П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/919/23
Категорія: 113020000 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:27.04.2023 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, третя особа: Управління Служби безпеки України в Одеській області, про визнання протиправним і скасування рішення,
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби (далі - ГУ ДМС) України в Одеській області, третя особа: Управління Служби безпеки України (далі - УСБУ) в Одеській області, про визнання протиправним і скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області №510343000155186 від 25 липня 2022 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що оскаржене рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки містить лише посилання на п.6 ч.1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III) та не окреслює при цьому обставин та доказів, мотивів та підстав, які мали вирішальне значення для його прийняття. При цьому, позивач наголошує, що хоче проживати на території України, оскільки це його історична родина, в Україні пройшло його дитинство та юність та він поважає закони та правопорядок України. Одночасно, як вказав представник, позивач проти політичного режиму ОСОБА_2 , був переслідуваний правоохоронними органами Республіки Білорусь за протестні вислови, та категорично не підтримує збройну агресію РФ на території України, вважає її окупантом, а її керівництво злочинцями. Посилання відповідачів на відомості УСБУ в Одеській області, на думку позивача, не містять належних доказів того, що саме стало причиною прийнятого рішення.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що 05 жовтня 2021 року ГУ ДМС в Одеській області направлено запит до УСБУ в Одеській області №5.3-12499/51.1-21 щодо перевірки наявності чи відсутності підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 . Так, згідно відповіді УСБУ в Одеській області №65/1/3/1777 від 07 липня 2021 року, враховуючи загрозу національній безпеці України та запровадженого з 24 лютого 2022 року воєнного стану, було проведено додаткову перевірку іноземців та на підставі ст. 10 Закону №2491-III УСБУ в Одеській області заперечувало у наданні дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, фактичною підставою для прийняття рішення про відмову у наданні позивачеві дозволу на імміграцію слугувало те, що УСБУ в Одеській області заперечувало у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивача.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги:
- ст.10 Закону №2491-III не містить такої підстави для ненадання дозволу на імміграцію, як відповідь СБУ, що особа становить загрозу національній безпеці, чи щось схоже на дане формулювання;
- посилання відповідача у рішенні про відмову позивачу у видачі дозволу на імміграцію на п.6 ч.1 ст. 10 Закону №2491-III (в інших випадках, передбачених законами України), має нечітке формування. Отже, ані в оскаржуваному рішенні відповідача, а ні в рішенні суду першої інстанції не зазначено, які існують інші випадки та яким законом вони встановлені;
- апелянт наголошує на тому, що лист СБУ взагалі не є аргументованим, оскільки в ньому не зазначено яку саме загрозу національній безпеці України позивач складає і яким чином це визначено.
- суд першої інстанції залишив поза увагою те, що лише з моменту прийняття постанови Одеського апеляційного суду, якою встановлено ОСОБА_1 факт постійного проживання на території України у період з 1971 року по 1979 рік (справа №947/10970/20), він отримав можливість звернутися до міграційних органів із заявою про отримання посвідки на постійне проживання в Україні;
- апелянт послався на практику апеляційного суду з аналогічних справ викладену в постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №340/241/21 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у справі №320/7299/22.
У відзиві ГУ ДМС в Одеській області на апеляційну скаргу вказується, що рішення суду першої інстанції є правильним, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
21 червня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшло пояснення на апеляційну скаргу за якими УСБУ в Одеській області вважає позовні вимоги необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
03 вересня 2021 року громадянин Білорусі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.51-52).
ГУ ДМС України в Одеській області звернулось до УСБУ в Одеській області із запитом від 05 жовтня 2021 року, керуючись п.14 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2022 року №1983, із проханням здійснити перевірку та повідомити щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну, передбачених ст. 10 Закону №2491-III, іноземним громадянам, серед яких, зазначено ОСОБА_1 (а.с.85-87).
Листом УСБУ в Одеській області від 07 липня 2022 року №65/1/3-1777 повідомлено ГУ ДМС України в Одеській області про те, що враховуючи загрозу національній безпеці України та запровадженого з 24 лютого 2022 року правового режиму "воєнний стан" (у зв'язку із військовим вторгненням в Україну РФ) Управлінням було проведено додаткову перевірку іноземців щодо наявності або відсутності підстав для надання їм дозволу на імміграцію в Україну, серед яких зазначений ОСОБА_1 , та у зв'язку з викладеним і на підставі ст. 10 Закону №2491-III СБУ заперечує у наданні дозволу на імміграцію в Україну (а.с.93).
Згідно висновку про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , затвердженого 25 липня 2022 року начальником ГУ ДМС в Одеській області, на підставі УСБУ в Одеській області від 07 липня 2022 року, заступник начальника відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства управління у справах іноземців та без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області, вважав би за можливе відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну згідно п.6 ст. 10 Закону №2491-III (а.с.104-105).
Рішенням ГУ ДМС України в Одеській області від 25 липня 2022 року №51034300015186 відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Білорусі ОСОБА_1 , на підставі п.6 ч.1 ст. 10 Закону №2491-III (а.с.106).
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ДМС України в Одеській області, приймаючи рішення від 25 липня 2022 року №51034300015186 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Білорусі ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.1 ст. 10 Закону №2491-III та на підставі інформації УСБУ в Одеській області щодо загрози національній безпеці України, діяло правомірно, а тому відсутні підстави для його скасування.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, п.6 ч.1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI, ч.1 ст. 1, ст.ст. 9, 10 Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року №2491-III, пп.3 п.2, п.п.9, 10, абз.1 п.12, п.п.14, 16, 20 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983, п.п.3, 9, 10 ч.1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21 червня 2018 року №2469-VIII, ст. 1, 21, 4-5 ч.1 ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року №2229-XII.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом №2491-III та Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно п.6 ч.1 ст. 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положення ч.1 ст. 4 Закону №3773-VI визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть, відповідно до Закону №2491-III, іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно ч.1 ст. 1 Закону №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Статтею 9 Закону №2491-III визначено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:
1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;
2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.
Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (вона) повинен подати заяву чоловіка (дружини), посвідчену нотаріально, про те, що він (вона) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір'ю). У випадку відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Вимога п.5 не поширюється на осіб, зазначених у п.п.1, 3, 6 ч.3 ст. 4 цього Закону.
Крім зазначених документів подаються:
1) для осіб, зазначених у п.1 ч.2 ст. 4 цього Закону, - документ, що підтверджує підтримку їхнього клопотання центральним органом виконавчої влади України;
2) для осіб, зазначених у п.2 ч.2 ст. 4 цього Закону, - копії документів, що підтверджують відповідність рівня кваліфікації спеціаліста або робітника вимогам, передбаченим у переліку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці;
3) для осіб, зазначених у п.3 ч.2 ст. 4 цього Закону, - копії статуту та/або зареєстрованих договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність та довідка банку про надходження іноземної інвестиції в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;
4) для осіб, зазначених у п.4 ч.2 та у п.1 ч.3 ст. 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України;
5) для осіб, зазначених у п.5 ч.2 ст. 4 цього Закону, - документ, який підтверджує, що особа раніше перебувала в громадянстві України;
6) для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст. 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні;
8) для осіб, зазначених у п.8 ч.2 ст. 4 цього Закону, - копія документа, що підтверджує встановлення особі статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, а також документ, що підтверджує факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з дня встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;
9) для осіб, зазначених у п.9 ч.2 ст. 4 цього Закону, - документ, що підтверджує факт проходження військової служби у Збройних Силах України;
10) для осіб, зазначених у п.2 ч.3 ст. 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України;
11) для осіб, зазначених у п.3 ч.3 ст. 4 цього Закону, - документи, що підтверджують право особи на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ст. 8 Закону України "Про громадянство України";
12) для осіб, зазначених у п.4 ч.3 ст. 4 цього Закону, - подання центрального органу виконавчої влади України про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України;
13) для осіб, зазначених у п.5 ч.3 ст. 4 цього Закону, - документи, що підтверджують отримання статусу закордонних українців, або копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки із закордонними українцями;
14) для осіб, зазначених у п.6 ч.3 ст. 4 цього Закону, - оригінали (після пред'явлення повертаються) та копії посвідки на тимчасове проживання та рішення про надання статусу особи без громадянства.
Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у п.п.1, 3, 6 ч.3 ст. 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
Якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Статтею 10 Закону №2491-III встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення п.п.1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у п.п.1, 3 ч.3 ст. 4 цього Закону.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (надалі - Порядок №1983, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами пп.3 п.2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Відповідно до п.9 Порядку №1983 МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до ст. 10 Закону №2491-III.
Пунктом 10 Порядку №1983 встановлено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
Відповідно абз.1 п.12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
При цьому, п.14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п.п.12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Відповідно п.16 Порядку №1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абз.2 п.14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
За приписами п.20 Порядку №1983 органи, які прийняли рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні такого дозволу, надсилають його копію протягом трьох робочих днів з дня прийняття безпосередньо заявнику або через МЗС відповідній закордонній дипломатичній установі України.
Отже, відмова у надані дозволу на імміграцію в Україну здійснюється за наявності обставин визначених ст. 10 Закону №2491-III, які не є вичерпними.
З аналізу вказаних правових норм у їх сукупності слідує, що наявність у особи права на отримання дозволу на імміграцію в межах квоти або поза квотою імміграції не є безумовною підставою для надання відповідного дозволу. Прийняттю рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу передує визначена Порядком №1983 процедура прийняття та перевірки документів, з'ясування питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст. 10 Закону №2491-III, в тому числі надіслання відповідних запитів до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби, які, в свою чергу, проводять після надходження таких запитів перевірки (кожен в межах своєї компетенції) з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.
Зазначене дає колегії суддів обґрунтовані підстави для висновку, що інформація, яка надходить від МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби за результатами перевірки запитів щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, має бути обов'язково врахована міграційним органом, що охоплюється п.6 ч.1 ст. 10 Закону №2491-III.
Як вбачається з матеріалів справи, на запит ГУ ДМС України в Одеській області від 05 жовтня 2021 року, надісланий на виконання вимог п.14 Порядку №1983, листом УСБУ в Одеській області від 07 липня 2022 року №65/1/3-1777 повідомлено про те, що враховуючи загрозу національній безпеці України та запровадженого з 24 лютого 2022 року правового режиму "воєнний стан" (у зв'язку із військовим вторгненням в Україну РФ) Управлінням було проведено додаткову перевірку іноземців щодо наявності або відсутності підстав для надання їм дозволу на імміграцію в Україну, серед яких зазначений ОСОБА_1 , та у зв'язку з викладеним і на підставі ст. 10 Закону №2491-III УСБУ в Одеській області заперечує у наданні дозволу на імміграцію в Україну (а.с.89-93).
Пунктами 3, 9 ч.1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21 червня 2018 року №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII) встановлено, що національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.
Згідно п.10 ч.1 ст. 1 Закону №2469-VIII національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Відповідно ст. 1 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 року №2229-XII (далі - Закон №2229-XII) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
Статтею 21 Закону №2229-XII визначено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Пунктом 4-5 ч.1 ст. 24 Закону №2229-XII встановлено, що Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України та забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 25 Закону №2229-XII Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці.
Колегія суддів наголошує, що оскільки від органу, одним із основних завдань якого є державна безпека України, надійшла інформація про те, що він заперечує у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області зобов'язане було врахувати таку інформацію при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для надання громадянину Білорусії ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.
При цьому, у відповідача не має виникати сумнівів у правдивості та/або обґрунтованості наданої інформації.
З огляду на викладене, є необґрунтованим довід апелянта про те, що ст.10 Закону №2491-III не містить такої підстави для ненадання дозволу на імміграцію, як відповідь СБУ, що особа становить загрозу національній безпеці, чи щось схоже на дане формулювання.
Колегія суддів вказує, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв у межах наданих йому законодавством повноважень.
Право громадянина Республіки Білорусь на отримання дозволу на імміграцію в Україну стоїть у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, враховуючи запровадження в Україні з 24 лютого 2022 року правового режиму "воєнний стан", що на думку колегії суддів, виправдовує застосовані до позивача заходи втручання у його права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які мають тимчасовий характер.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ДМС України в Одеській області, приймаючи рішення від 25 липня 2022 року №51034300015186 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Білорусі ОСОБА_1 на підставі п.6 ч.1 ст. 10 Закону №2491-III (інформації УСБУ в Одеській області щодо загрози національній безпеці України), діяло правомірно, а тому відсутні підстави для його скасування.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим довід апелянта про нечіткість формулювання листа УСБУ в Одеській області від 07 липня 2022 року №65/1/3-1777, та, відповідно, оскаржуваного рішення про відмову позивачу у видачі дозволу на імміграцію, яке прийнято на підставі вказаного листа, оскільки згідно листа-відповіді на адвокатський запит №65/1/П-400/41/48 вбачається, що нечіткість даного листа пов'язана з тим, що інформація щодо громадянина Білорусі ОСОБА_1 є інформацією з обмеженим доступом (а.с.14).
Окрім того, колегія суддів вказує, що з моменту прийняття постанови Одеського апеляційного суду, якою встановлено ОСОБА_1 факт постійного проживання на території України у період з 1971 року по 1979 рік (справа №947/10970/20), позивач має право на звернення до відповідного органу із заявою про набуття громадянства України за територіальним походженням, згідно вимог ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 липня 2023 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.