09 вересня 2010 р.Справа № 11/476/06/-НР/5016
Категорія: 6.6.1Головуючий в 1 інстанції: Смородінова О.Г.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
доповідача судді - Турецької І.О.
суддів -Стас Л.В., Косцової І.П.
за участю секретаря - Скоріній Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Новобузької міжрайонної Державної податкової інспекції у Миколаївської області на постанову Господарського суду Миколаївської області від 25 грудня 2008 року по справі за позовом Новобузької міжрайонної Державної податкової інспекції у Миколаївської області до фізичної особи підприємця -ОСОБА_1, приватного підприємства «Украгробудснаб»про стягнення коштів за нікчемним правочином, -
Постановою Господарського суду Миколаївської області від 25 грудня 2008 року Новобузької міжрайонної Державної податкової інспекції у Миколаївської області в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за нікчемним правочином було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд керувався тим, що позивачем не надано доказів, що сторони за угодою купівлі -продажу діяли з метою, яка суперечила інтересам держава та суспільства, а крім того, в якості підстави для відмови у задоволенні позову була зазначена ст. 250 ГК України, яка дозволяє застосовувати адміністративно -господарські санкції до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом, встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Новобузька міжрайонна Державна податкова інспекція у Миколаївської області оскаржуючи рішення суду зазначила, що в процесі розгляду справи не було здійснено усіх заходів для повного та всебічного з'ясування обставин справи.
Так, на думку апелянта судом не було враховано те, що на момент укладання спірних угод між відповідачами, у приватного підприємства «Украгробудснаб»було анульоване свідоцтво платника податку, що засновник даного підприємства не мав намір займатися підприємницькою діяльністю і підприємство на його ім'я було зареєстровано поза його волею.
Також апелянт не погодився з позицією суду першої інстанції, щодо застосування до спірних правовідносин ст. 250 ГК України зазначаючи, що предметом позову є визнання недійсними угод і стягнення коштів за цими угодами у зв'язку з чим, ці вимоги не підпадають під визначення адміністративно -господарських.
Новобузька міжрайонна Державна податкова інспекція у Миколаївської області просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позову.
В суді апеляційної інстанції апелянт підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
ОСОБА_1 та його представник просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.
Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було дотримано вимог зазначеної статті, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції було встановлено, що в період липня - вересня 2004 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством «Украгробудснаб» було укладено договори поставки №20 від 28.07.2004р., №31/08 від 31.08.2004р., №1/09 від 01.09.2004р., №27 від 27.09.2004р., на виконання умов яких приватне підприємство «Украгробудснаб»поставило фізичної особі - підприємцю ОСОБА_1 насіння пшениці, ячменю та соняшнику на загальну суму 565 331,52 грн. з врахуванням податку на додану вартість.
Дані обставини підтверджені видатковими та податковими накладними: №82 від 28.07.2004р. (податкова накладна №36 від 02.03.2004р.), №88 від 07.08.2004р. (податкова накладна №44 від 12.03.2004р.), №69 від 31.08.2004р. (податкова накладна №69 від 31.08.2004р.), №78/09 від 01.09.2004р. (податкова накладна №74 від 01.09.2004р.), №196 від 27.09.2004р. (податкова накладна №196 від 27.09.2004р.), які знаходяться в матеріалах справи.
Крім того, факт отримання зазначеного товару підтверджується самим ОСОБА_1.
На думку апеляційного суду, аналіз доказів, що містяться в матеріалах справи свідчить про відсутність спрямованості угоди на приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Так, позовні вимоги податкового органу про недійсність угод, за вимогами ст. 207 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) обґрунтовані вчиненням останнього з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу лише однієї сторони постачальника ПП «Украгробудснаб», установчі документи якого визнані недійсними рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.04.2003 р.
Доказом наявності такого умислу та мети, є укладання договорів сторонами після скасування державної реєстрації юридичної особи ПП «Украгробудснаб», як постачальника.
Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі статтею 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності наміру лише у однієї з сторін все одержане нею повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За загальним правилом до угод, що підпадають під ознаки ст. 207 ГК України, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування об'єктів оподаткування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, тобто на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства. Однак, при прийнятті рішення по кожному спору необхідно встановлювати в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і якою мірою виконано господарське зобов'язання, а також вину сторін у формі умислу (наміру). Причому умисел (намір) юридичної особи визначається, як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Така ознака заздалегідь свідчить, що сторони виходячи з обставин справи усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди (господарського зобов'язання), суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Суд першої інстанції правильно зазначив у своєму рішенні, що наявність умислу не може підтверджуватися лише рішенням суду про визнання недійсними установчих документів юридичної особи.
Факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Судом першої інстанції не були встановлені факти щодо обізнаності ОСОБА_1 відносно обставин державної реєстрації ПП «Украгробудснаб», а тому, суд обґрунтовано зазначив, що, не має підстав вважати, що сторони укладаючи договори поставки №20 від 28.07.2004р., №31/08 від 31.08.2004р., №1/09 від 01.09.2004р., №27 від 27.09.2004р., діяли з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та мали умисел на це.
Так, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 на виконання умов договорів поставки сплатив постачальнику податок на додану вартість в ціні товару, одержав від нього продукцію по накладним № № 36, 44, 69, 74, 196, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера, виписками банківської установи з поточного рахунку позивача № 260045001268 про рух грошових коштів.
Частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом, що відповідає нормам ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Враховуючи те, що санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними та стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то ці санкції є адміністративно-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України і можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Із доказів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що спірні договори були укладені між відповідачами у липні - вересні 2004 р., а з позовом до суду Новобузька міжрайонна Державна податкова інспекції у Миколаївської області звернулася у липні 2006 р., тобто з пропущенням строків для застосування адміністративно - господарських санкцій.
Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1, ч.4 205, 206, 254 КАС України, склад колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Новобузької міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області на постанову Господарського суду Миколаївської області від 25 грудня 2008 року - залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Миколаївської області від 25 грудня 2008 року по справі за позовом Новобузької міжрайонної державної податкової інспекції до Приватного підприємця -ОСОБА_1, Приватного підприємства «Украгробудснаб»про визнання угоди недійсною - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяті днів з дня складання її в повному обсязі.
Доповідач - суддя І.О.Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова