вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" червня 2023 р. Справа№ 910/21643/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Разіної Т.І.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.
представники учасників по справі в судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 (повний текст рішення складено 10.08.2022)
у справі № 910/21643/21 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Приватного підприємства "Транс Логістик"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
про стягнення 17 999,51 грн
та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
до Приватного підприємства "Транс Логістик"
про визнання договору недійсним,
Короткий зміст первісних позовних вимог
Приватне підприємство "Транс Логістик" (позивач за первісним позовом, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з первісним позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (відповідач за первісним позовом) про стягнення 17 999,51 грн заборгованості за договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043, в тому числі: 8768,68 грн інфляційних втрат, 2365,63 грн 3 % річних та 6865,20 грн пені.
Первісні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за первісним позовом в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо сплати суми страхового відшкодування, у зв'язку з чим позивачем за первісним позовом було нараховано 8768,68 грн інфляційних втрат, 2365,63 грн 3 % річних та 6865,20 грн пені.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
Від відповідача за первісним позовом до суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява до позивача за первісним позовом про визнання договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 недійсним в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 .
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладений з порушенням вимог ст.ст. 6, 16 Закону України "Про стахування" в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 .
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2022:
- первісний позов задоволено частково; вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" 3 % річних в розмірі 2365,63 грн, пеню в розмірі 6865,20 грн та інфляційні втрати в розмірі 7761,36 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2142,96 грн; в іншій частині первісного позову відмовлено;
- в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі № 910/21643/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не були враховані вимоги ст.ст. 11, 526, 530, 629, 988 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 20, 25 Закону України "Про страхування", п. 11.4.11 договору страхування та невірно застосований п. 11.4.9 договору, що в свою чергу призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення про стягнення штрафних санкцій за прострочку виконання грошового зобов'язання, яке на переконання відповідача за первісним позовом, ним не допускалось.
При цьому, скаржник зауважує на тому, що не тільки штрафні санкції за стягненням яких звернувся позивач за первісним позовом до суду а й будь-які інші платежі, що здійснювались сторонами за договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 в частині страхування автомобіля MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , не мали бути здійснені, у зв'язку із невідповідністю зазначеного договору в момент його укладення вимогам ст.ст. 6, 16 Закону України "Про страхування".
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач за первісним позовом наголошує на тому, що відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що останнім вчинялись будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежали саме від страховика, а не навпаки.
Короткий зміст письмових заперечень на відзив позивача за первісним позовом та узагальнення його доводів
У письмових запереченнях, відповідач за первісним позовом наголошує на тому, що строк визначений у п. 11.4.11 договору для виплати страхового відшкодування ним не було порушено.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 у справі № 910/21643/21 призначено повторний автоматизований розподіл у зв'язку із перебуванням судді Тарасенко К.В. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/21643/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Разіна Т.І., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі № 910/21643/21 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Разіної Т.І., Шаптали Є.Ю.; розгляд апеляційної скарги призначено на 19.06.2023.
В судове засідання, яке відбулося 19.06.2023, представники сторін не з'явилися, про дату час і місце розгляду справи останні були повідомлені належним чином.
Також слід вказати, що інформація про судове засідання була оприлюднена на офіційному веб-порталі "Судової влади України", тому учасники по справі не були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про дату судового засідання, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
Окрім того, від представника позивача за первісним позовом до суду апеляційної інстанції надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав можливим здійснювати розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників сторін, оскільки їх явка в судове засідання судом апеляційної інстанції не визнавалася обов'язковою.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" (страховик за договором, відповідач за первісним позов у справі) та Приватним підприємством "Транс Логістик" (страхувальник за договором, позивач за первісним позовом у справі) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (з протоколом розбіжностей до нього), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у частині 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Згідно з умовами вищевказаного договору, а також додатку № 24 від 23.12.2019 до нього, були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі № 910/4321/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 06.12.2021, встановлено факт належного виконання відповідачем умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043 щодо виплати страхового відшкодування вартості відновлювального ремонту транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, а також Приватного акцінерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" стягнуто суму страхового відшкодування в розмірі 103 161,00 грн.
Приватним виконавцем Шарковим О.О., відповідно до платіжного доручення № 1292 від 29.09.2021, здійснено на користь позивача погашення страхового відшкодування в розмір 105 431,00 грн за судовим рішення № 910/4321/21 (103 161,00 грн страхове відшкодування + 2270,00 грн судовий збір).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач за первісним позовом посилався на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем за первісним позовом грошового зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078999/920/190001043, встановленого рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 у справі № 910/4321/21, позивач за первісним позовом має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за первісним позовом за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу за первісним позовом, а також на нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
У зв'язку з чим, позивачем за первісним позовом за загальний період прострочення з грудня 2020 року - по вересень 2021 року нараховано інфляційні втрати у розмірі 8768,68 грн, 3 % річних у розмірі 2365,63 грн, а також пеню в розмірі 6865,20 грн, нараховану за період з 23.12.2020 - по 22.06.2021.
Щодо заявлених зустрічних позовних вимог про визнання договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078 999/920/190001043 недійсним в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , суд першої інстанції зазначив наступне.
В обґрунтування недійсності договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078 999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , відповідач за первісним позовом посилався на те, що договір укладений з порушенням вимог ст.ст. 6, 16 Закону України "Про страхування", оскільки при його укладенні страхувальником не виконано обов'язку щодо надання страховику транспортного засобу для огляду та складання відповідного акту огляду транспортного засобу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2022:
- первісний позов задоволено частково; вирішено стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного підприємства "Транс Логістик" 3 % річних в розмірі 2365,63 грн, пеню в розмірі 6865,20 грн та інфляційні втрати в розмірі 7761,36 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2142,96 грн; в іншій частині первісного позову відмовлено;
- в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача за первісним позовом не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судова колегія зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст.ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, за умовами п. 18.1 договору за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором сторони несуть майнову відповідальність шляхом сплати пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу (крім страхового платежу) за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на кінцеву дату такого платежу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Близька за змістом правова позиція щодо застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дії відповідача за первісним позовом є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм ст. 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 18.1. договору.
З огляду на вимоги ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем за первісним позовом не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум пені, процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за первісним позовом заявленої до стягнення пені та процентів річних, судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 2365,63 грн 3 % річних та 6865,20 грн пені підлягають.
Крім того, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за первісним позовом заявленої до стягнення інфляційні втрати місцевим господарським судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, становить 7761,36 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем за первісним позовом, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 7761,36 грн інфляційних втрат.
Щодо заявлених зустрічних позовних вимог, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
У відповідності до норм ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Підпунктом 16.1.11 пункту 16.1 договору визначено однією із підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відсутність акту огляду, завіреного підписом та печаткою представника страховика, що засвідчує факт проведення огляду та фотографування ТЗ (в редакції додатку №2 "Протокол розбіжностей" до договору).
Пунктом 8.2. Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених Головою Правління АТ "УПСК" від 31.03.2009 (надалі - Правила) передбачено, що для укладення договору страхування страхувальник пред'являє страховику такі документи: документ про реєстрацію ТЗ, документ що підтверджує вартість ТЗ (довідка-рахунок, митна декларація тощо), документ що підтверджує вартість додаткового обладнання. Страхувальник - фізична особа надає паспорт, ідентифікаційний код, а юридична особа - довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Державного комітету статистики України. Якщо Страхувальник не є власником ТЗ, він також повинен пред'явити документ, що надає йому право користування цим ТЗ.
Пунктом 8.3. Правил встановлено, що при страхуванні ТЗ, перед укладанням, поновленням чи зміною умов договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику ТЗ та додаткове обладнання для огляду.
У відповідності до норм ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до ст.ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частин 1, 2 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як було зазначено вище 16.07.2019 між Приватним підприємством "Транс Логістик" та Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 078999/920/190001043 (з протоколом розбіжностей до нього), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним у ч. 1 договору наземним транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням.
Відповідно до частини 1 договору застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку до цього договору.
У додатку № 24 від 23.12.2019 до договору № 078999/920/190001043, а саме у пункті. 4 вказаний спірний транспортний засіб - MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 в частині якого відповідач за зустрічним позовом просив суд першої інстанції визнати недійсним.
Вищевказаний договір разом з додатками до нього підписаний з боку позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом без зауважень та скріплений їх печатками.
Відповідач за первісним позовом зазначає, що 23.12.2019 перелік застрахованих транспортних засобів було доповнено шляхом укладення додатку до договору страхування № 24. Серед нових транспортних засобів, які планувалось передати у страхування, був автомобіль MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 .
Враховуючи, що договір страхування визначав термін страхування в один рік, уклавши додаток 24 сторони за договором узгодили строк його дії в частині страхування автомобіля MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 з 06.01.2020 по 05.01.2021.
Страховий платіж, згідно з додатком до договору страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 був визначений у сумі 9 520,00 грн, мав бути сплачений чотирма частинами: перша у сумі 2380,00 грн до 04.01.2020; друга у сумі 2380,00 грн до 04.04.2020; третя у сумі 2380,00 грн до 04.07.2020; четверта у сумі 2380,00 грн до 04.10.2020.
Відтак, обґрунтовуючи відмову у виплаті страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортному засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , відповідач посилався на те, що страхувальник при укладенні договору страхування не надав страховику вказаного транспортного засобу для огляду та фотографування в момент укладення договору страхування, а тому через невиконання такого обов'язку акту огляду вказаного транспортного засобу страховиком не було, що є підставою для відмови від здійснення страхової виплати.
Судова колегія бере до уваги, що відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 18 Закону України "Про страхування" при укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
При цьому чинне законодавство не забороняє страховику відмовити особам, які до нього звертаються, в укладенні договору страхування, зокрема, у разі відмови в наданні транспортного засобу для огляду.
У зв'язку з цим, оскільки сам по собі факт ненадання страхувальником на огляд ТЗ виключає можливість страховика встановити відповідні пошкодження, що вже існують на час укладення договору та які не відносяться до страхового випадку, що може настати в майбутньому, тому Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" вправі було відмовити в укладенні договору добровільного страхування такого неоглянутого транспортного засобу.
Тобто страховик мав всі підстави не укладати договір до складання акта, але не зробив цього. А оскільки сторонами 23.12.2019 було підписано додаток № 24 до договору, в якому страховиком самостійно було визначено страхову суму для транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , а також визначено строк дії договору страхування щодо такого авто.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).
Як вбачається з зустрічної позовної заяви та не заперечується відповідачем за первісним позовом, останнім було отримано страхові платежі за договором страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , жодних заперечень при отримання вищевказаних страхових платежів стосовно того, що відсутній акт огляду відповідачем за первісним позовом не заявлялось.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 982 Цивільного кодексу України визначені, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Як зазначає відповідач за первісним позовом, що відповідно до п. 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) затверджених Акціонерним товариством "Українська Пожежно-Страхова Компанія" 31.03.2009 договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ.
При заповненні бланку заяви страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов'язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих правил - застосовуються умови, визначені сторонами договору страхування.
Враховуючи обов'язок надати транспортний засіб для огляду був визначений не договором страхування, а Правилами страхування. Натомість, відповідно до ст. 989 Цивільного кодексу України, ст. 21 Закону України "Про страхування" обов'язки страхувальника визначаються законом та умовами договору. За договором такий обов'язок (як надання транспортного засобу для огляду перед укладанням договором, так і складання акта) прямо не покладений на страхувальника (для порівняння у пункті 11.2.17 договору встановлений такий обов'язок надати для огляду після виплати страхового відшкодування). При цьому у підпункті 16.1.11 договору застережено, що акт огляду повинен містити підпис та печатку саме представника страховика (відповідача). Отже, за умовами договору підписання акта огляду транспортного засобу залежить від страховика (відповідача), а не навпаки".
Відповідач за первісним позовом не надав суду належних доказів, які підтверджували, що останнім вчинялись будь-які дії в частині огляду транспортного засобу, оскільки такі дії залежить від страховика, а не навпаки.
Окрім того, суд звертає увагу, що положеннями пункту 8.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) за яким договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника на страхування ТЗ. При заповненні бланку заяви страхувальник зобов'язаний відповісти на всі запитання, зазначені в заяві. Розмір страхового платежу визначається на підставі інформації зазначеної в заяві. Заповнення заяви не зобов'язує страхувальника та страховика укладати договір страхування. Не допускається укладання договору страхування на підставі усної заяви. Обов'язковою умовою є огляд страховиком ТЗ. В разі, якщо окремі умови договору страхування не узгоджуються із положеннями цих Правил - застосовуються умови, визначені сторонами Договору страхування, останній не передбачає складання акту огляду за результатами такого огляду.
Враховуючи викладені обставини, суд першої інстації дійшов висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України, в момент вчинення договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078 999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 .
У зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.07.2019 № 078 999/920/190001043 в частині страхування транспортного засобу MAN TGM 18.240, державний номер НОМЕР_1 , а заявлені зустрічні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
В свою чергу, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені місцевим господарським судом при розгляді даної справи.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 у справі № 910/21643/21 - без змін.
Матеріали справи № 910/21643/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 27.06.2023.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Т.І. Разіна
Є.Ю. Шаптала