12.05.2023 Справа № 756/5851/23
Справа № 756/5851/23
1-кс/756/1123/23
12.05.2023 слідчий суддя Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , перевіривши скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого та прокурора в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 303 КПК України,
09.05.2023 до провадження слідчого судді ОСОБА_1 , на підставі протоколу автоматичного визначення слідчого судді, надійшла вищевказана скарга, яка передана слідчому судді 11.05.2023, на бездіяльність слідчого та прокурора в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 303 КПК України.
Вивчивши матеріали скарги, слідчим суддею встановлено, що особа, яка звернулась зі скаргою, просить:
« - визнати протиправною бездіяльність службових осіб Оболонського УП у м. Києві по факту невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 23.01.2023;
- зобов'язати службових осіб Оболонського УП ГУНП у м. Києві внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 та розпочати досудове розслідування».
Системний аналіз положень КПК України дає підстави вважати, що скарга, з якою звернулася адвокат ОСОБА_2 до слідчого судді не може бути предметом розгляду та провадження не підлягає відкриттю з підстав, передбачених ст. 304 КПК України, з огляду на наступне.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно з положеннями п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, ч. 5 ст. 21 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені процедурою, визначеною кримінальним процесуальним законом.
Як зазначено у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №370/2316/18 (провадження №51-9929км18), за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, задля чіткого та імперативного визначення процедур та запобігання свавільного використання владними органами своїх повноважень та забезпечення умов справедливого судочинства.
Оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано Главою 26 КПК України.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 цього Кодексу. Частина друга зазначеної статті встановлює заборону розгляду під час досудового розслідування скарг на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора. Такі скарги можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами статей 314-316 зазначеного Кодексу.
Зі змісту прохальної частини скарги вбачається, що предметом оскарження є бездіяльність посадових осіб Оболонського УП ГУНП у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР після отримання заяви ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення .
Частиною 1 ст. 214 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
За змістом вказаної норми, обов'язок прийняти та зареєструвати заяву або повідомлення про кримінальні правопорушення покладено на слідчого, прокурора та інших службових осіб, що уповноважені на їх прийняття. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається, незалежно від того, чи відносяться розслідування фактів про повідомлені кримінальні правопорушення до територіальної юрисдикції або процесуальної компетенції органу, до якого надійшла заява чи повідомлення.
Частиною 2 ст. 60 КПК України передбачено, що заявник має право отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію, а також отримати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Разом із тим, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ст. 84 КПК України).
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частини 1, 2 ст. 22 КПК України).
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ващенко проти України» від 26.06.2008 принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика ЄСПЛ вказує, що особі, яка звертається до суду зі скаргою, процесуальним законодавством надаються не лише права, а й покладаються обов'язки.
У будь-якому випадку, в силу положень статей 22, 26 КПК України вказані при зверненні зі скаргою обставини підлягають підтвердженню учасником кримінального провадження шляхом подання відповідних документів або їх копій, адже ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18.06.2015 вказує на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України» від 12.06.2008, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Кобець проти України» від 14.02.2008). Більше того, слід зазначити, що відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час провадження неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).
Верховний Суд України у постанові від 16.03.2017 у справі №671/463/15-к зазначає, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура) - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.
Статтею 214 КПК України визначено, що внесенню відомостей до ЄРДР мають передувати вчинення певний дій, які є підставою для такого реагування уповноваженими особами, а саме: подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення; самостійне виявлення уповноваженими особами з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до «Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події», затвердженого наказом МВС від 08.02.2019 №100 (далі - Порядок №100) прийняття та реєстрація заяв (повідомлень) - це отримання заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події та присвоєння їм порядкового номера уповноваженими службовими особами органів (підрозділів) поліції, якими, відповідно до вказаного порядку є працівник чергової служби, у разі відсутності в структурі органу (підрозділу) поліції відповідної чергової служби - інший визначений керівництвом органу (підрозділу) поліції працівник, якого уповноважено на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події.
Вказаним Порядком №100 передбачено, що джерелом інформації про кримінальні правопорушення та інші події, зокрема, є: 1) заяви (повідомлення) осіб, які надходять до органу (підрозділу) поліції, особи, уповноваженої на здійснення досудового розслідування, або службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв (повідомлень); 2) самостійно виявлені слідчим або іншою посадовою особою органу поліції з будь-якого джерела обставини кримінального правопорушення; 3) повідомлення осіб, які затримали підозрювану особу під час учинення або замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється в його вчиненні.
Частиною 12 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що заяви (повідомлення), що надійшли до органу (підрозділу) поліції з використанням засобів поштового зв'язку, мережі Інтернет, електронного зв'язку (електронні звернення), через контактні центри державної установи «Урядовий контактний центр» та телефонну «гарячу лінію» Національної поліції України, служби діловодства реєструють та невідкладно передають керівникові органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов'язки.
Керівник органу (підрозділу) поліції або особа, яка виконує його обов'язки, невідкладно, але не пізніше 24 годин з моменту реєстрації в службах діловодства заяв (повідомлень) приймає рішення щодо їх реєстрації в ІТС ІПНП (журналі ЄО) для подальшого розгляду відповідно до законодавства України.
Вказаним нормативно-правовим актом не врегульовано питання підтвердження отримання органом Національної поліції заяв (повідомлень) про вчинення кримінального правопорушення засобами поштового зв'язку, на відміну від тих, що надійшли під час особистого звернення із відповідною заявою, коли після отримання таких заяв (повідомлень) уповноважена службова особа на лицьовому боці письмових заяв (повідомлень), протоколів прийняття заяв про кримінальне правопорушення та іншу подію, рапортів поліцейських проставляє штамп реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, або оформлює та видає заявникові талон-повідомлення ЄО про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (частини 3, 4 розділу ІІ Порядку №100).
Відповідно до ст. 2 Закону України від 03.11.2022 №2722-IX «Про поштовий зв'язок» відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими актами законодавства.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають «Правила надання послуг поштового зв'язку», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), які регулюють відносини між ними, відповідно до пункту 8 цих Правил оператори поштового зв'язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень, серед інших, належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.
Пунктом 11 Правил №270 визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.
Згідно з абзацом 8 пункту 2 Правил №270 вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу.
Повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача (абзац 18 пункту 2 Правил №270).
Відповідно до абзацу 28 пункту 2 Правил №270 розрахунковим документом є документ встановленої відповідно до Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
У разі подання для пересилання, зокрема, реєстрованого поштового відправлення з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункту 62 Правил №270).
Відтак, належним доказом надіслання заяви про вчинення кримінального правопорушення до Оболонського УП ГУНП у м. Києві, бездіяльність щодо невчинення імперативних дій, передбачених ст. 214 КПК України, після отримання заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення оскаржено до слідчого судді, є повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом одержувача та/або квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги.
При дослідженні слідчим суддею матеріалів скарги встановлено, що заявником при зверненні до слідчого судді не доведено обставин, на які він посилається у своїй скарзі, оскільки відсутні належні, допустимі та достатні докази вчинення заявником обов'язкових дій у виді звернення до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з відповідною заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення, подання якої є однією з підстав для початку досудового розслідування відповідно до вимог ст. 214 КПК України.
На обґрунтування вимог скарги адвокатом ОСОБА_2 долучено копію заяви про кримінальне правопорушення, зі змісту якої вбачається, що її адресатами є: Генеральна прокуратура України та Київська міська прокуратура, а також долучено докази на підтвердження скерування копії такої заяви до Офісу Генерального прокурора.
Крім того, адвокатом ОСОБА_2 до скарги долучено копію листа від 06.04.2023 №С-658/125/51/03 (відповідь на адвокатський запит) за підписом начальника Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 , на який посилається у своїй скарзі адвокат, зі змісту якого не вбачається відомостей про те, що його предметом був розгляд будь-якої заяви про вчинення кримінального правопорушення, невнесення відомостей за якою є предметом оскарження до слідчого судді.
Таким чином, вимоги скарги адвоката ОСОБА_2 в частині зобов'язання службових осіб Оболонського УП ГУНП у м. Києві внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 та розпочати досудове розслідування не можуть бути предметом розгляду слідчого судді, оскільки порушення заявником процедури ініціювання обов'язкових дій не свідчить про наявність бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора, можливість оскарження якої прямо передбачено Главою 26 КПК України.
При цьому, як вбачається зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ.
Змістом статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, у рішенні по справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Разом із тим, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1975, «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 20.06.2011), не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, особливо щодо умов прийнятності скарги, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави (рішення у справах «Мельник проти України» від 28.03.2006, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001).
Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №705/5060/18 (провадження №61-3331св19).
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо рішень, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового провадження не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу заявника на тому, що ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене, враховуючи те, що слідчий суддя дійшов висновку про те, що скарга адвоката ОСОБА_2 в частині « зобов'язання службових осіб Оболонського УП ГУНП у м. Києві внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 та розпочати досудове розслідування» не може бути предметом розгляду, оскільки скаржником не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявність такої бездіяльності уповноважених осіб Оболонського УП ГУНП в м.Києві, а також ураховуючи те, що вимога скаржника про прийняття слідчим суддею рішення про « визнання протиправною бездіяльність службових осіб Оболонського УП у м. Києві по факту невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 23.01.2023», є похідною, при цьому така вимога прямо суперечить положенням ч. 2 ст. 307 КПК України, якою визначено ті рішення, які вправі прийняти слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність під час досудового розслідування, слідчий суддя вважає, що відсутні обгрунтовані підстави для відкриття провадження, оскільки в цій частині скаргу подано на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, що не підлягає оскарженню, а відтак, керуючись ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження за скаргою адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого та прокурора в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 303 КПК України.
Під час кримінального провадження слідчий суддя, суд неухильно додержуються вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства та вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їхніх повноважень цим Кодексом, що є принципом диспозитивності розгляду.
Керуючись статтями 1-40, 303, 304, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у відкритті провадження за скаргою адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого та прокурора в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 303 КПК України.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1