05 липня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/15496/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Котков О.В.)
від 04.10.2022
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.)
від 18.04.2023
у справі № 910/15496/20
за позовом Фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни (правонаступник Компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед)
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон"
про визнання договору переведення боргу недійсним,
за участю представників учасників справи:
позивача - Рубля О.С.;
відповідача 1 - Самсонович О.А., Бауліна В.О.;
відповідача 2 - не з'явився;
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Компанія Ель Пасадена Інвест Лімітед звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про визнання договору переведення боргу недійсним у частині, що стосується Компанії та договору банківського рахунка від 20.09.2006 № SI296N.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правочин про переведення боргу вчинений зі значними порушеннями як чинного законодавства, так і умов первісного договору банківського рахунка.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір, укладений ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" у частині, що стосується будь-яких прав чи зобов'язань за договором банківського рахунка, укладеним ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії "Кримське регіональне управління" (правонаступником якого є Банк) та позивачем.
Рішення господарських судів обґрунтовані доведеністю Компанією належними та допустимими доказами заявлених нею позовних вимог.
2.2. Постановою Верховного Суду від 21.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 скасовано, а справу № 910/15496/20 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд зазначив, що судами не надавалась належна правова оцінка усім доказам у справі в частині визначення початку перебігу позовної давності, поважності причин пропуску позовної давності з урахуванням того, що Компанія звернулась за захистом своїх прав майже через шість років, та враховуючи події, які відбувались на території Автономної Республіки Крим і були загальновідомими у розумінні обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, проявляти турботу до свого майна та бути обізнаною з його станом.
2.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 17.11.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", ідентифікаційний код 14360570) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (ідентифікаційний код 38920700) в частині, що стосується будь-яких прав чи зобов'язань за договором банківського рахунка № SI296N, укладеним 20.09.2006 між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Кримське регіональне управління" (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", ідентифікаційний код 14360570) та Ель Пасадена Інвест Лімітед (EL PASADENA INVEST LIMITED) (реєстраційний номер НЕ 177923).
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідачів щодо укладення оскаржуваного правочину та переведення боргу вчинені зі значними порушеннями як чинного законодавства, так і умов договору банківського рахунка № 8І29618І від 20.09.2006, тому укладений між відповідачами договір підлягає визнанню недійсним у частині, що стосується позивача та договору банківського рахунка № SI296N від 20.09.2006.
Також господарські суди встановили, що позовну давність клієнтом при зверненні до суду із позовною заявою про визнання оспорюваного правочину недійсним не пропущено.
2.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 замінено позивача у справі - Компанію Ель Пасадена Інвест Лімітед її правонаступником у спірних правовідносинах - Фізичною особою-підприємцем Нестеренко Катериною Віталіївною.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
3.2. Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18, від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 04.06.2020 у справі №916/1411/19, від 19.11.2019 у справі №924/1014/18, від 28.01.2020 у справі 924/1208/18, від 03.04.2019 у справі №910/9828/17, від 29.05.2018 у справі №910/14716/17, від 09.07.2018 у справі №369/5388/16-ц, від 20.06.2018 у справі №907/643/17, від 29.05.2018 у справі №910/14716/17, від 14.05.2018 у справі №522/19477/16-ц - в частині відсутності порушеного права позивача як самостійної підстави для відмови в позові;
- від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16, від 29.05.2018 у справі № 922/3069/17, від 22.05.2019 справі № 234/3341/15-ц (щодо застосування ст. 261 ЦК України).
Крім того підставою касаційного оскарження визначено пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець Нестеренко Катерина Віталіївна просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. При цьому зазначає, що касаційна скарга не містить жодних нових доводів неправильного застосування судами попередніх інстанцій приписів статей 15, 16 та 215 Цивільного кодексу України у частині відсутності у позивача права на позов. Також господарськими судами була надана належна оцінка доводам Банку про нібито отримання ним мовчазної згоди кредитора на переведення боргу. Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність у справі фактів та доказів, які могли б вказувати на те, що позивач міг дізнатись про існування спірного договору до подання Банком відзиву на позовну заяву у справі № 910/5684/20, тобто до травня 2020 року. Судом апеляційної інстанції не було допущено порушення норм процесуального права при розгляді клопотань Банку щодо призначення експертизи.
3.4. Від ПАТ КБ "Приватбанк" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему щодо застосування статті 520 Цивільного кодексу України в контексті статей 228, 513, 521, 654, 1059 Цивільного кодексу України і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Компанією Ель Пасадена Інвест Лімітед (клієнт) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ "Приватбанк") в особі філії "Кримське регіональне управління" 20.09.2006 було укладено договір банківського рахунка № 8І296И, за умовами п. 1.1. якого, банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору.
24.02.2020 з метою розірвання договору банківського рахунку позивач звернувся із заявою до Банку.
За твердженням позивача, Банк жодним чином на заяву не відреагував, зокрема, не повідомив про укладання договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", яким без згоди позивача перевів борг, тому позивач був змушений захищати свої права у судовому порядку.
За відсутності реакції банку позивачем було подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву про розірвання договору банківського рахунку та стягнення залишків грошових коштів на рахунках, на підставі якої відкрито провадження у справі № 910/5684/20.
Як вказує позивач, із відзиву Банку на вказаний позов від 19.05.2020 йому стало відомо про укладення 17.11.2014 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" договору про переведення боргу, згідно з яким зобов'язання Банку щодо виплати коштів за договором банківського рахунка несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон".
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" про визнання договору переведення боргу недійсним у частині, що стосується Компанії та договору банківського рахунка від 20.09.2006 № SI296N.
5.3. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідачів щодо укладення оскаржуваного правочину та переведення боргу вчинені зі значними порушеннями як чинного законодавства, зокрема статті 520 Цивільного кодексу України, так і умов договору банківського рахунка, тому укладений між відповідачами договір підлягає визнанню недійсним у частині, що стосується позивача та договору банківського рахунка від 20.09.2006 № SI296N.
5.4. Згідно зі статтею 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Так, господарські суди встановили, що боржник у договорі банківського рахунка - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" був замінений на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" без згоди позивача.
На підтвердження своєї позиції Банк зазначив, що на його офіційному сайті було розміщено Умови у відповідній редакції від 01.06.2014. Відповідно до таких Умов, взаємодія за договором клієнта з банком може бути змінена шляхом повідомлення, у тому числі на сайті банку у відповідному розділі Умов. При необхідності отримання банком згоди від клієнта на вчинення таких дій, сторони керуються вимогами статті 205 Цивільного кодексу України (мовчазна згода). Саме на підставі таких Умов Банк було наділено правом переведення боргу на Товариство.
Банк також зазначив, що за своєю правовою природою Умови, розміщені на його власному веб-сайті, є договором приєднання у розумінні частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
При цьому Банк посилався на відповідні пункти Умов та правил надання банківських послуг (п. 1.1.7.58 та п. 1.1.7.59), які розміщені на його офіційному сайті та викладені в редакції від 01.06.2014, що містяться в розділі "архів договорів".
На підставі зазначених пунктів Умов та правил надання банківських послуг, 30.01.2015 на офіційному сайті Банку за посиланням "https://conditions-and-rules.privatbank.ua/news/74/?lang=ru" було розміщене повідомлення для клієнтів Банку з таким змістом:
"У зв'язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов'язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" зі згоди Клієнта".
За доводами Банку, будь-яких письмових заперечень від позивача щодо переведення ним на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" боргу за договором банківського рахунка на адресу банку не надходило, тому 17.11.2014 між відповідачами було укладено договір про переведення боргу.
Разом з тим господарські суди встановили, що Банк, посилаючись на статтю 634 Цивільного кодексу України, не навів жодного доказу того, що позивач підписав якийсь формуляр чи заяву тощо, які б визначали приєднання позивача до договору приєднання у формі Умов. Також Банк не надав доказів того, що Умови регулюють відносини за договором банківського рахунка, та є його частиною. Банк не наводить посилання на жоден пункт договору банківського рахунка, з якого б слідувало, що Умови є його частиною.
Договір банківського рахунка № 8І29618І від 20.09.2006, як встановили суди попередніх інстанцій, не містить положень про мовчання як способу вираження згоди позивача на відступлення банком своїх прав чи обов'язків третім особам.
З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновку, що для заміни сторони чи для переведення боргу на третю особу необхідне дотримання такої ж письмової форми, як і сам договір, і угода про це (так само як і згода позивача як кредитора) повинна оформлюватися письмово та підписуватися також і позивачем, що не було дотримано відповідачами.
Крім того, господарські суди встановили, що договір не передбачає права Банку в односторонньому порядку шляхом зміни Умов та правил надання банківських послуг, які не є частиною договору, та розміщення цих змін тільки на власному веб-сайті відступати боргові зобов'язання або інші права чи обов'язки за договором третім особам. На спростування наведеного Банком належних та допустимих доказів до матеріалів справи не представлено.
При цьому господарські суди врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс1) щодо неможливості застосування статті 634 Цивільного кодексу України до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку без надання підтверджень про конкретні запропоновані контрагенту Банку Умови та правила банківських послуг.
Доводи касаційної скарги в цій частині висновків господарських судів не спростовують.
5.5. Суди попередніх інстанцій також врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 щодо застосування статті 520 Цивільного кодексу України, відповідно до якого законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
Як свідчить тлумачення статей 520, 521 Цивільного кодексу України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:
по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання;
по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2023 у справі № 756/420/17.
Також колегія суддів враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) зазначено, що відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Оскільки позивачі-фізичні особи не надавали згоди на переведення боргу від АТ "КБ "Приватбанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у справі.
5.6. Не погоджуючись з висновками господарських судів в цій частині, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18, від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 04.06.2020 у справі №916/1411/19, від 19.11.2019 у справі №924/1014/18, від 28.01.2020 у справі 924/1208/18, від 03.04.2019 у справі №910/9828/17, від 29.05.2018 у справі №910/14716/17, від 09.07.2018 у справі №369/5388/16-ц, від 20.06.2018 у справі №907/643/17, від 29.05.2018 у справі №910/14716/17, від 14.05.2018 у справі №522/19477/16-ц - в частині відсутності порушеного права позивача, як самостійної підстави для відмови в позові.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
5.7. Проаналізувавши постанови, на які посилається скаржник, колегія суддів встановила таке.
У згаданих постановах Верховний Суд зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Отже, за змістом статей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Крім того, на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів враховує правову позицію викладену в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19.
Так, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (аналогічна позиція викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 (пункт 6.3) зокрема зазначено, що «… оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права».
У постанові Верховного Суду від 22.05.2023 у справі № 936/721/21 зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь у результаті проведення реституції (права, майно).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.
5.8. У спірних в цій справі правовідносинах господарські суди встановили, що була відсутня згода кредитора на переведення боргу.
При цьому Верховний Суд у численних подібних справах за участю Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", які були згадані вище, надаючи оцінку такому ж договору про переведення боргу, сформував послідовну позицію, відповідно до якої відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Наведені висновки застосовуються незалежно від того, дійсним чи недійсним є відповідний договір, та чи визнаний він судом недійсним. З огляду на викладене задоволення вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним не призведе до захисту його права (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).
Отже, оскільки не відбулося переведення боргу, то оспорюваним в цій справі правочином не порушено цивільне право Компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед, що є підставою для відмови в позові.
З врахуванням наведеного, колегія суддів також не вбачає правових підстав для задоволення клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5.9. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається також на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки про застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 16.11.2016 у справі №6-2469цс16, від 29.05.2018 у справі № 922/3069/17, від 22.05.2019 справі № 234/3341/15-ц, а також не виконали вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 21.12.2021 у цій справі.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови в позові через відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, то позовна давність не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, наведена підстава касаційного оскарження Судом не перевіряється.
5.10. Іншою підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" визначило пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за доводами скаржника суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.
Так, 26.01.2023 до суду апеляційної інстанції від Банку надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 910/15496/20, яке обґрунтовано тим, що з даних, які містяться в торговому реєстрі Республіки Кіпр слідує, що позивач припинений (розформований, розпущений) з 12.08.2022, а запис про компанію виключено з торгівельного реєстру.
31.01.2023 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни про залучення процесуального правонаступника у порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, у якому заявник, з посиланням на те, що 03.11.2021 позивач уклав з заявником договір про передання прав, за яким заявник набув прав за договором банківського рахунка № SI296N від 20.09.2006, просить постановити ухвалу про заміну позивача - Ель Пасадена Інвест Лімітед його правонаступником - заявницею.
21.02.2023 до суду від Банку надійшло клопотання про витребування оригіналів доказів та про призначення у справі № 910/15496/20 судової технічної експертизи, в якому Банк просив:
- витребувати у Фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни оригінали договору про передання прав від 03.11.2021 та акту приймання передачі від 03.11.2021:
- призначити у справі № 910/15496/20 судову технічну експертизу на вирішення якої поставити наступні питання:
1) Чи відповідає час виконання друкованого тексту договору про передання прав від 03.11.2021 та акта приймання передачі від 03.11.2021 даті, вказаній у документі; в який проміжок часу надрукований текст договору про передання прав від 03.11.2021 та акта приймання передачі від 03.11.2021?
2) Чи відповідає час виконання підписів у договорі про передання прав від 03.11.2021 та акті приймання передачі від 03.11.2021 даті, вказаній у документі; в який проміжок часу було виконано підписи у договорі про передання прав від 03.11.2021 та акті приймання передачі від 03.11.2021?
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Банку про витребування оригіналів доказів та про призначення у справі № 910/15496/20 судової технічної експертизи, відмовлено у задоволенні клопотання Банку про закриття провадження у справі № 910/15496/20, задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни про залучення процесуального правонаступника у порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, замінено позивача у справі - Компанію Ель Пасадена Інвест Лімітед її правонаступником у спірних правовідносинах - Фізичною особою-підприємцем Нестеренко Катериною Віталіївною.
На думку Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" вказані документи були складені та підписані вже після припинення юридичної особи позивача, тобто після 12.08.2022, а саме після того як Банком було заявлено клопотання про закриття провадження у справі. При цьому Банк зазначає, що інтереси заявниці та позивача представляють ті самі представники; договір про передання прав було укладено за три дні до закінчення строку дії довіреності представника Компанії, а також на наступний день після державної реєстрації Нестеренко К.В. як фізичної особи-підприємця. Представники Компанії не повідомляли про наявність правонаступництва в цій справі до того як Банком було подано клопотання про закриття провадження у справі.
Таким чином, скаржник наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції не встановив чи дійсно існували підстави для правонаступництва у цій справі.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання про витребування доказів, виходив з того, що за змістом положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України витребування оригіналів письмових доказів, за наявності у матеріалах справи їх належним чином засвідчених копії, є правом, а не обов'язком суду. При цьому витребування оригіналів документів необхідно для встановлення відповідності наявних у матеріалах справи копій письмових доказів оригіналу. Подане Банком клопотання в частині витребування оригіналів договору про передання прав від 03.11.2021 та акту приймання передачі від 03.11.2021 обґрунтовано наявністю у нього сумнівів достовірності вказаних документів, а фактично сумнівами щодо дати їх підписання. Отже, фактично Банк не ставить під сумнів факт фізичного існування вказаних документів, проте вважає, що такі документи були створені після дати припинення юридичної особи позивача.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про призначення експертизи договору про передання прав та акта, суд апеляційної інстанції зазначив, що такий правочин є оспорюваним і до визнання його недійсним в судовому порядку, з огляду на приписи статті 204 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, вказаний правочин є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки. При цьому виходячи як зі змісту позовних вимог у цій справі, так і згідно з наданими господарському суду повноваженням, при апеляційному перегляді цієї справи колегія суддів не має повноважень надати оцінку доводам відповідача щодо недійсності договору про передання прав від 03.11.2021 та, у випадку наявності підстав, визнати такий договір недійсним.
Вирішення питання про заміну сторони (стягувача) здійснюється судом з урахуванням положень статей 74 - 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто шляхом перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, а встановлення обставин, за яких оспорюваний правочин попереднього кредитора (поточного позивача (стягувача)) може бути визнаний недійсним, за відсутності підтвердженого факту визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16).
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на припущеннях скаржника, які не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотань про витребування доказів та призначення експертизи.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Статтею 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки суди попередніх інстанцій не врахували, що з огляду на те, що не відбулося переведення боргу, то оспорюваним в цій справі правочином не порушено цивільне право Компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед, то наведене свідчить про неправильне застосування норм матеріального права і є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
7. Судові витрати
7.1. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Також колегія суддів враховує, що додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 розподілено витрати Ель Пасадена Інвест Лімітед (EL PASADENA INVEST LIMITED) на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції. Разом з тим у зв'язку із скасування рішення суду по суті спору про задоволення позовних вимог та ухвалення нового про відмову в позові, відпали правові підстави для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 129, 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.
2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023, рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2022 у справі № 910/15496/20.
3. У позові відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (ідентифікаційний код 14360570) 6 306 (шість тисяч триста шість) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційних скарг та 8408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн 00 коп. судового збору за подання касаційних скарг.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови суду.
6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець