Провадження № 11-кп/803/2571/23 Справа № 205/6017/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 червня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровську, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
За ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2023 року продовжений строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 на 60 діб, а саме до 19.08.2023 року включно з визначенням застави у 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 80 520 (вісімдесят тисяч п'ятсот двадцять) гривень, у випадку внесення якої на обвинуваченого покладені обов'язки, передбачені ст.194 КПК України.
В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обставини у їх сукупності, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, що відповідає вимогам закону і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, що йому інкримінуються. Більш м'який запобіжний захід для обвинуваченого не забезпечить належної його процесуальної поведінки, а тому таке рішення суду є найбільш прийнятним за наявних умов.
В апеляції:
- захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу та відмовити у задоволенні клопотання прокурора та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю із визначенням місця перебування за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням на обвинуваченого обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції не дотримані норми матеріального та процесуального права, зокрема, під час розгляду клопотання про заміну запобіжного заходу.
Вказує, що суд першої інстанції не надав правову оцінку відповідності клопотання про продовження строку тримання під вартою вимогам КПК: у клопотанні відсутнє посилання на матеріали, що підтверджують наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутнє обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Вважає помилковими висновки суду щодо відсутності у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, оскільки під час судового засідання ОСОБА_5 повідомив, що має постійне зареєстроване місце проживання, де проживає разом з матір'ю.
Зазначає, що судом під час визначення розміру застави не врахований майновий та сімейний стан обвинуваченого та його розмір є непомірним для нього.
Зауважує, що в цьому ж кримінальному провадженні до іншої обвинуваченої застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту, при цьому прокурором наведені однакові ризики для обох обвинувачених.
Учасники судового провадження в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 422-1 КПК України (в редакції Закону України № 1027-IX від 02.12.2020 р.) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без їх участі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
Зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції клопотання прокурора дотримані.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції в достатній мірі дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Так, врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, а також існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості переховуватися від суду та ризику продовження злочинної діяльності шляхом вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про особу обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, що дає підстави вважати, що продовжує існувати вказані вище ризики.
Колегія суддів також зважає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України, які відноситься до категорії тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, враховуючи дані про його особу, який раніше неодноразово судимий, офіційно не працевлаштований, на утриманні непрацездатних або неповнолітніх осіб не має, відсутність міцних соціальних зв'язків, а отже, існує висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій, чим перешкоджатиме кримінальному провадженню.
Також ризик продовження злочинної діяльності та вчинення іншого кримінального правопорушення є відогідним з огляду на те, що обвинувачений є особою, раніше неодноразово судимою за вчинення аналогічних злочинів проти власності, обвинувачується у вчиненні нових злочинів через невеликий проміжок часу після звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, що дозволяє припустити, що ОСОБА_5 є особою, схильною до протиправної поведінки.
Таким чином, продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, що відповідає і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказує захисник в апеляційній скарзі, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, колегія суддів також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Перевіряючи доводи захисника про відповідність клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою вимогам КПК, то вони не є слушними з огляду на зміст самого клопотання, яке відповідає вимогам кримінального процесуального закону, що до нього ставляться.
Ствердження про помилковість висновків суду щодо відсутності у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків через повідомлення ОСОБА_5 під час судового засідання суду першої інстанції про наявність у нього постійного зареєстроване місця проживання, де проживає разом з матір'ю, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для тримання ОСОБА_5 під вартою, вказані обставини не можуть бути достатнім важелем для зменшення встановлених ст. 177 КПК України ризиків. Крім того, відповідні докази наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків стороною захисту не надані.
Ствердження захисника про те, що суддя не врахував сімейний та майновий стан обвинуваченого, визначивши розмір застави, яка завідомо є непомірною для нього, то вони є недостатньо обґрунтованими, оскільки, беручи до уваги характер і обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , враховуючи дані про його особу, його майновий стан та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, визначення застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у даному випадку буде пропорційним щодо його особи, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого у разі внесення такої застави, що буде достатнім стримуючим фактором, який зможе запобігти встановленим ризикам та не є завідомо непомірним для обвинуваченого із урахуванням викладеного вище.
Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Зауваження на те, що в цьому ж кримінальному провадженні до іншої обвинуваченої при наведені однакових ризиків, застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту, є неспроможними, оскільки ствердження адвоката про ідентичність осіб обвинувачених є хибними з огляду на встановлені судом першої інстанції дані про них та доведеності чи недоведеності прокурором того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Оскільки апеляційним приводом перегляду ухвали суду першої інстанції є апеляційна скарга захисника саме обвинуваченого ОСОБА_5 , в частині продовження дії запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_8 ухвала її захисником чи самою обвинуваченою не оскаржена, колегія суддів не має повноважень переглядати ухвалу суду першої інстанції в іншій частині.
Отже, при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_5 встановлено, що обставини вчинення інкримінованих йому злочинів не змінились, ризики не зменшилися, а тому підстав для визначення йому більш м'якого запобіжного заходу виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, як на це вказує захисник, не вбачається.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4