тому такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Міністерство оборони України просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про встановлення факту.
Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору.
Саме тому такі справи розглядаються в порядку непозовного цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.
Судом першої інстанції зазначено, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом щодо оскарження дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, розглядаючи який суд може встановити певні факти, зокрема, щодо соціально-правового статусу особи, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням саме з метою розгляду саме публічно-правового спору.
Однак, виходячи з прохальної частини позовної заяви, самостійною метою є встановлення факту проживання однією сім'єю, а не вирішення публічно-правового спору з Міністерством оборони України, тому такі вимоги як самостійні та єдині не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді без вимоги про вирішення публічно-правового спору.
Тому суд першої інстанції зазначив, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, є спором щодо встановлення факту, що має юридичне значення для подальшого отримання допомоги.
Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень дій чи бездіяльності, є способом захисту цивільних прав та інтересів, тобто між сторонами виник спір про цивільне право і даний спір у цій справі не є публічно-правовим. Такий спір має приватноправовий характер та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду заявлені виключно вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебування на його утриманні. Позивач при цьому вказує, що вона має право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).
Частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Наведений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною першою статті 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, перебування фізичної особи на утриманні, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
За приписами частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак публічно-правового спору та не можуть розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Як вказано вище, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Судом першої інстанції правильно звернуто увагу, що позивачем заявлені в межах цієї справи виключно вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Позивач в цьому позовні не заявлено вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України.
Тобто позивач звернулась до адміністративного суду не за вирішенням публічно-правового спору з Міністерством оборони України, а виключно з питання встановлення факту, що має юридичне значення.
Відтак, є правильним висновок, що такі вимоги не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді без вимоги про вирішення публічно-правового спору.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У пункту 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Оскільки до компетенції адміністративного суду не відноситься питання встановлення фактів, що мають юридичне значення, адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ, відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений позивачем позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором щодо встановлення факту, що має юридичне значення, для подальшого отримання допомоги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на приведені вище обставини та їх правове унормування, суд погоджує висновок суду першої інстанції про те, заявлені позивачем вимоги про встановлення факту не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Суд враховує приведені в апеляційній скарзі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постановах в справах № 290/289/22 та № 539/4118/19, які полягають у тому, що суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу, який має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення; вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з особою, яка загинула під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, суд у спростування доводів апелянта та власне незгоди з приведеними позиціями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне вкотре вказати, що адміністративний суд в силу приписів статті 19 КАС України не має компетенції із розгляду заяв про встановлення факту, який має юридичне значення, адже при розгляді таких заяв заявниками не заявляються вимоги про вирішення публічно-правового спору, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, тому такі заяви мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.
При цьому заявлена мета звернення до суду із заявою про встановлення факту (як в цьому випадку - для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей») без оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не робить цей спір таким, що належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, позаяк це напряму суперечить вимогам частини першої статті 19 КАС України, якою встановлено вичерпний перелік справ у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року в справі № 160/8146/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року в справі № 160/8146/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення 19 липня 2023 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 липня 2023 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко