Справа № 203/1360/22
Провадження № 2-а/0203/4/2023
21.03.2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сядро Г.Г.,
за участі:
представника позивача - Козаря А.М.,
представника відповідача-1 - Поломаної К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи в режимі відеоконференції адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України в особі Чернігівської митниці, Виконуючого обов'язки першого заступника начальника Чернігівської митниці Державної митної служби України Кузьменка Руслана Валентиновича про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил,
28.04.2022 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся представник позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач) - адвокат Пихтін К.В. з адміністративним позовом до Державної митної служби України в особі Чернігівської митниці (далі - відповідач-1), Виконуючого обов'язки першого заступника начальника Чернігівської митниці Державної митної служби України Кузьменка Руслана Валентиновича (далі - відповідач-2) про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову в справі про порушення митних правил №1113/10200/21 від 11.11.2021 року, винесену виконуючим обов'язки заступника начальника Чернігівської митниці Державної митної служби України Русланом Валентиновичем Кузьменком про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 469 МК України і закрити справу про адміністративне правопорушення.
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він не погоджується із оскаржуваною постановою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Так, позивач зазначив, що він має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проте ані протокол про порушення митних правил, ані оскаржувану постанову не отримував, а про накладення адміністративного стягнення дізнався від державного виконавця. Отже, позивача не було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи про порушення митних правил, тому справа не могла бути розглянута за відсутності позивача. Крім того, позивач зазначив, що зміст виявленого митним органом порушення полягає в тому, що позивач здійснив ввезення автомобіля на митну територію України, а в подальшому було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, в якому покупцем є ОСОБА_2 . Проте відповідачами не встановлено, коли та за яких обставин відбулась передача транспортного засобу, не з'ясовано хто є продавцем. На думку позивача, встановлення зазначеної обставини має істотне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України (далі - МК України), адже вказана норма права була введена в дію вже після ввезення ОСОБА_1 відповідного автомобіля на митну територію України - 14.05.2018 року.
Так, ст. 469 МК України була доповнена вказаною частиною згідно з пунктом 7 розділу І Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» №2612-VІІІ від 08.11.2018 року. Положення ч. 4 ст. 469 МК України почали діяти з 24.08.2019 року. Як зазначив позивач, відповідно до положень ч. 1 ст. 58 Конституції України, особа не може бути притягнута до відповідальності за вчинення дій, які на момент їх вчинення не становили складу правопорушення, внаслідок відсутності норми права, яка встановлювала б міру відповідальності за вчинення відповідних дій.
На момент ввезення транспортного засобу 14.05.2018 року відповідальність за порушення митних правил, встановлених ч. 4 ст. 469 МК України, передбачена не була. При цьому порушення митних правил, передбачене ч. 4 ст. 469 МК України, не є триваючим, адже є вчиненим на момент передачі транспортного засобу іншій особі. У той же час, особа не може бути притягнута до відповідальності за вчинення дій, які на той момент не становили складу адміністративного правопорушення внаслідок відсутності відповідної норми права. В оскаржуваній постанові про порушення митних правил зазначено, що ОСОБА_2 набув у власність автомобіль Audi A4 на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2021 року № б/н. Однак, в оскаржуваній постанові не зазначено, хто був продавцем за договором, та чи був це саме позивач. Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено дати вчинення правопорушення. При цьому норми ч. 1 ст. 325 МК України, на підставі якої було винесено оскаржувану постанову, поширюються лише на транспортні засоби комерційного призначення.
З огляду на викладене вище, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил.
У встановлений судом строк 11.07.2022 року представник відповідача-1 - Поломана К.М. подала до суду відзив на позов у виді пояснень по справі, в яких просила суд залишити без задоволення позовну заяву ОСОБА_1 про скасування постанови у справі про порушення митних правил.
За твердженнями представника відповідача-1, згідно з ч. 9 ст. 494 МК України, якщо при складанні протоколу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не була присутня, до протоколу вноситься відповідний запис, який підписується посадовою особою митного органу, яка склала протокол, та свідками, якщо вони є, після чого один примірник протягом трьох робочих днів надсилається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, за повідомленою нею або наявною в митних органах адресою (місце проживання або фактичного провадження). Примірник протоколу про порушення митних правил від 28.09.2021 року №1113/10200/21, в якому зазначено час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, направлений ОСОБА_1 листом від 05.10.2021 року №7.11-3/7.11-20-04/10/3226 (відправлення повернулось назад до митниці з поміткою «за закінченням терміну зберігання») за наявною адресою: АДРЕСА_1 (така адреса наявна в базі даних митниці).
Як вважає представник відповідача-1, відсутні, передбачені ст. 531 МК України підстави для скасування постанови у справі про порушення митних правил. Зокрема, наявність складу адміністративного правопорушення підтверджується матеріалами справи. Тому представник відповідача-1 зазначає, що постанова у справі про порушення митних правил відносно позивача прийнята правомірно і є обґрунтованою, а тому відсутні підстави для скасування або зміни постанови.
12.10.2022 року представник позивача - адвокат Пихтін К.В. подав до суду письмові пояснення, в яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Також представник позивача зазначив, що у діях позивача відсутній склад порушення митних правил. Оскільки відповідно до наданої відповідачем копії документу - свідоцтва про реєстрацію, власником транспортного засобу Audi A4, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , є юридична особа UAB «Centrana».
Згідно з наданим відповідачем договором купівлі-продажу транспортного засобу, в якості продавця транспортного засобу Audi A4, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , зазначено UAB «Centrana» (ідентифікаційний номер 304759407), а покупцем вказано ОСОБА_2 . Отже, договір купівлі-продажу транспортного засобу було укладено між власником транспортного засобу продавцем - UAB «Centrana» та покупцем - ОСОБА_2 . Позивач не був стороною цього договору, отже не здійснював передачу транспортного засобу ОСОБА_2 , що виключає наявність об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України. Крім того, представник позивача зазначив, що позивача не було повідомлено про час, дату та місце розгляду справи про порушення митних правил, тому справа не могла бути розглянута за відсутності позивача.
З огляду на викладене вище, представник позивача просив суд задовольнити у повному обсязі позовні вимоги.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, підстави звернення до суду із позовом пояснив суду таким чином, як про це зазначено вище. Також у судовому засідання представник позивача пояснив, що власником транспортного засобу, відповідно до умов договору купівлі-продажу, була литовська компанія, яка і продала його ОСОБА_2 . У свою чергу, новий власник - ОСОБА_2 передав транспортний засіб позивачу. Так, ОСОБА_1 керував транспортним засобом та помістив його у режим транзиту, тому він не є суб'єктом адміністративного правопорушення. Крім того, на момент вчинення адміністративного правопорушення не діяла норма ч. 4 ст. 469 МК України.
Представник відповідача-1 заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просила суд відмовити у їх задоволенні, підстави своїх заперечень пояснила суду таким чином, як про це зазначено у відзиві на позов. Крім того, представник відповідача-1 зазначила, що адреса місця проживання позивача, за якою його було повідомлено про час, дату та місце розгляду справи про порушення митних правил, було взято з АСМО «Інспектор», іншої адреси не було. Так, на думку представника відповідача-1, можливо, позивач або особа, яка перетинала державний кордон, неправильно зазначила адресу місця проживання позивача. Тому митниця здійснила всі необхідні та належні заходи щодо направлення протоколу позивачу.
З приводу порушення митних правил позивачем, представник відповідача-1 пояснила, що ОСОБА_1 ввіз автомобіль в режимі тимчасового ввезення, але не розмитнив його, не завершив митний режим. При цьому, як зазначила представник відповідача-1, позивач сам повинен був користуватися автомобілем, проте користувався інший громадянин, привіз розмитнювати автомобіль громадянин України ОСОБА_2 , а не громадянин України ОСОБА_1 . У договорі купівлі-продажу продавцем вказано ОСОБА_2 , а не позивача. Натомість позивач не завершив митний режим транзиту, хоча ввозив автомобіль в митному режимі транзиту. Відповідно до положень ст. ст. 90, 380 МК України, ті, хто ввозив транспортний засіб, ті і повинні завершувати митний режим транзиту. Отже, на думку представника відповідача-1, завершувати митний режим транзиту повинен був новий власник - ОСОБА_2 , якому його передав представник литовської компанії. При цьому на підставі довіреності транспортним засобом користувався ОСОБА_1
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 03.05.2022 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Під час судового засідання судом були заслухані пояснення учасників справи, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи, заслухані заключні слова учасників справи.
21.03.2023 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
11.11.2021 року відповідачем-2 було винесено без присутності особи, яка притягається до відповідальності, ОСОБА_1 , оскаржувану постанову в справі про порушення митних правил №1113/10200/21, за змістом якої 28.09.2021 року в зону митного контролю митного поста «Нові Яриловичі» Чернігівської митниці у напрямку «виїзд за митну територію України» по смузі руху «червоний коридор» заїхав легковий автомобіль, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням громадянина України ОСОБА_2 . До митного оформлення було надано документи, згідно з якими, громадянин України ОСОБА_2 заявив до митного оформлення легковий автомобіль марки Audi A4, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Проведеною перевіркою було встановлено, що транспортний засіб марки Audi A4, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , було ввезено з метою особистого користування на митну територію України 14.05.2018 року в зоні діяльності Харківської митниці ДФС у митному режимі транзиту громадянином України ОСОБА_1 . Інформація щодо переміщення через митний кордон України автомобіля марки Audi A4, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , поміщення зазначеного транспортного засобу в інший митний режим, дозволений Митним кодексом України, після 14.05.2018 року в ЄАІС Держмитслужби та АСМО «Інспектор» відсутня.
У ході здійснення митного контролю та перевірки наявних документів, було встановлено, що транспортний засіб марки Audi A4, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , було передано відповідно до договору купівлі-продажу від 20.08.2021 року № б/н громадянину України ОСОБА_2 без дозволу митного органу. Таким чином, громадянин України ОСОБА_1 передав транспортний засіб особистого користування - легковий автомобіль марки Audi A4, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , у режим транзиту у користування особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України. Оскільки громадянин України ОСОБА_1 в порушення положень ст. 325 МК України передав транспортний засіб марки Audi A4, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , поміщений в митний режим транзиту, у користування особі, яка безпосередньо не поміщувала його у митний режим транзиту, то зазначені обставини вказують на наявність в діях громадянина України ОСОБА_1 складу порушення митних правил, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України.
Примірник протоколу про порушення митних правил від 28.09.2021 року №1113/10200/21 був направлений ОСОБА_1 листом від 05.10.2021 року №7.11-1/7.11-20-04/10/3226 за наявною адресою: АДРЕСА_1 .
Оскаржуваною постановою громадянина України ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 34000 гривень.
Представник відповідача-1 на підтвердження тверджень щодо наявної у митного органу адреси місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , надав суд копії: супровідного листа від 12.11.2021 року, пояснення ОСОБА_2 від 28.09.2021 року, повідомлення від 05.10.2021 року, конвертів.
Представник відповідача-1 на підтвердження своїх тверджень щодо розгляду справи про порушення митних правил надав суду копії: протоколу про порушення митних правил від 28.09.2021 року №1113/10200/21, доповідна записка пояснення ОСОБА_2 від 28.09.2021 року з доданими до них документами.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання протиправною та скасувати постанову в справі про порушення митних правил №1113/10200/21 від 11.11.2021 року, закриття справи про адміністративне правопорушення.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 2 КАС України, суд, надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, керується критеріями, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення», орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Отже, досліджуючи питання правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності у спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 469 МК України.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що часом вчинення адміністративного правопорушення є 14.05.2018 року, тобто момент ввезення позивачем транспортного засобу марки Audi A4, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , у митному режимі транзиту з метою особистого користування на митну територію України.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 469 МК України (в редакції, чинній станом на момент вчинення адміністративного правопорушення 14.05.2018 року), тобто неправомірні операції з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, проведення з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, операцій, не передбачених статтями 203, 325 цього Кодексу, або проведення операцій, передбачених зазначеними статтями, без дозволу органу доходів і зборів, - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зміна стану товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, користування та розпорядження ними без дозволу органу доходів і зборів, а так само невжиття передбачених частиною четвертою статті 204 цього Кодексу заходів щодо товарів, строк тимчасового зберігання яких під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Видача без дозволу органу доходів і зборів або втрата товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, відповідно до положень ч. 4 ст. 469 МК України (в редакції станом на час винесення оскаржуваної постанови від 11.11.2021 року та станом на час митного оформлення автомобілю Цибульським С. 28.09.2021 року), передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Аналіз викладеного вище вказує, що станом на момент вчинення адміністративного правопорушення позивачем - 14.05.2018 року диспозиція ст. 469 МК України не містила ч. 4 ст. 469 МК України, за якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності. Тому суд враховує твердження сторони позивача про те, що на момент ввезення ОСОБА_1 транспортного засобу на митну територію України 14.05.2018 року відповідальність за порушення митних правил, встановлених ч. 4 ст. 469 МК України не була передбачена. Оскільки статтю 469 МК України було доповнено частиною 4 згідно із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» № 2612-VIII від 08.11.2018 року. Тому положення ч. 4 ст. 469 МК України почали діяти з 24.08.2019 року, тобто вже після вчинення позивачем дій щодо ввезення транспортного засобу на митну територію України у митному режимі транзиту.
Пунктом 4, пунктом 8 ч. 1 ст. 4 МК України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів, транспортних засобів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку; декларант - особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Відповідно до частин 9, 10 ст. 494 МК України, якщо при складенні протоколу особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не була присутня, до протоколу вноситься відповідний запис, який підписується посадовою особою митного органу, яка склала протокол, та свідками, якщо вони є, після чого один примірник протягом трьох робочих днів надсилається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, за повідомленою нею або наявною в митних органах адресою (місце проживання або фактичного перебування).
Протокол вважається врученим у тому числі у разі, якщо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не перебувала за повідомленою нею або наявною в митних органах адресою або місце проживання чи фактичного перебування, повідомлене такою особою, є недостовірним.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що митне оформлення транспортного засобу було здійснено громадянином України ОСОБА_2 , який є покупцем транспортного засобу, відповідно до договору купівлі-продажу від 20.08.2021 року № б/н.
При цьому в оскаржуваній постанові відповідач-1 посилається на положення статей 90, 93, 95, 102, 321, 325 МК України. Проте суд враховує те, що вказані норми МК України регламентують порядок транзиту транспортних засобів комерційного призначення у митному режимі транзиту, а ОСОБА_1 ввіз транспортний засіб на митну територію України з метою особистого користування. Водночас жодних фактичних обставин щодо комерційного призначення ввезеного ОСОБА_1 транспортного засобу під час проведеної перевірки митним органом не було встановлено.
Так, відповідно до положень ст. 90, ч. 1 ст. 93, п. 1 ч. 1 ст. 95, ч. 1 ст. 102 МК України, транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні:
1) перебувати у незмінному стані, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування і зберігання;
2) не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту;
3) бути доставленими у митний орган призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу, а в разі поміщення товарів на підставі документа, зазначеного у частині статті 94 цього Кодексу, - до закінчення строку, визначеного відповідно до законодавства, яке встановлює основні засади організації та здійснення режиму спільного транзиту товарів;
4) мати неушкоджені засоби забезпечення ідентифікації у разі їх застосування.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 95 МК України, встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: 1) для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).
До строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається:
1) час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу;
2) час зберігання товарів під митним контролем (за умови інформування митного органу, який контролює їх переміщення);
3) час, необхідний для здійснення інших операцій з товарами, у випадках, передбачених цим розділом (за умови інформування митного органу, який контролює переміщення цих товарів).
Митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем митного органу призначення.
Відповідно до положень ст. ст. 321, 325 МК України, товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем закінчується , зокрема, у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Користування та розпорядження товарами, транспортними засобами комерційного призначення, які перебувають під митним контролем, забороняються, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
З огляду на аналіз викладених вище норм МК України та встановлених судом фактичних обставин справи, відповідачі дійшли помилкового висновку щодо поширення на дії позивача положень статей 90, 93, 95, 102, 321, 325 МК України та станом на 14.05.2018 року - положень ч. 4 ст. 469 МК України. Оскільки транспортний засіб було ввезено позивачем з метою особистого користування та такий не мав комерційного призначення, а зворотного відповідачем-1 не доведено, та положення ч. 4 ст. 469 МК України були введені в дію з 24.08.2019 року, тобто вже після ввезення 14.05.2018 року транспортного засобу позивачем на митну територію України.
Таким чином, у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність у діях позивача ознак порушення митних правил.
За приписами ст. 489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин 9, 10 ст. 494 МК України, якщо при складенні протоколу особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не була присутня, до протоколу вноситься відповідний запис, який підписується посадовою особою митного органу, яка склала протокол, та свідками, якщо вони є, після чого один примірник протягом трьох робочих днів надсилається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, за повідомленою нею або наявною в митних органах адресою (місце проживання або фактичного перебування).
Протокол вважається врученим у тому числі у разі, якщо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, не перебувала за повідомленою нею або наявною в митних органах адресою або місце проживання чи фактичного перебування, повідомлене такою особою, є недостовірним.
Відповідно до ч. 1 ст. 495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
З огляду на аналіз викладених вище норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи щодо направлення та вручення позивачу копії протоколу та оскаржуваної постанови за адресою: АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що митний орган направив вказані документи за адресою місця проживання позивача, відповідно до наявної у митного органу інформації, зокрема така інформація була зазначена у поясненнях ОСОБА_2 . Тому дії відповідача-1 щодо направлення протоколу та оскаржуваної постанови за наявною у митного органу адресою місця проживання ОСОБА_1 відповідають положень частин 9, 10 ст. 494 МК України.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 531 МК України, підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є:
1) відсутність у діях особи, яка притягується до відповідальності, ознак порушення митних правил;
2) необ'єктивність або неповнота провадження у справі або необ'єктивність її розгляду;
3) невідповідність викладених у постанові висновків фактичним обставинам справи;
4) винесення постанови неправомочною особою, безпідставне недопущення до участі в розгляді справи особи, притягнутої до відповідальності, або її представника, а також інше обмеження прав учасників провадження у справі про порушення митних правил та її розгляду;
5) неправильна або неповна кваліфікація вчиненого правопорушення;
6) накладення стягнення, не передбаченого цим Кодексом.
За приписами ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на відповідача.
У справі, яка розглядається, відповідачем на підтвердження правомірності дій вчинених при притягненні особи до адміністративної відповідальності суду надані копії службових записок, що стали підставою для винесення оскаржуваної постанови. Суд вважає, що обвинувачення не може ґрунтуватися лише на обставинах, викладених суб'єктом владних повноважень в постанові, тобто в своєму рішенні, про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Частиною 1 ст. 487 МК України передбачено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене, суд, враховуючи, що в ході судового розгляду справи судом не було встановлено наявності ознак порушення митних правил в діях позивача, на підставі ст. 286 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити позов ОСОБА_1 та скасувати оскаржувану постанову, провадження у справі про порушення митних правил - закрити, у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити, оскільки визнання протиправною постанови у справі про адміністративні правопорушення не передбачено ст. 286 КАС України.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, з урахуванням встановленого законом станом на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ставка судового збору відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становить 496,20 грн.
Тому, враховуючи, що позивач загалом сплатив 992,40 грн судового збору, суд зазначає, що сума сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн є надміру сплаченим судовим збором, який підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України та не може бути стягнутий з відповідача-1 пропорційно задоволеної частини позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та в силу ст. 286 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову в справі про порушення митних правил №1113/10200/21 від 11.11.2021 року, винесену виконуючим обов'язки першого заступника начальника Чернігівської митниці Державної митної служби України Кузьменком Русланом Валентиновичем, якою громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 34000,00 грн, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - закрити, а у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
З приводу розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд, враховуючи часткове задоволення позовних вимог вважає за необхідне стягнути з відповідача-1 на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань 496,20 грн сплаченого судового збору, та 496,20 грн - надміру сплаченого судового збору - повернути позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 286, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України в особі Чернігівської митниці, Виконуючого обов'язки першого заступника начальника Чернігівської митниці Державної митної служби України Кузьменка Руслана Валентиновича про визнання протиправною та скасування постанови про порушення митних правил, - задовольнити частково.
Скасувати постанову в справі про порушення митних правил №1113/10200/21 від 11.11.2021 року, винесену виконуючим обов'язки першого заступника начальника Чернігівської митниці Державної митної служби України Кузьменком Русланом Валентиновичем, якою громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 34000,00 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - закрити.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державної митної служби України (адреса місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11Г; код ЄДРПОУ 43115923) в особі Чернігівської митниці (адреса місцезнаходження ВП: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, пр. Перемоги, 6, код ЄДРПОУ ВП 43985581) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної митної служби України (адреса місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11Г; код ЄДРПОУ 43115923) в особі Чернігівської митниці (адреса місцезнаходження ВП: 14017, Чернігівська область, м. Чернігів, пр. Перемоги, 6, код ЄДРПОУ ВП 43985581) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок).
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, Шевченківський район, вул. Челюскіна, буд. 1; код ЄДРПОУ 37988155) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень 20 копійок) (квитанція ID №5471-5245-1456-5870 від 25.04.2022 року на суму 992,40 грн міститься в матеріалах адміністративної справи №203/1360/22).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в строки, передбачені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 28.03.2023 року.
Суддя Ф.М. Ханієва