Справа № 626/151/21 Номер провадження 22-ц/814/809/23Головуючий у 1-й інстанції Дудченко В.О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
26 червня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Триголова В.М.,
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
секретар: Андрейко Я.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Красноградської міської ради Харківської області , третя особа КПТІ «Інвентаризатор» про визнання права власності на нерухоме майно
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Красноградської міської ради про скасування державної реєстрації права власності на частини нерухомого майна (реєстраційний номер майна 13531108) від 12.01.2006 року, що належить Красноградській міській раді за адресою АДРЕСА_1 та в порядку набувальної давності визнати право власності за ОСОБА_2 , на нерухоме майно за адресою : АДРЕСА_1 , яке складається із 1/2 частин житлового будинку з надвірними частинами позначені на плані будинку за № 1-1; 1-2; 1-3; 1-4; 1-5; 2-1; 2-2; 2-3; 3-1; 3-2; 3-3.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач зазначила, що з народження проживає у житловому будинку з надвірними частинами за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім позивача, власником вказаного житлового будинку також є ОСОБА_3 , який має у власності 1/2 частини домоволодіння, що підтверджується відомостями про права власності з державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.09.2020 року.
Міським бюро технічної інвентаризації у Висновку про реєстрацію домоволодіння встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі рішення Виконкому Красноградської міської ради депутатів трудящих від 07 вересня 1954 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим Лозівським бюро технічної інвентаризації від 18 грудня 1963 року.
Відповідно дост.327ЦК України, у комунальній власності є майно,у тому числі грошові кошти,яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Так, з метою встановлення підстав для набуття позивачем права власності за набувальною давністю, адвокатом направлено запит до Красноградської міської ради за наслідком чого надано відповідь № 03-26/2720 від 10.09.2020 року, якою повідомлено, що житловий будинок за вказаною вище адресою не перебуває у комунальній власності та будь-яка інформація і матеріали щодо даного будинку у міській раді відсутні. Так, Красноградській міській раді невідомий власник 1/2 частини нерухомого майна за вказаною адресою.
Крім того, адвокатом направлено запит до Красноградське ЖРЕП, на що підприємство надало відповідь № 756 від 15.09.2020 року, у якій зазначено, що Красноградське ЖРЕП не має у власності частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, відповідно відомостей Красноградське ЖРЕП, вказаний об'єкт нерухомості не передавався підприємству та не перебуває на балансі, тобто, власник невідомий.
16.09.2020 року адвокатом надіслано адвокатський запит № 01-160920/АЗ до Архівного відділу Красноградської РДА з проханням надати копії необхідних документів, а саме копію «решения исполкома Красноградского городского Совета депутатов трудящихся от 07.09.1954 года» та копію рішення виконкому Красноградської міської ради від 12.06.1954 року.
16.09.2020 року адвокатом отримано відповідь від Архівного відділу Красноградської РДА № 01-70/53 від 16.09.2020 року у якій вказано, що запитуваних адвокатським запитом документів в наявності Архівного відділу Красноградської РДА не виявлено.
Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухому майно, право власності зареєстровано за Красноградською міською радою, на підставі Рішення виконкому Красноградської міської Ради депутатів трудящих від 07.09.1954 року, за яким право власності належить ОСОБА_4 , а право власності зареєстровано за Красноградською міською радою від 12.01.2006 помилково та за відсутності будь-яких правових підстав.
Згідно реєстру ЄДРПОУ, суб'єкт господарювання «Красноградський Міськкомунгосп» не зареєстровано, що вказує на наявність безхазяйного нерухомого майна, а саме, частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Із зазначеного вище вбачається, що власник нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 невідомий, а Красноградська міська рада не здійснює повноваження власника, щодо вказаного майна.
Позивач зазначала , що добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном, власник якого невідомий, утримувала його, здійснювала поточні ремонти, у зв'язку із чим, вважає його своїм, продовжує відкрито та безперервно ним володіти у продовж усього життя.
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 до Красноградської міської ради з третьою особою КПТІ «Інвентаризатор» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задоволено.
Скасовано державну реєстрацію права власності на частину нерухомого майна (реєстраційний номер майна 13531108) від 12.01.2006 року, що належить Красноградській міській раді за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 , право власності за набувальною давністю на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається із 1/2 частин житлового будинку з надвірними частинами позначені на плані будинку за № 1-1; 1-2; 1-3; 1-4; 1-5; 2-1; 2-2; 2-3; 3-1; 3-2; 3-3.
Із рішенням не погодився ОСОБА_1 оскарживши його в апеляційному порядку.
Скарга мотивована тим, що рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року по справі №626/151/21 за позовом ОСОБА_2 до Красноградської міської ради за участі третьої особи КПТІ «Інвентаризатор» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю було вирішено питання про права та законні інтереси скаржника, а саме, про право на житло та законний інтерес щодо набуття вказаного житлового приміщення у власність в майбутньому на визначених законодавством підставах.
Оскаржуваним рішенням встановлено, що позивач з народження проживає у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , при цьому жодних доказів , які підтверджують дану обставину , судом не досліджувалось. Як вбачається із змісту мотивувальної частини рішення суду, останнім не встановлено та не з'ясовано наявність інших осіб , які на даний час мають право користування та є зареєстрованими в будинку АДРЕСА_1 , а також ознаки добросовісного заволодіння майном позивачем.
Апелянт зазначає , що висновки суду першої інстанції щодо володіння позивачем майном відкрито та безперервно більше 10 років є також необґрунтованими , оскільки в мотивувальній частині рішення суд не посилається на жоден доказ на підтвердження даних обставин.
Апелянт просить скасувати рішення Красноградського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року , та ухвалити нове , яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за ОСОБА_2 , права власності за набувальною давністю на нерухоме майно , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , яке складається з частини житлового будинку з надвірними частинами позначені на плані будинку №1-1; 1-2; 1-3; 1-4; 1-5; 2-1; 2-2; 2-3; 3-1; 3-2; 3-3.
Відповідно до ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний об'єкт нерухомості не перебував у власності жодного суб'єкта, а Красноградська міська рада не здійснює повноваження власника , щодо вказаного майна. Натомість позивач добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном, власник якого невідомий, утримувала його, здійснювала поточні ремонти, у зв'язку із чим, вважає його своїм, продовжує відкрито та безперервно ним володіти у продовж усього життя.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 у 2008 році зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім позивача, власником вказаного житлового будинку також є ОСОБА_3 , який має у власності 1/2 частини домоволодіння, що підтверджується відомостями про права власності з державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.09.2020 року.
Міським бюро технічної інвентаризації у Висновку про реєстрацію домоволодіння встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі рішення Виконкому Красноградської міської ради депутатів трудящих від 07 вересня 1954 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим Лозівським бюро технічної інвентаризації від 18 грудня 1963 року.
Із відповіді Красноградської міської ради № 03-26/2720 від 10.09.2020 року,на адвокатський запит, вбачається, що житловий будинок за вказаною вище адресою не перебуває у комунальній власності та будь-яка інформація і матеріали щодо даного будинку у міській раді відсутні. Так, Красноградській міській раді невідомий власник частини нерухомого майна за вказаною адресою.
Крім того, у матеріалах справи наявна і відповідь Красноградського житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства, № 756 від 15.09.2020 року, у якій зазначено, що Красноградське ЖРЕП не має у власності частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .Отже, відповідно відомостей Красноградське ЖРЕП, вказаний об'єкт нерухомості не передавався підприємству та не перебуває на балансі, тобто, власник невідомий.
Також 16.09.2020 року адвокатом Пілігрім П.О. отримано відповідь від Архівного відділу Красноградської РДА № 01-70/53 від 16.09.2020 року у якій вказано, що запитуваних адвокатським запитом документів в наявності Архівного відділу Красноградської РДА не виявлено.
Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухому майно, право власності зареєстровано за Красноградською міською радою, на підставі Рішення виконкому Красноградської міської Ради депутатів трудящих від 07.09.1954 року, за яким право власності належить ОСОБА_4 , 12.01.2006 право власності зареєстровано за Красноградською міською радою .
Згідно реєстру ЄДРПОУ, суб'єкт господарювання «Красноградський Міськкомунгосп» не зареєстровано, що вказує на наявність безхазяйного нерухомого майна, а саме, 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від Архівного відділу Красноградської РДА № 01-70/10 від 11.02.2021 року офіційні дані щодо правонаступників ОСОБА_5 відсутні.
Відповідно до довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні та забезпеченість житлового приміщення № 4115 виданої 16 листопада 2021 року Красноградською міською радою ОСОБА_1 , за вказаною адресою зареєстровані : ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Також в матеріалах справи наявна довідка №4189 видана ЦНАП Красноградської міської ради , згідно якої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 проживають за адресою АДРЕСА_1 - по теперішній час.
Згідно договору № 122-2/Г від 29 травня 2017 року про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій споживачем послуг є ОСОБА_7 .
Відповідно до відомостей з витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, за адресою: АДРЕСА_1 з 03 жовтня 2000 року зареєстрований ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020року у справі № 552/1354/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.
Оскільки, рішення про державну реєстрацію права власності Красноградської міської ради від 12.01.2006 року на спірне майно не скасовувалось , крім того у спірному будинку зареєстрований з 03 жовтня 2000 року ОСОБА_1 (натомість позивач зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 03 жовтня 2008 року) та члени його сім'ї, які постійно користуються вказаним житловим приміщенням тривалий час , а тому задоволення позовних вимог ОСОБА_2 тягне за собою порушення майнових прав апелянта та осіб які з ним проживають у спірному житловому приміщенні, а отже, в даному випадку відсутні підстави для набуття позивачем права власності за набувальною давністю.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду слід скасувати та постановити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно дост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, , 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 12 квітня 2021 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове судове рішення.
Відмовити ОСОБА_2 у позові до Красноградської міської ради Харківської області , третя особа КПТІ «Інвентаризатор» про визнання права власності на нерухоме майно .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді : А.І.Дорош
О.А. Лобов