05 липня 2023 року
м. Київ
справа № 357/4197/22
провадження № 61-8852ск23
Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2023 року та на постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, державного підприємства «Білоцерківський завод «Еталон» про розірвання трудового договору з ініціативи працівника, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпусток, вихідної допомоги та листків непрацездатності,
13 червня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.
За касаційною скаргою не може бути вирішене питання про відкриття касаційного провадження, оскільки в порушення вимог статті 392 ЦПК України, в касаційній скарзі не зазначена підстава, на якій подається касаційна скарга.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі має зазначатися підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитися у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц); пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що від сплати судового збору за подання касаційної скарги вона звільнена на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» (категорія справи - трудовий спір).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
ОСОБА_1 оскаржує судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про визнаня незаконною бездіяльність Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях; припинення трудових відносин позивача шляхом розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України; зобов'язання ДП «Білоцерківський завод «Еталон» видати наказ про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 з 31 січня 2022 року; стягнення з ДП «Білоцерківський завод «Еталон» на користь ОСОБА_1 63 181,14 грн вихідної допомоги, 30 404,01 грн грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середнього заробітку за весь час затримки по день прийняття рішення судом у цій справі.
Пільг щодо сплати судового збору за вказані позовні вимоги законом не передбачено.
При цьому, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, за пред'явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України (за час вимушеного прогулу), позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового тп немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
За подачу касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 необхідно сплатити за позовні вимоги немайнового характеру 5954,4 грн судового збору ((992,4 х 3) х 200%), а за позовну вимогу майнового характеру 1984,4 грн судового збору (992,4 х 200%) та відповідно до статті 6 Закону України «Про судовий збір» перерахувати до ГУК у Печерському районі м. Києва, 22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, призначення платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
На підтвердження сплати судового збору необхідно надати суду відповідний документ.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 необхідно подати:
уточнену касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України;
документ, що підтверджує сплату судового збору.
Згідно з частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, установлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2023 року
та на постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року залишити без руху.
Надати для усунення недоліків касаційної скарги строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання в установлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Н. О. Антоненко