вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" червня 2023 р. Справа№ 910/20534/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Михальської Ю.Б.
Разіної Т.І.
за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.
представники:
від позивача за первісним позовом: Михайлов В.В. (виписка з ЄДРЮОФОП)
від відповідача за первісним позовом: не з'явився
від третьої особи за первісним позовом: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 (повний текст рішення складено та підписано 06.07.2022)
у справі № 910/20534/20 (суддя Лиськов М.О.)
за первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна установа "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії"
про розірвання договору, примусове виселення та стягнення 549 459, 58 грн
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
про звільнення від плати за оренду,
Короткий зміст первісних позовних вимог
Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" (відповідач за первісним позовом) про розірвання договору оренди нерухомого майна № 8441 від 31.05.2019, виселення та стягнення заборгованості в сумі 549 459,58 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
Відповідач за первісним позовом звернувся до місцевого господарського суду із зустрічним позовом про звільнення орендаря від плати за оренду нерухомого майна за договором оренди № 8441, а саме будівлі загальною площею 674,20 кв. м, розміщеної за адресою: 02094, місто Київ, вулиця Мініна, 12, за весь час протягом якого дане майно не може бути використане за його цільовим призначенням, починаючи з 01.03.2020.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 первісні позовні вимоги задоволено. Вирішено розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2019 № 8441, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ". Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" на користь Державного бюджету України загальну суму заборгованості з орендної плати у розмірі 513 393,92 грн, пені у розмірі 16 993,16 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 3 670,68 грн, штрафу у розмірі 15 401,82 грн та судового збору у розмірі 12 446,00 грн. Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" в примусовому порядку з державного нерухомого майна - будівлі (літ. А) загальною площею 674,2 кв.м (двохповерхова з підвалом будівля приміщення громадського (виробничого) будинку літ. "А"), що розміщена за адресою: 02094, м. Київ, вул. Мініна, буд. 12, та перебуває на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії". У задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із прийнятним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/20364/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов в повному обсязі та відмовити у задоволенні первісного позову.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача за первісним позовом зводяться до того, що:
- суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що підписавши без жодних зауважень щодо істотних умов договір та акт, відповідач за первісним позовом погодився зі станом приміщень;
- неможливість улаштування виробничих приміщень ветеринарної клініки відповідно до Ліцензійних умов унеможливило отримання ліцензії на провадження діяльності з ветеринарної практики та використання орендованого приміщення за його цільовим призначенням;
- на переконання відповідача за первісним позовом, експертний звіт від 16.08.2019 є належним та допустимим доказом, яким обґрунтовується наявність підстав, що унеможливлює використання орендованого приміщення за його цільовим призначенням;
- на думку відповідача за первісним позовом, місцевим господарським судом було проігноровано наявність документів, що підтверджують неможливість використання орендованого майна за його цільовим призначенням та не надано згоди на проведення невід'ємних поліпшень даного приміщення.
Таким чином, відповідач за первісним позовом вважає, що місцевий господарський суд зробив передчасний висновок про наявність істотного порушення відповідачем умов договору, зокрема не врахувавши той факт, що відповідач за первісним позовом не міг використовувати орендоване приміщення з об'єктивних непереборних підстав, спричинених самими діями позивача за первісним позовом.
Короткий зміст відзиву позивача на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач за первісним позов наголошує на тому, що обставини у даній справі та положення чинного законодавства спростовують доводи скаржника про те, що останній не був обізнаний про дійсний стан переданого в оренду майна.
Узагальнений виклад позиції третьої особи за первісним позовом
Третя особа за первісним позовом не скористалася правом подати письмові заперечення на апеляційну скаргу. Неподання письмових заперечень не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 910/20534/20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку із перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/20534/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Разіна Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/20534/20 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Михальської Ю.Б., Разіної Т.І.; розгляд апеляційної скарги призначено на 14.06.2023.
В судове засідання, яке відбулося 14.06.2023, з'явився представник позивача за первісним позовом, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Представник відповідача за первісним позовом у судове засідання не з'явився, до суду апеляційної інстанції через електронну пошту надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його участю в невідкладних слідчих діях.
Розглянувши вищевказане клопотання представника відповідача за первісним позовом, колегія суддів вважає, що зазначені представником відповідача за первісним позовом у клопотанні обставини не можуть бути належною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки викладені у клопотанні обставини жодними доказами не підтверджені, а тому причини неявки, викладені в клопотанні про відкладення розгляду справи визнаються судом апеляційної інстанції неповажними.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи.
Представник третьої особи за первісним позовом у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив.
Як свідчать матеріали справи, третя особа за первісним позовом була повідомлена належним чином, а саме шляхом направлення процесуального документу на її електронну адресу в підсистемі "Електронний суд", що в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа.
Також слід зазначити, що інформація про судове засідання була оприлюднена на офіційному веб-порталі "Судової влади України", тому третя особа за первісним позовом не була позбавлена об'єктивної можливості дізнатися про дату судового засідання, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до вказаного сайту.
Враховуючи, що явка представників відповідача та третьої особи за первісним позовом у судове засідання судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників відповідача та третьої особи за первісним позовом.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
У порядку визначеному Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції закону чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон), 31.05.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - позивач, орендодавець, Регіональне відділення) Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8441 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - будівлю (літ. А) загальною площе 674,2 кв.м (двохповерхова з підвалом будівля приміщення громадського (виробничого) будинку літ. "А"), що розміщена за адресою: 02094, м. Київ, вул. Мініна, буд. 12, та перебуває на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії".
Умовами пункту 1.2 договору вказано, що майно передавалось в оренду з метою розміщення ветеринарної клініки.
Згідно з п. 1.3 договору, стан майна на момент укладання договору визначається в акті приймання передавання за узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря.
Актом приймання-передавання орендованого майна від 31.05.2019 (далі - акт) вищевказане приміщення площею 674,2 кв.м було передано ТОВ "НОВА ВЕТ".
Згідно акту приймання-передавання технічний і пожежобезпечний стан вказаного вище майна задовільний. Майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря потребує поточного ремонту та не потребує капітального ремонту.
Також, сторони зазначають, що орендоване майно передано орендарю в комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна.
Пунктом 4 акту зазначено, що орендодавець повідомляє орендаря, що інформацією про особливі властивості та недоліки майна (в т. ч. приховані), які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря та третіх осіб або призвести до пошкодження самого майна під час користування ним, він не володіє.
Згідно з п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 31.05.2019 до 31.05.2024 включно.
На виконання умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв майно. Серед іншого, орендар взяв на себе зобов'язання використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, а також своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.1 та п. 5.2 договору).
Пунктом 3.6 договору оренди встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець період, за який здійснюється платіж).
Пунктом 5.4 договору оренди закріплено обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладанні договору оренди).
Обґрунтовуючи свої первісні позовні вимоги, позивач за первісним позовом посилався на те, що відповідач неналежним чином виконує свої договірні зобов'язання, внаслідок чого за останнім утворилась перед позивачем заборгованість по сплаті орендної плати.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, розірвання договору оренди нерухомого майна № 8441 від 31.05.2019 та виселення відповідача за первісним позовом з орендованого приміщення.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані неможливістю використовування відповідачем за первісним позовом орендованого майна за цільовим призначенням, в зв'язку з незадовільним технічним станом цього нерухомого майна позивача за первісним позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 первісні позовні вимоги задоволено. Вирішено розірвати договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2019 № 8441, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ". Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" на користь Державного бюджету України загальну суму заборгованості з орендної плати у розмірі 513 393,92 грн, пені у розмірі 16 993,16 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 3 670,68 грн, штрафу у розмірі 15 401,82 грн та судового збору у розмірі 12 446,00 грн. Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" в примусовому порядку з державного нерухомого майна - будівлі (літ. А) загальною площею 674,2 кв.м (двохповерхова з підвалом будівля приміщення громадського (виробничого) будинку літ. "А"), що розміщена за адресою: 02094, м. Київ, вул. Мініна, буд. 12, та перебуває на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії". У задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено повністю.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача за первісним позов не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Стосовно вимог про стягнення заборгованості з орендної плати судова колегія зазначає наступне.
Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Враховуючи вищевикладені норми Господарського кодексу України та Закону, згідно з умовами договору, орендодавець передав, а орендар прийняв майно. Серед іншого, орендар взяв на себе зобов'язання використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору, а також своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 5.1 та п. 5.2 договору).
Пунктом 3.6 договору оренди встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець період, за який здійснюється платіж).
Пунктом 5.4 договору оренди закріплено обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "Призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладанні договору оренди).
Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним об'єктом оренди за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Жодного заперечення відповідача стосовно суми заборгованості по договору №8441 від 31.05.2019 в матеріалах справи також не міститься.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по договору № 8441 від 31.05.2019 за період з березня 2020 по вересень 2020 настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача з орендної плати у розмірі 513 393,92 грн підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині.
Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 16 993,16 грн, 15 401,82 грн - 3% штрафу та 3670,68 грн - інфляційних втрат.
З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.
Статтею 29 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" встановлено, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у строк, встановлений договором, заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача пені 16 993,16 грн, 15401,82 грн - 3% штрафу та 3670,68 грн - інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню в повному обсязі, за розрахунками позивача.
Щодо позовних вимог про розірвання договору та примусове виселення колегія суддів зазначає наступне.
Позивач за первісним позовом звертаючись до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача за первісним позовом про розірвання договору оренди, примусове виселення стягнення заборгованості, обґрунтовувало позовні вимоги порушенням останнім істотних умов договору, а саме:
- положень ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню);
- п. 5.4 договору оренди (своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "Призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладанні договору оренди);
- п. 3.6. договору оренди (орендна плата перераховується до державного бюджету на балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець період, за який здійснюється платіж).
Обґрунтовуючи правові підстави для розірвання договору оренди, позивач за первісним позовом у позовній заяві посилався на:
- п. 10.7 договору оренди (сторони погоджуються, що цей договір буде достроково розірвано на вимогу орендодавця, якщо орендар, зокрема не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд);
- ст. 782 Цивільного кодексу України (наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд).
Водночас, 17.01.2022 позивачем подано заяву про зміну підстав позову, яка прийнята судом першої інстанції.
У вказаній заяві позивач вказує, що 22.06.2021 робочою групою відділу контролю за договорами оренди та умов використання державного майна Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву відповідно до наказу від 28.05.2021 № 1288 проведено періодичний комплексний огляд державного нерухомого майна - двоповерхова з підвалом будівля приміщення (виробничого) будинку літ. "А" загальною площею 674,2 кв.м. розміщена, за адресою: 02094, м. Київ, вул. Мініна, 12.
За результатами проведеного огляду було встановлено, зокрема: договір страхування відповідно до інформації ІПС "Етап-Оренда" № 104 ОМ/109 від 07.06.2019 закінчився 07.06.2020, чим порушено п. 5.9 договору оренди.
У частині 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ наведений перелік істотних умов договору оренди, зокрема і страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Так, за змістом п. 5.9 договору оренди, орендар зобов'язаний протягом 10 робочих днів після укладання договору застрахувати майно на користь балансоутримувача на суму, не меншу ніж на вартість за висновком про вартість (франшиза безумовна - 0%) у порядку, визначеному законодавством, зокрема від пожежі, затоплення, протиправних дій третіх осіб, стихійного лиха. Постійно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії цього договору майно було застрахованим. Надавати орендодавцю копії завірених належним чином договору страхування (договір страхування) і платіжного доручення (платіжних доручень) про сплату страхового платежу (страхових платежів).
Тобто, договір страхування повинен поновлюватися так, щоб протягом усього строку дії договору оренди майно було застрахованим.
Окрім того, як встановлено колегією суддів, станом на 22.10.2020 вбачається систематичне порушення відповідачем за первісним позовом встановлених договором обов'язків щодо сплати орендної плати.
З огляду на допущені відповідачем за первісним позовом порушення п.п. 3.5, 3.6, 5.1, 5.4 договору позивачем за первісним позовом було направлено на адресу відповідача за первісним позовом пропозицію від 06.11.2020 № 30-06/9813 про дострокове розірвання договору.
Проте, станом на день звернення з позовом, відповіді на вказаний лист на адресу позивача за первісним позовом від відповідача за первісним позовом не надходило, що зумовило звернення до суду з цією первісною позовною заявою.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналогічні положення щодо можливості розірвання договору за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду також містяться у ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України.
При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).
Отже, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Наведена правова позиція щодо застосування норм ст. 651 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 908/491/17.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17. Суд зазначає, що вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб.
Несплата орендної плати та інших обов'язкових платежів, вочевидь порушує принцип добросовісності.
Відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Як зазначено в п. 10.7 договору, орендодавець може достроково розірвати договір при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд.
Відповідно до ст. 771 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.
Умовами п.п. 10.6 та 10.7 договору передбачено, що при невиконанні або порушенні однією із сторін умов договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.
Порядок дострокового розірвання договору визначається положеннями Цивільного кодексу України в сукупності зі спеціальними нормами Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умовами договору.
Частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.
Як встановлено ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору.
Відповідно до положень ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору.
Згідно ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Отже, дані норми встановлюють умови одностороннього розірвання договору оренди на вимогу наймодавця (орендодавця).
Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач істотно порушив умови договору оренди, а саме - не здійснив належним чином сплату орендних платежів, не продовжив дію Договору страхування щодо об'єкту оренди, що є підставою для розірвання договору та виселення з об'єкту оренди.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Ураховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору оренди від 31.05.2019 № 8441 та примусове виселення відповідача за первісним позовом є правомірною та підлягає задоволенню.
Стосовно вимог зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про звільнення орендаря від плати за оренду нерухомого майна за договором оренди № 8441 за весь час протягом якого дане майно не може бути використане за його цільовим призначенням, починаючи з 01.03.2020, суд зазначає наступне.
Позивач за зустрічним позовом просить звільнити його від сплати орендної плати, в зв'язку з неможливістю використовувати орендоване майно за цільовим призначенням, у зв'язку з його незадовільним технічним станом, посилаючись на наступні доводи:
У Позивача за зустрічним позовом (Орендаря) виникла необхідність здійснення оцінки технічного стану орендованого майна за договором оренди від №8441 від 31.05.2019, у зв'язку з чим ним самостійно був отриманий експертний звіт від 16.08.2019 шифр 19-58, за яким, Об'єкт відносять до категорії технічного стану "3" - не придатний до нормальної експлуатації за умови, що в ньому є конструкції категорії відповідальності А1, А або Б з технічним станом категорії "3" і відсутні конструкції цих категорій відповідальності з технічним станом категорії "4". Допускається наявність окремих конструкцій категорії відповідальності В з технічним станом категорії "4" за умови відсутності небезпеки від них для життя та здоров'я людей, майна довкілля. До завершення заходів із відновлення експлуатаційної придатності (або виведення з експлуатації) об'єкт має використовуватися за обмеженим режимом експлуатації. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що стан приміщень є аварійним та унеможливлює отримання відповідної ліцензії на провадження діяльності з ветеринарної практики.
Позивач за зустрічним позовом стверджує, що:відповідач за зустрічним позовом, не звертаючи увагу на наявність документів, що підтверджують неможливість використання орендованого майна за його цільовим призначення та листів-погоджень вищевказаних органів, ігнорує та безпідставно ухиляється від надання згоди на проведення невід'ємних поліпшень даного приміщення».
Позивач за зустрічним позовом стверджує, що він не використовує орендоване майно за Договором з незалежних від його підстав, за які він не відповідає у відповідності до ч. 6 ст. 762 ЦК України.
Як встановлено судом, 31.05.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8441 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - будівлю (літ. А) загальною площе 674,2 кв.м (двохповерхова з підвалом будівля приміщення громадського (виробничого) будинку літ. "А"), що розміщена за адресою: 02094, м. Київ, вул. Мініна, буд. 12, та перебуває на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії".
Майно передавалось в оренду з метою розміщення ветеринарної клініки.
Згідно п. 1.3 договору стан майна на момент укладання договору визначається в акті приймання-передавання за узгодженим висновком балансоутримувачем і орендаря.
Актом приймання-передавання орендованого майна від 31.05.2019 (далі - Акт) вищевказане приміщення 674,2 кв.м. було передано ТОВ "НОВА ВЕТ".
Згідно Акта приймання-передавання технічний і пожежобезпечний стан вказаного вище майна задовільний. Майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря потребує поточного ремонту та не потребує капітального ремонту.
Також сторони зазначають, що орендоване майно передано орендарю в комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна.
Пунктом 4 акту зазначено, що орендодавець повідомляє орендаря, що інформацією про особливі властивості та недоліки майна (в т. ч. приховані), які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна орендаря та третіх осіб або призвести до пошкодження самого майна під час користування ним, він не володіє.
Судова колегія вважає твердження відповідача за зустрічним позовом правомірними, яке є належними та допустимими доводами позивачем за зустрічним позовом не спростовано, що передаючи в оренду майно, орендодавець вправі був розраховувати на отримання орендної плати, виходячи з презумпції того, що орендар станом на дату укладання договору був обізнаний про вказані обставини та усвідомлював весь спектр ризиків, з якими він може зіткнутися під час його виконання, а за приписами чинного законодавства всі ризики щодо здійснення господарської діяльності несе відповідний суб'єкт господарювання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від по справі № 905/1851/17.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до п. 10.3 договору, усі зміни та доповнення до цього договору вносяться в такій самій формі, що й цей договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено законом.
Судова колегія зазначає, що позивач за зустрічним позовом, підписавши без жодних зауважень щодо істотних умов договір оренди № 8441 від 31.05.2019 та акт приймання-передавання орендованого майна від 31.05.2019, погодився зі станом приміщень, тобто, під час укладання договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, зокрема й щодо стану приміщення.
Також колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ "НОВА ВЕТ" з моменту укладення договору - 31.05.2019 року і до дати подання зустрічного позову звертався до Регіонального відділення Фонду Держмайна з пропозиціями про внесення змін до Договору стосовно розміру орендованого приміщення та сплати Позивачем орендної плати з 31.05.2019.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Таким чином, Орендар не підтверджує належними й допустимими доказами, що для здійснення ліцензійної діяльності - надання ветеринарних послуг - ним повинен бути наданий звіт про оцінку, оскільки чинні-нормативно-правові акти - не містять такої вимоги.
Позивач за зустрічним позовом в обґрунтуванні наявності заборгованості посилається на стан майна, на підтвердження чого долучає Звіт про оцінку технічного стану від 16.08.2019 нерухомого майна, який замовлений ним самостійно без узгодження з орендодавцем та без проведення рецензування орендодавцем та/або Фондом державного майна України. А саме - експертом ТОВ "Анекстрейд" було виконано обстеження орендованого приміщення на підставі заяви замовника - ТОВ " НОВА ВЕТ".
Твердження відповідача за зустрічним позовом про те, що замовлення та отримання орендарем самостійно звіту про оцінку не передбачено умовами договору оренди №8441 від 31.05.2019 та нормативно-правовими актами з оренди державного майна України, колегія суддів вважає обгрунтованим.
Мета роботи - оцінка технічного стану будівельних конструкцій будівлі за адресою: м. Київ, вул. Мініна, 12 в зв'язку з проведенням капітального ремонту.
Водночас, судова колегія зауважує, проте що сторони у акті приймання-передавання від 31.05.2019 зазначили, що орендоване приміщення не потребує капітального ремонту.
Таким чином, колегія судів критично оцінює необхідність 16.08.2019 замовлення Орендарем вказаного звіту у зв'язку з проведенням капітального ремонту.
Відповідно до п. 6.2. договору сторони погодили, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця та уповноваженого органу управління здійснювати капітальний ремонт, проводити заміну, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого Майна, що зумовлює підвищення його вартості.
Проте, за твердженням відповідача за зустрічним позовом, письмової згоди на проведення капітального ремонту орендодавець не надавав. У матеріалах справи докази зворотнього теж відсутні.
Позивач за зустрічним позовом стверджує, що відповідач за зустрічним позовом, не звертаючи увагу на наявність документів, що підтверджують неможливість використання орендованого майна за його цільовим призначення та листів-погоджень вищевказаних органів, ігнорує та безпідставно ухиляється від надання згоди на проведення невід'ємних поліпшень даного приміщення.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавець розглядає клопотання орендаря про зарахування витрат орендаря на виконання ремонтних робіт і протягом 10 робочих днів з дати звернення орендаря може прийняти одне з таких рішень: надання згоди на здійснення ремонту, який дає право на зарахування витрат орендаря в рахунок орендної плати; відмова у наданні згоди на здійснення ремонту, який дає право на зарахування витрат орендаря в рахунок орендної плати, якщо майно перебуває у задовільному стані і не вимагає додаткових поліпшень для здійснення орендарем виду діяльності, передбаченого договором оренди.
Судова колегія наголошує, що надання згоди орендодавцем на здійснення невід'ємних поліпшень не є предметом даної справи. Подання орендарем заяви для отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень не може бути підставою для звільнення від сплати оренди.
22.12.2020 Господарським судом міста Києва було винесено рішення по справі №910/7791/20, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальною "НОВА ВЕТ" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про визнання бездіяльності протиправною - відмовлено повністю.
Вказаним рішенням встановлено факт, що 04.03.2020 РВ ФДМУ по м. Києву за вихідним номером №30-09/2031 від 04.03.2020 на заяву ТОВ "НОВА ВЕТ", датовану 10.12.2019, що надійшла РВ ФДМУ по м. Києву 10.02.2020 за вхідним номером 1209, надав відповідь, якою враховуючи відсутність нормативно-правових актів з порушених у заяві питань РВ ФДМУ по м. Києву повернув ТОВ "НОВА ВЕТ" наданий ним пакет документів зазначивши про те, що повернеться до розгляду порушеного ТОВ "НОВА ВЕТ" питання про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого ТОВ "НОВА ВЕТ" майна після прийняття відповідних нормативно-правових актів.
При цьому, як вбачається зі змісту відповіді РВ ФДМУ по м. Києву від 04.03.2020 за вихідним номером 30-09/2031 на заяву ТОВ "НОВА ВЕТ", датовану ним 10.12.2019, що надійшла РВ ФДМУ по м. Києву 10.02.2020 за вхідним номером 1209, РВ ФДМУ по м. Києву не відмовив ТОВ "НОВА ВЕТ" у наданні погодження на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, а повідомив його про неможливість розгляду порушеного ТОВ "НОВА ВЕТ" питання до приведення у відповідність вимогам Закону №157-IX нормативно-правових актів, що врегульовують це питання.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Колегія суддів зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/7791/20, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
Також в обґрунтування підстав зустрічного позову, позивач за зустрічним позовом стверджує, що він не використовує орендоване майно за договором з незалежних від його підстав, за які він не відповідає у відповідності до ч. 6 ст. 762 ЦК України.
У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відтак, для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Тобто, орендар повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст. 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20.
При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, еможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції надано правову оцінку всім наданим доказам у сукупності, та встановлено, що у період з 01.03.2020 до моменту подання зустрічної позовної заяви позивач за зустрічним позовом не звертався з проханням звільнити чи зменшити орендну плату або з метою фіксування припинення своєї господарської діяльності.
Натомість, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами по справі, що з дати укладання договору оренди №8441 від 31.05.2019 до 01.03.2020 (момент виникнення заборгованості по орендній платі) у позивача за зустрічним позовом не виникало заперечень стосовно технічного стану орендованого приміщення, тобто протягом 9 місяців державне нерухоме майно (літ. А) загальною площе 674,2 кв.м (двохповерхова з підвалом будівля приміщення громадського (виробничого) будинку літ. "А"), що розміщена за адресою м. Київ, вул. Мініна, буд. 12, та перебуває на балансі Державної установи "Державний науково-дослідний і проектний інститут основної хімії" відповідало цільовому призначенню для розміщення ветеринарної клініки, що підтверджується сплатою орендарем орендної плати.
Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, обставини неможливості використання орендарем (у наведеному випадку позивачем за зустрічним позовом) з незалежних від нього причин у своїй господарській діяльності спірного орендованого майна судом оцінюються критично.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивач, підписавши без жодних зауважень щодо істотних умов договір оренди № 8441 від 31.05.2019 та акт приймання-передавання орендованого майна від 31.05.2019, погодився зі станом приміщень, тобто, під час укладання договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, зокрема й щодо стану приміщення, що додатково підтверджується сплатою позивачем за зустрічним позовом орендної плати за 9 місяців дії Договору.
Підсумовуючи викладені вище та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають, враховуючи недоведеність обставини, які б свідчили про те, що орендоване майно не використовувалося або не могло бути використане скаржником.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
З урахуванням вищевикладене, судова колегія вважає, що надававши правову кваліфікацію наданим доказам у даній справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав доведеності та обґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірні висновки суду першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача за первісним позовом.
В свою чергу, викладені позивачем за первісним позовом у відзиві на апеляційну скаргу доводи є документально обґрунтованими та такими, що належним чином досліджені місцевим господарським судом при розгляді даної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За таких обставин, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що апеляційна скарга є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ВЕТ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі № 910/20534/20 - без змін.
Матеріали справи № 910/20534/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 27.06.2023.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Ю.Б. Михальська
Т.І. Разіна