Справа № 639/4356/22
Провадження № 2/639/574/23
17 липня 2023 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Труханович В.В.,
за участю секретаря - Яременко В.В.,
представника позивача - Царьова Р.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
3-тьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу №639/4356/22 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
26 грудня 2022 року позивач ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Царьова Р.В. звернулася до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Вона зареєстрована і постійно проживає за вказаною адресою.
Відповідач ОСОБА_1 , який є колишнім чоловіком позивачки, зареєстрований за вищевказаною адресою, але не проживає більше п'яти років. Він не бажає в добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку, та не приймає жодних засобів щодо збереження за ним права користування житлом, а тому його реєстрація носить формальний характер.
Позивач зазначає, що вона, як власник житла, не може вільно розпоряджатися своєю власністю, у зв'язку з чим і вимушена була звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Жовтневого районного суд м. Харкова від 28 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Призначено судове засідання.
30 січня 2023 року від третьої особи ОСОБА_2 надійшли пояснення, відповідно до яких він просив суд позов ОСОБА_3 задовольнити, усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщення. Посилається на те, що позивачу на праві власності належить спірна квартира, в якій зареєстрований у тому числі і відповідач ОСОБА_1 , який є колишнім чоловіком власника житла. Оскільки відповідач ОСОБА_1 за спірною адресою не проживає з 2015 року, є колишнім членом сім*ї власника житла, вважає що є всі підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 квітня 2023 року постановленою без видалення суду до нарадчої кімнати частково задоволено клопотання представника позивача про допит свідків.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Царьов Р.В., який діє на підставі ордеру, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та підтвердив обставини, викладені у позовній заяві.
Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у ї відсутність, заявлені позовні вимоги підтримала.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову ОСОБА_3 заперечував, посилаючись на те, що він та позивач перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого була придбана у власність спірна квартира. Дійсно після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , у зв'язку з тим, що неможливе було сумісне проживання, він виїхав з квартири, а там залишилися проживати колишня дружина та їх спільні діти. При цьому відповідач зазначив, що в квартирі залишилися його особисті речі, такі як човник, риболовні снасті, техніка. Іншого житла він не має, проживає в орендованій квартирі, на даний час проходить службу в ЗСУ.
3-тя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_3 підтримав, просив його задовольнити.
Представник 3-тьої особи Департаменту реєстрації Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим на підставі вимог ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.
Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_1 , 3-тьої особи ОСОБА_2 , допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
За приписами статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
З паспорту громадянки України НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що вона з 20.11.1996 зареєстрована в АДРЕСА_1 . ( а.с. 8-10)
Судом визначено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 31.12.2003 року. ( а.с. 11-12)
Право власності зареєстровано у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями статей 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За вищевказаною адресою зареєстровані позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідкою про склад сім'ї) від 13.12.2022. (а.с. 15)
Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Конституція України закріпляє право громадян на житло як найважливіше соціально-економічне право.
При цьому, право на житло, як суб'єктивне право, тобто таке, що належить конкретній особі на конкретне жиле приміщення в будинку відповідного житлового фонду, виникає в силу передбачених у житловому законодавстві юридичних фактів і отримує свою конкретизацію та деталізацію у відповідних правовідносинах.
Згідно ч. 3 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.
Право громадян на житло передбачено ст. 1 ЖК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших осіб або прав державних і громадських організацій.
Як пояснив в судовому засіданні представник позивача за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований, але не проживає відповідач у справі ОСОБА_1 , з яким позивач раніше перебувала у зареєстрованому шлюбі.
Матеріалами справи встановлено, що на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. (а.с. 13)
Нормами статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частиною другою статті 64 Житлового кодексу УРСР до членів сім'ї наймача віднесено дружину наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім'ї.
Зазначені норми не передбачають самостійного характеру права члена сім'ї власника житлового будинку користування житловим приміщенням.
Як зазначалося вище, згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16) та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суд має приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 пояснив, що спірна квартира була придбана позивачем під час перебування у шлюбі. Дійсно після розірвання шлюбу він перестав проживати у спірному житлі, вимушений був проживати в орендованій квартирі, іншого житла на праві власності не має, на даний час проходить службу у лавах ЗСУ.
Дійсно, як вбачається з наданих копій документів, на підставі договору купівлі продажу квартири від 15.10.1996 квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 .
В подальшому, а саме 06.02.1998 на підставі договору дарування вищезазначене нерухоме майно перейшло у власність ОСОБА_5 .
А на підставі договору дарування від 31.12.2003 квартира АДРЕСА_1 знову на праві власності стала належати позивачу ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 посилається на те, що вона не може вільно розпорядитися своїм майном, що у її власній квартирі АДРЕСА_3 зареєстрований відповідач, який не є членом її сім*ї, та який там не проживає більше семи років без поважних причин.
В силу ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статті 77, 78 та 80 ЦПК України вказують на те, що докази повинні бути належними, допустимими та достатніми.
В судовому засіданні за клопотанням сторони позивача в якості свідків були допитані ОСОБА_6 , яка є сусідкою позивача, та ОСОБА_2 , син позивача та відповідача, які пояснили суду що ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 не проживає з 2015 року.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідач ОСОБА_1 не заперечував проти того, що після розірвання шлюбу з позивачем він перестав проживати у вищезазначеній квартирі.
Суд дослідивши надані стороною позивача докази приходить до висновку про те, що вона не довела належними та допустимими доказами факту того, що наявність реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні порушує її права як власника житла, у тому числі і щодо вільного розпорядження своїм майном.
Крім того, суд зазначає, що 21 січня 2023 року набули чинності зміни, внесені до ст. 18 Закону України «Про надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання», відповідно до якої зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, утому числі і за заявою власника житла приватної форми
власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.
Отже, даючи оцінку вищезазначеному, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 .
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-80, 141, 263, 264, 265 ЦПК, ст.ст. 11, 317, 319,321, 328, 334, 391, 405, 406 ЦК України, ст. 150 ЖК України, суд
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
3-тя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
3-тя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради, ЄДРПОУ 40214227, розташоване за адресою: м. Харків, майдан Павловський, 4.
Повний текст рішення складено 20.07.2023.
Суддя В.В. Труханович