17 липня 2023 р. Справа № 440/5736/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2022, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5736/22
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради (далі по тексту - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві раді у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) та видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого» ОСОБА_1 , як вдові ліквідатора першої категорії зі статусом інваліда війни на підставі п.1 ч.І ст. 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві раді надати статус члена сім'ї загиблого (померлого) та видати ОСОБА_1 , особі на яку поширюється чинність ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідне посвідчення члена сім'ї загиблого відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою КМУ від 12.05.1994 № 302.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулась до відповідача із заявою про надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення. Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві раді надало відповідь, в якій зазначило про відсутність підстав для встановлення дружинам померлих ліквідаторів на Чорнобильській АЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради у видачі ОСОБА_1 посвідчення сім' ї загиблого згідно п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та вирішити питання щодо визнання за ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого - вдови ветерана війни інваліда І групи, відповідно до Закону № 3551-ХII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча) гривень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що відповідно ст. 10 п.1 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Натомість, соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням, отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Представником позивачки подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення першої інстанції залишити без змін, а також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5365 грн.
Представником відповідача подано відповідь на відзив, в якому просить суд апеляційної інстанції відмовити в стягненні витрат на правову допомогу у повному обсязі.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 13.09.1969 (а.с. 19).
ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого, пред'явник цього посвідчення є інвалідом 1 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, а також видано посвідчення серії НОМЕР_3 учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (Категорія 1) (а.с. 26).
ОСОБА_2 у складі Військової частини НОМЕР_4 у період з 04.05.1986 по 14.06.1986 брав участь в роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 , копію якого додано до матеріалів справи (а.с. 21-25).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого 08.02.2022 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), ОСОБА_2 , у віці 73 роки, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 08.02.2022 складено відповідний актовий запис №254 (а.с. 18).
Згідно з Витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) від 19 травня 2022 року № 213 встановлено, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 28).
17 червня 2022 року за вхідним № 14-4247 на адресу Управління надійшов адвокатський запит, відповідно до якого адвокат Омелай Д.В. просив видати посвідчення члена сім'ї загиблого на підставі п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на ім'я ОСОБА_1 , як вдові ліквідатора першої категорії зі статусом особи з інвалідністю внаслідок війни першої А групи, померлого через захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язку військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 та посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серія НОМЕР_3 (а.с.48).
До адвокатського запиту додано, зокрема, копія посвідчення серії НОМЕР_2 та копія посвідчення серії № НОМЕР_7 ОСОБА_2 , довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №095646 на ОСОБА_2 , довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ №0033338, паспорт та ідентифікаційний номер ОСОБА_1 , витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської ЗСУ по встановленню причинного зв'язку захворювання від 19.05.2022 № 213, копія свідоцтва про одруження від 13.09.1969 (а.с. 51-54).
22 червня 2022 року за вихідним номером №14-2691 на адресу адвоката Омелай Д.В. Управлінням було направлено відповідь про відсутність підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та водночас зазначено, що регіональною комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших категорій громадян, Полтавської обласної військової адміністрації 16 червня 2022 року було винесене рішення про видачу гр. ОСОБА_1 посвідчення дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1А, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою за №00717750) (а.с.50).
Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до ст. 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
За приписами п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Абзаци 1, 16 п. 1 ст. 10 Закону №3551-XІІ встановлює, що чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приміткою до ст. 10 Закону №796-XII до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12.07.1967 №1950-VІІ «Про загальний військовий обов'язок» (далі - Закон СРСР №1950-VІІ), відповідно до статей 5, 6 якого (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.12.1980 №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
Керуючись статтями 7-9 Закону СРСР №1950-VІІ військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), який набрав чинності з 12.05.1992.
За приписами ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.
На виконання ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, що на чоловіка позивачки за життя поширювалась дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і він мав право на пільги, передбачені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни; до смерті чоловіка позивача призвело захворювання, пов'язане з виконанням ним обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Отже, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Судовим розглядом встановлено, що згідно з Витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) від 19 травня 2022 року № 213 встановлено, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ст. 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Отже, оскільки ОСОБА_1 є дружиною померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_2 , тому дії відповідача щодо відмови позивачці у присвоєнні статусу члена сім'ї загиблого на підставі положень п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є протиправними.
Колегія суддів погоджується з відповідачем, що за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» також можливе надання дружині померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, втім, як вказано вище Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» також надає таке право позивачці.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.
У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків колегії суддів не спростовують.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Приписами ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судовим розглядом встановлено, що витрати позивачки на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджуються: ордером про надання правничої (правової) допомоги, квитанцію від 28.06.2022 №б/н про сплату 7000,00 грн, акт виконаних робіт від 29.07.2022 та копія свідоцтва на право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 61-64).
Відповідно до акту наданих послуг від 29.07.2022, виконано зобов'язання по підготовці позовної заяви, підготовка та подання адміністративного позову, зустріч, консультація, узгодження позиції, ознайомлення з судовою практикою, всього на суму 6994 грн.
Крім того, представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5365 грн, які понесені позивачкою під час апеляційного розгляду справи.
На підтвердження вказаних витрат надано договір про надання правничої (правової) допомоги № 07-06/23 від 07.06.2022, ордер про надання правничої (правової) допомоги, акт наданих послуг від 21.06.2023 до договору про надання правничої (правової) допомоги.
Відповідно до акту наданих послуг від 21.06.2023 виконано зобов'язання по підготовці відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на лист, зустріч, консультація, узгодження правової позиції, ознайомлення із судовою практикою на загальну суму 5365 грн.
Колегія суддів вказує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України” заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат віднесено до повноважень суду за результатами розгляду справи та є дискреційними повноваженнями.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, розумно обґрунтованими витратами на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є 1000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн при розгляді справи в суді першої інстанції є співмірними із складністю справи.
Щодо вимог представника позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивачки понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на лист, зустріч, консультація, узгодження правової позиції, ознайомлення із судовою практикою у розмірі 1000 грн, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві раді, оскільки вказаний розмір є доведеним, обґрунтованим та співмірним.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі № 440/5736/22 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради (вул. І.Мазепи, буд.30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ЄДРПОУ 03195317) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) витрати на правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова