Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-108/10/2701
05.08.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Шереніна Ю.Л.,
суддів Іщенко Г.М. , Щепанської О.А.
при секретарі судового засідання Прохорова Е.В.
за участю:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 30.07.2010,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Балаклавського районного суду міста Севастополя (суддя Ліморенко І.І.) від 12.01.2010 у справі
за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до відповідача - Відділу Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (вул. Промислова, 1, місто Севастополь, 99040)
про визнання недійсною постанови по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження в справі, відшкодування моральної шкоди,
Постановою Балаклавського районного суду міста Севастополя від 12.01.2010 залишений без задоволення адміністративний позов ОСОБА_3 до Відділу ДАІ Управління МВС України в місті Севастополі про визнання недійсною постанови по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження в справі, відшкодування моральної шкоди (а. с. 38-39).
Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що законність дій інспектора ДПС Компанійця П.Г. по притягненню ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності підтверджується матеріалами справи, поясненнями свідка та самого правопорушника.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції, прийняття нової постанови про задоволення позову, а саме визнати недійсною постанову серії СН №022032 від 18.10.2009 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності в виді штрафу в розмірі 500,00грн., закриття провадження в справі, стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 100,00грн., стягнення судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 12,75грн., витрат на правову допомогу - 400,00грн.
На думку заявника апеляційної скарги, судове рішення є незаконним, оскільки прийнято при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального, процесуального права.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (набрав чинності 30.07.2010) внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказаний Кодекс доповнений новою статтею 171-2, за приписами якої рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає.
Разом з тим, переглядаючи адміністративну справу №2-а-108/2010 в апеляційному порядку, судова колегія виходить з приписів абзацу 7 пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з яким судові рішення, прийняті судами першої інстанції до набрання чинності цим Законом, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом.
За розпорядженням керівництва Севастопольського апеляційного адміністративного суду суддів Дадінську Т.В., Дугаренко О.В. у складі колегії по розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на постанову Балаклавського районного суду міста Севастополя від 12.01.2010 замінено на суддів Іщенко Г.М., Щепанську О.А.
В судове засідання 05.08.2010 представник позивача явку забезпечив, на задоволенні апеляційної скарги наполягав.
Представник відповідача -Відділу ДАІ Управління МВС України в місті Севастополі явку в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений в встановленому законом порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 N3353-XII (із змінами і доповненнями) учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника підрозділів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2009 інспектором дізнання ВДАІ по ДТП майором міліції Компанійцем П.Г. відносно ОСОБА_3 складений протокол про адміністративне правопорушення серії СН №017467 по факту порушення пунктів 2.1а, 30.2 Правил дорожнього руху.
В протоколі записано, що 18.10.2009 о 17:40 на площі 40 років Жовтня, ОСОБА_3, керував автомобілем Крайслер, у якого задній державний номер забризганий гряззю та чітко не визначається на близькій відстані; водій ОСОБА_3 відмовився пред'явити посвідчення водія, документи на транспортний засіб, а також сертифікат обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за що передбачена адміністративна відповідальність відповідно до частини п'ятої статті 121, частини першої статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач винним себе у скоєнні адміністративного правопорушення не визнав, був ознайомлений з протоколом, підписав його власноручно, щодо суті порушення написав пояснення на окремому бланку, які приєднані до адміністративного протоколу.
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_3 заперечував проти наявності законних підстав для складання адміністративного протоколу та притягнення його до адміністративної відповідальності.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення 18.10.2009 інспектор ДПС Компанієць П.Г. виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення серії СН №022032 про застосування до позивача адміністративного стягнення в виді штрафу в розмірі 500,00грн. відповідно до частини першої статті 126 КУпАП (а. с. 14).
Позивач, визнав безпідставними притягнення до адміністративної відповідальності та винесення відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення, звернувся до суду за захистом порушеного права.
Судова колегія враховує, що статтею 55 Конституції України гарантується право кожному на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Зазначене право відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Разом з тим, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтями 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, судова колегія перевіряє наявність законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Як вбачається з адміністративного протоколу, правовими підставами для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності послугували порушення пункту 30.2 Правил дорожнього руху (номерні знаки повинні бути чистими) та пункту 2.1а Правил дорожнього руху (наявність при собі у водія механічного транспортного засобу посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення).
Згідно з постановою по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 фактично притягнутий до адміністративної відповідальності на підставі частини першої статті 126 КУпАП за забруднені державні номера та відмову пред'явити документи на транспортний засіб Крайслер, посвідчення водія та договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з частиною п'ятою статті 121 КУпАП притягнення до адміністративної відповідальності згідно з даною нормою є правомірним при умові, що водій керує транспортним засобом з забрудненим номерним знаком, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів.
Належні докази в підтвердження того, що задній державний номер (як зазначено у протоколі) транспортного засобу Крайслер забризганий гряззю, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, інспектором ДПС Компанійцем П.Г. згідно з вимогами статті 251 КУпАП протягом документування правопорушення не були зібрані, також такі докази суду не представлені.
Крім того, наявність підстав для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності згідно з частиною першою статті 126 КУпАП за відмову пред'явити документи на транспортний засіб Крайслер, посвідчення водія та договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів інспектором ДПС Компанійцем П.Г. також не обґрунтована належними доказами, оскільки документування правопорушення 18.10.2009 було проведено на основі вказаних документів, наданих водієм-позивачем.
Таким чином, виходячи з аналізу існуючих у справі доказів, судова колегія дійшла висновку, що суть адміністративного правопорушення, яка викладена інспектором ДПС у адміністративному протоколі від 18.10.2009, постанові по справі про адміністративне правопорушення від 18.10.2009, ґрунтується не на фактичних даних, а на припущені інспектора ДПС про скоєння позивачем правопорушення, що суперечить вимогам статтей 251, 252, 280 КУпАП, у зв'язку з чим постанова по справі про адміністративне правопорушення серії СН №022032 від 18.10.2009 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3 згідно з частиною першою статті 126 КУпАП підлягає визнанню протиправною та такою, що слід скасувати, провадження в справі підлягає закриттю.
Вирішуючи питання щодо правомірності позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, судова колегія виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що інспектор ДПС Компанієць П.Г. як причину для необхідності перевірки документів послався на пункт 2.10 Правил дорожнього руху, який регулює питання, пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою. Додатково інспектор ДПС зазначив, що транспортний засіб позивача може перебувати в розшуку та існують підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення за забруднені номерні знаки.
Не погодившись з обґрунтованістю доводів інспектора ДПС, позивач відмовився пред'явити витребувані документи, у зв'язку з чим документування адміністративного правопорушення було проведено у приміщені Балаклавського РВ УМВС в місті Севастополі.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (із змінами і доповненнями) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з пунктами 2,3 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Верховний Суд України у пункті 5 Постанови Пленуму №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами від 25.05.2001) зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяної позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судова колегія вважає, що ОСОБА_3 надав суду доказі на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди саме відповідачем у зв'язку з непрофесійними діями інспектора ДПС Компанійця П.Г. при документуванні адміністративного правопорушення, визнає розумним і справедливим у даному випадку буде виплата позивачу моральної шкоди у розмірі 100,00грн.
Визнаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судова колегія виходить з того, що в ході судового розгляду позивач довів належними доказами наявність причинного зв'язку між непрофесійними діями інспектора ДПС Компанійця П.Г. при документуванні адміністративного правопорушення та моральними стражданнями ОСОБА_3
Щодо відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на правову допомогу та судового збору, судова колегія виходить з такого.
Статтею 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на правову допомогу.
В контексті цієї норми витрати на правову допомогу підлягають сплаті лише у тому випадку, коли вони сплачені особі, яка надає правову допомогу, стороною, котрій такі послуги надавалися, їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до статті 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Матеріалами справи підтверджується, що послуга по наданню правової допомоги у вигляді підготовки документів для звернення до суду за захистом порушеного права оформлена позивачем та підприємцем ОСОБА_6 відповідними договорами про розробку процесуальних документів, вартість наданої позивачеві правової допомоги підприємцем ОСОБА_6 складає 400,00грн., дана сума сплачена позивачем виконавцю, що підтверджується відповідними фінансовими документами, які є в матеріалах справи.
За такими обставинами, витрати на правову допомогу, заявлені позивачем до стягнення в сумі 400,00грн., підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, сплачений позивачем судовій збір в розмірі 12,75грн. підлягає відшкодуванню позивачеві з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене, постанова Балаклавського районного суду від 12.01.2010 у справі №2-а-108/2010 підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 202 КАС України, за приписами якого підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 207 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 247, 288, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Балаклавського районного суду міста Севастополя від 12.01.2010 у справі №2-а-108/2010 скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії СН №022032 від 18.10.2009 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3 згідно з частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності згідно з частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.
Стягнути з Відділу Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (вул. Промислова, 1, місто Севастополь, 99040, ідентифікаційний код 24523139) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер не відомий) 100,00грн. моральної шкоди.
Стягнути з Державного бюджету України (реквізити не відомі) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер не відомий) судовій збір в розмірі 12,75грн.
Стягнути з Державного бюджету України (реквізити не відомі) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер не відомий) витрати на правову допомогу в розмірі 400,00грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 серпня 2010 р.
Головуючий суддя підпис Ю.Л.Шеренін
Судді підпис Г.М. Іщенко підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Ю.Л.Шеренін