справа №757/37229/19 Головуючий у І інстанції - Вовк С.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/5001/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
18 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
за участю секретаря судового засідання Линок В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики,-
У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором позики від 04 квітня 2016 року у розмірі 4 828 500 грн, інфляційні втрати у сумі 1 125 040,50 грн, неустойку у вигляді штрафу у розмірі 19 579 567,50 грн, а всього 25 533 108 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що 04 квітня 2016 року між сторонами укладено договір позики, за яким позивач надала у позику відповідачу грошові кошти в сумі 4 828 500 грн, що є еквівалентом 185 000 дол. США за курсом НБУ на день підписання договору.
Вказала, що відповідно до пункту 3 договору позики відповідач зобов'язалась повернути кошти одноразово не пізніше 05 квітня 2017 року. Проте остання суму заборгованості у встановлений договором строк не повернула.
На підставі викладеного, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 04 квітня 2016 року у розмірі 4 828 500 гривень, інфляційні втрати у сумі 1 125 040,50 грн, неустойку у вигляді штрафу у розмірі 19 579 567,50 грн, а всього 25 533 108 грн.
Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з указаним рішенням відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Уважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, судом також порушені вимоги статті 264 ЦПК України щодо кола питань, які має вирішити суд першої інстанції під час ухвалення судового рішення, а також порушено норми матеріального та процесуального права, неповно і не всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
У мотивування вимог зазначає, що протягом всього періоду розгляду справи в суді першої інстанції у матеріалах справи був відсутній і судом не досліджувався оригінал договору позики від 04 квітня 2016 року, адже у документі, наданому представником позивача у судовому засіданні 29 листопада 2022 року, були відсутні фрагменти аркушу на місці виконання підписів, які, нібито, були виконані сторонами договору позики.
Зауважує, що грошові кошти від позивача відповідачем не отримувались, а тому підстав для стягнення основної суми неіснуючого боргу, «похідних» від нього неустойки та інфляційних втрат відсутні.
Посилається на те, що висновки експертів, на які послався суд, виконані в межах кримінального провадження №12010000000000463, а не в межах даної цивільної справи, а тому є неналежними доказами.
Окрім того, на думку апелянта, копії вказаних висновків експертів, наданих стороною позивача, засвідчені неналежним чином, а тому не могли братися судом до уваги.
Уважає, що в даних спірних правовідносинах судом першої інстанції не було враховано, що договір позики викладений на двох сторінках, з яких підписана лише одна. При цьому всі істотні умови договору позики, такі як його розмір, акт отримання, строк позики викладені на сторінці, яка не містить підпису сторін, що виключає можливість встановити дійсний зміст та достовірність всього документу в цілому, а не його окремої частини.
Вказує, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
24 січня 2023 року до апеляційного суду надійшли письмові поясненні по справі від ОСОБА_1 , в яких остання, зокрема, зазначає, що розмір неустойки, яку стягнув суд першої інстанції з неї, більше, ніж у 4 рази перевищує розмір позики, що порушує принцип пропорційності.
13 лютого 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представник позивача ОСОБА_4 , в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Вказує, що оригінал договору позики від 04 квітня 2016 року та його істотні умови були досліджені судом першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні 29 листопада 2022 року.
Факт підписання вказаного договору позики ОСОБА_1 підтверджується наявним у матеріалах справи Висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12010000000000463 від 02 лютого 2021 року №248/249/21-32.
Зауважує, що договір позики від 04 квітня 2016 року складений на одному аркуші з обох сторін.
15 травня 2023 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від відповідача ОСОБА_1 , до яких остання долучила копії Рецензії від 24 березня 2023 року №27 на Висновок експертів №32802/35119/21-34/6705-6714/22-34/6715/22-31 від 06 квітня 2022 року та Рецензії від 25 березня 2023 року №28 на Висновок експертів №248/249/21-32 від 02 лютого 2021 року, пославшись на те, що автором рецензій визнані неповними та необ'єктивними, а зроблені в результаті досліджень висновки є недостатньо обґрунтованими та викликають сумніви у їх правильності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково та зміну рішення суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у справі, що розглядається, між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики, внаслідок порушення позичальником умов такого договору у неї утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку разом із інфляційними втратами та неустойкою.
Проте, колегія не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 04 квітня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір позики, згідно з яким позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність до підписання цього договору гроші в сумі 4 828 500 грн, що є еквівалентом 185 000 доларів США, згідно з курсом НБУ на день підписання цього договору.
Факт одержання грошей готівкою підтверджується підписанням цього договору.
Зазначену суму грошей позичальник зобов'язався повернути одноразово не пізніше 05 квітня 2017 року в національній валюті України в сумі, що еквівалентна 185 000 доларів США, за офіційним курсом НБУ на день повернення позики в повній сумі.
Відповідно до пункту 6 договору позики документом, що підтверджує безспірність заборгованості позичальника та встановлює прострочення виконання зобов'язання, вважається цей договір, котрий знаходиться у позикодавця.
У пункті 7 договору позики сторони визначили, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також з урахуванням неустойки у вигляді штрафу у розмірі 0,5 % від суми неповернутої позики за кожен день прострочення платежу.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та матеріальних втрат кредитора.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Заперечуючи факт укладення та підписання договору позики від 04 квітня 2016 року сторона відповідача посилається на те, що ОСОБА_1 не підписувала вказаний договір та не отримувала кошти від ОСОБА_3 .
Разом з тим, згідно копії Висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12010000000000463 від 02 лютого 2021 року №248/249/21-32, проведеної на підставі постанови старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України від 22 грудня 2020 року, підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «Позичальник» у договорі позики від 04 квітня 2016 року, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів, ОСОБА_1 .
Відповідно до копії Висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12010000000000463 від 06 квітня 2022 року №32802/35119/21-34/6705-6714/22-34/6715/22-31, проведеної на підставі постанови слідчого слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України від 28 жовтня 2021 року, підписи від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у договорі купівлі-продажу квартири, датованому 07 квітня 2016 року, та договорі позики, датованому 04 квітня 2016 року, виконані кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору; у договорі купівлі-продажу квартири, датованому 07 квітня 2016 року, та договорі позики, датованому 04 квітня 2016 року, не виявлено ознак штучного зістарювання документа; виконання підписів від імені А.П. та ОСОБА_3 у договорі купівлі-продажу квартири, датованому 07 квітня 2016 року, та договорі позики, датованому 04 квітня 2016 року, в один період часу не виключається; встановити, що було виконано раніше підпис від імені ОСОБА_3 чи підпис від імені ОСОБА_1 у договорі позики, датованому 04 квітня 2016 року, та договорі купівлі-продажу квартири, датованому 07 квітня 2016 року, не виявилось можливим через відсутність місць їх взаємного перетину та у зв'язку з тим, що не виключається виконання цих підписів в один період часу.
У рамках вказаного кримінального провадження №12010000000000463 ОСОБА_1 була допитана в якості свідка відповідно до Протоколу допиту свідка від 16 червня 2020 року.
Від надання зразків почерку та підпису для проведення почеркознавчої експертизи свідок ОСОБА_1 відмовилася (т. 1 а.с. 112).
Таким чином, вищевказаними висновками експертів підтверджено, що договір позики від 04 квітня 2016 року вчинений рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів, підписаний особисто ОСОБА_1 та не містить ознак штучного зістарювання документа.
Посилання сторони відповідача на неналежність таких доказів у зв'язку з тим, що представником позивача не надано оригіналів вказаних висновків, а копії завірені не у встановлений законом спосіб, не заслуговують на увагу суду з огляду на те, що подані стороною позивача копії вищевказаних висновків експертів містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством, оскільки кожна сторінка висновків завірена підписом адвоката позивача із зазначенням слів: «Згідно з оригіналом» та датою такого засвідчення.
При цьому, саме лише посилання на неналежне засвідчення копії висновку експерта без надання у його спростування інших доказів, не може бути підставою для не прийняття вказаних висновків судом, як неналежних та недопустимих доказів (Постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №759/15556/18).
Оскільки висновки експертів виконані в рамках кримінального провадження №12010000000000463 їх оригінали, відповідно, містяться у матеріалах вказаного кримінального провадження.
До того ж, під час апеляційного розгляду справи колегією суддів у судовому засіданні було безпосередньо оглянуто оригінал договору позики від 04 квітня 2016 року, наданий стороною позивача, на підставі якого проводились судово-почеркознавчі експертизи у кримінальному провадженні №12010000000000463.
Договір позики від 04 квітня 2016 року міститься на 1 (одному) аркуші з обох боків із зазначенням всіх його істотних умов та підписів сторін. Вказана обставина також підтверджується висновками експертів від 02 лютого 2021 року та 06 квітня 2022 року.
Висновки експертів №248/249/21-32 від 02 лютого 2021 року та №32802/35119/21-34/6705-6714/22-34/6715/22-31 від 06 квітня 2022 року виконані в рамках кримінального провадження №12010000000000463 атестованими судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, що відповідає положенням статті 102 ЦПК України.
Отже, доводи відповідача, що судом першої інстанції не було враховано, що договір позики викладений на двох сторінках, з яких підписана лише одна, та всі істотні умови договору позики викладені на одній сторінці, яка не підписана сторонами, що виключає можливість встановити дійсний його зміст, є неспроможними та спростовуються матеріалами справи.
Також необґрунтованими є посилання відповідача на те, що висновки експертів, на які послався суд, виконані в межах кримінального провадження №12010000000000463, а не в межах даної цивільної справи, а тому є неналежними доказами, оскільки під час тривалого розгляду справи в суді першої інстанції ані відповідач, ані її представники не заявляли клопотання про призначення експертизи. Заявлене безпосередньо в апеляційній скарзі клопотання про призначення судової технічної експертизи задоволенню не підлягає, оскільки не було заявлено в суді першої інстанції.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки проведених судових почеркознавчих експертиз є необґрунтованим та здійснений з численними порушеннями, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені висновки є обґрунтованим та зрозумілим, а сама по собі незгода відповідача з цими висновками, не є підставою для визнання їх необґрунтованим та такими, що є неналежними доказами у справі. Висновок експерта оцінюється в сукупності з іншими доказами, кожен із яких не має для суду наперед встановленого значення.
Таким чином, оскільки під час розгляду справи про стягнення заборгованості за договором позики до предмету доказування входять факти, що свідчать про укладення між сторонами договору позики, його умови, передання та повернення грошових коштів, то наявні в матеріалах справи копія договору позики з урахуванням огляду судом оригіналу цього договору, а також висновки експертів є належними доказами.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно визначив правову природу укладеного сторонами договору, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов'язані з виконанням зобов'язання за договором позики.
Згідно з частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Стаття 546 ЦК України встановлює види забезпечення виконання зобов'язання: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, право довірчої власності.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання.
Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як передбачено пунктом 7 договору позики, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також з урахуванням неустойки у вигляді штрафу у розмірі 0,5 % від суми неповернутої позики за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до розрахунку позивача розмір основної суми боргу становить 4 828 500 грн (що є еквівалентом 185 000 доларів США, згідно з курсом НБУ на день підписання цього договору), що відповідає умовам договору.
Таким чином, заявлена до стягнення сума неустойки у вигляді штрафу у розмірі 19 579 567,50 грн відповідає пункту 7 договору позики (0,5 % від суми неповернутої позики за кожен день прострочення платежу), також як і сума інфляційних втрат у розмірі 1 125 040,50 грн відповідає положенням частини другої статті 625 ЦК України.
Аргументи апелянта, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, не заслуговують на увагу, оскільки позику відповідач отримала у національній валюті гривні, а також позивачем вимоги про стягнення заборгованості заявлені у гривні без жодної прив'язки до іноземної валюти.
Положенням частини третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зважаючи на норму частини третьої статті 551 ЦК України, а також на те, що сума штрафу більше, ніж у 4 рази перевищує суму основного боргу, колегія доходить висновку про наявність підстав для зменшення суми штрафу до 1 000 000 грн.
Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення суми штрафу з 19 579 567,50 грн до 1 000 000 грн.
В іншій частині рішення слід залишити без змін.
У решті доводи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають, його висновків не спростовують та фактично стосуються переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року в частині задоволення позову про стягнення штрафу змінити, зменшивши суму штрафу з 19 579 567 грн 50 коп. до 1 000 000 грн 00 коп.
В решті рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник