Справа: № 32/476/09 у 3-х томах Головуючий у 1-й інстанції: Хрипун О.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
Іменем України
"07" вересня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Маслія В.І.,
при секретарі Киричуку Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України на постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2009 у справі за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, ДПА у м. Києві, ДПА України про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та рішень про результати розгляду скарг, -
05.08.2005 позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом, в якому з урахуванням подальших доповнень просив:
- визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 23.12.2004 № 0000881606/0, від 21.03.2005 № 0000881606/1, від 27.05.2005 № 0000211606/2; рішення СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП (далі - відповідач 1) від 10.03.2005 № 2769/10/16-611 про результати розгляду первинної скарги; рішення ДПА у місті Києві (далі - Відповідач 2) від 20.05.2005 № 1410/10/25 014 в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень; рішення ДПА України (далі -Відповідач 3) від 26.07.2005 № 6702/6/25-1015 в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень та в частині застосування штрафної санкції з податку на прибуток, а також в частині скасування рішення Відповідача 2 від 20.05.2005 № 1410/10/25-014 в частині скасування донарахованих 10209480 грн. податку на прибуток і застосованих 10209480,00 грн. штрафних санкцій з податку на прибуток.
- визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 23.12.2004 № 0000881606/0, від 21.03.2005 № 0000881606/1, від 27.05.2005 № 0000211606/2, від 05.08.2005 № 0000291606/3; рішення СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП від 10.03.2005 № 2769/10/16-611 про результати розгляду первинної скарги; рішення ДПА у місті Києві від 20.05.2005 № 1410/10/25-014 в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень; рішення ДПА України від 26.07.2005 № 6702/6/25-1015 в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень та в частині застосування штрафної санкції з податку на прибуток відповідно до пп. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Постановою Господарського суду м. Києва від 18.05.2009 позов задоволено частково:
- визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 05.08.2005 № 0000291606/3 СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП в частині визначення НАК «Нафтогаз України»податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 16908989,56 грн.;
- визнано недійсним рішення СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП від 10.03.2005 № 2769/10/16-611 «Про результати розгляду первинної скарги»в частині залишення без змін податкового повідомлення -рішення від 23.12.2004 № 0000881606/0 про визначення НАК «Нафтогаз України»податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 16932299,56 грн.;
- визнано недійсним рішення ДПА у місті Києві від 20.05.2005 № 1410/10/25-014 «Про результати розгляду скарги»в частині залишення без змін податкових повідомлень - рішень від 23.12.2007 № 0000881606/0 та від 21.03.2005 № 0000881606/1 про визначення НАК «Нафтогаз України»податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6764670 грн.;
- визнано недійсним рішення ДПА України від 26.07.2005 № 6702/6/25-1015 «Про результати розгляду повторних скарг»в частині залишення без змін: податкового повідомлення - рішення від 23.12.2007 № 0000881606/0 про визначення НАК «Нафтогаз України»податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 16932299,56 грн., податкового повідомлення - рішення від 21.03.2005 № 0000881606/1 про визначення НАК «Нафтогаз України»податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 6764670 грн.; в частині скасування рішення ДПА у місті Києві від 20.05.2005 № 1410/10/25-014 «Про результати розгляду скарги», яким скасовано донарахування НАК «Нафтогаз України»податку на прибуток на суму 10144319,56 грн.;
- в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог, як таку, що ухвалена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача Базилеського С.Б., Бруля А.С., представника Відповідача 1 Туман Н.В., представника Відповідача 2 та Відповідача 3 Мисливого І.Ю., перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП за результатами документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства НАК «Нафтогаз України»за період з 01.01.2002 по 01.07.2003 складено акт від 21.12.2004 № 834/16-6/20077720.
На підставі акту Відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000881606/0 від 23.12.2004, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 62752736,50 грн., у тому числі 17006460,00 грн. - основний платіж та 45746276,50 грн. - штрафних санкцій.
Позивач відповідно до підпункту 5.2.2. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»оскаржив податкове повідомлення - рішення № 0000881606/0 в адміністративному порядку.
В результаті адміністративного оскарження, відповідачем 1 прийнято рішення про результати розгляду скарги від 10.03.2005 № 2769/10/16-611, яким податкове повідомлення - рішення № 0000881606/0 залишено без змін, а скарга без задоволення.
На підставі вказаного рішення про результати розгляду скарги, Відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення - рішення від 21.03.2005 № 0000881606/1, яким позивачу, визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 62752736,50 грн., у тому числі 17006460,00 грн. - основний платіж та 45746276,50 грн. - штрафних санкцій.
Державною податковою адміністрацією у місті Києві прийнято рішення про результати розгляду скарги від 20.05.2005 № 1410/10/25-014, яким скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000881606/0 та № 0000881606/1 частково на суму 10232790,00 грн. донарахованого податку на прибуток та частково на суму 10232790,00 грн. штрафної санкції, а в іншій частині залишено без змін.
На підставі вказаного рішення про результати розгляду скарги, Відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.05.2005 № 0000211606/2, ,яким позивачу, визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 42287156,50 грн., у тому числі 6773670,00 грн. - основний платіж та 35513486,50 грн. - штрафних санкцій.
ДПА України прийнято рішення про результати розгляду скарги від 26.07.2005 № 6702/6/25-1015, яким скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000881606/0 в частині штрафної санкції з податку на прибуток, застосованої з посиланням на пункт 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», рішення ДПА у місті Києві від 20.05.2005 № 1410/10/25-014, прийняте за розглядом повторної скарги на податкове повідомлення - рішення № 0000881606/0 в частині скасування донарахованих 10209480,00 грн. податку на прибуток і застосованих 10209480,00 грн. штрафних санкцій з податку на прибуток на підставі підпункту 17.1.3, підпункту 17.1.6 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та застосовано штрафну санкцію з податку на прибуток, відповідно до підпункту 17.1.3 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
На підставі вказаного рішення про результати розгляду скарги, Відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення - рішення від 05.08.2005 № 0000291606/3, яким позивачу, визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 321364465,00 грн., у тому числі 16983150,00 грн. - основний платіж та 304381315,00 грн. - штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2005 прийнята відмова позивача від позовних вимог в частині визнання недійсними податкових повідомлень - рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 23.12.2004 № 0000881606/0, від 21.03.2005 № 0000881606/1, від 27.05.2005 № 0000211606/2 та закрито провадження у справі в частині визнання недійсними податкових повідомлень - рішень СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП від 23.12.2004 № 0000881606/0, від 21.03.2005 № 0000881606/1, від 27.05.2005 № 0000211606/2.
31.12.2008 СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП прийнято рішення № 1, яким відповідно до статті 84-5 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»вирішено списати пеню та штрафні санкції НАК «Нафтогаз України», визначені органами ДПС за порушення податкового законодавства, у тому числі штрафні санкції з податку на прибуток у розмірі 304381315,00 грн., які нараховані на підставі акту перевірки № 834/16-6/20077720 від 21.12.2004.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2009 закрито провадження у справі в частині визнання недійсними: податкового повідомлення - рішення від 05.08.2005 № 0000291606/3 щодо застосування до НАК «Нафтогаз України»штрафних санкцій у розмірі 304381315,00 грн., рішення СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП від 10.03.2005 № 2769/10/16-611 «Про результати розгляду первинної скарги»в частині залишення без змін застосованих до НАК «Нафтогаз України»штрафних санкцій у розмірі 45746276,50 грн.; рішення ДПА у місті Києві від 20.05.2005 № 1410/10/25-014 в частині залишення без змін застосованих до НАК «Нафтогаз України»штрафних санкцій у розмірі 35513486,50; рішення ДПА України від 26.07.2005 № 6702/6/25-1015 в частині залишення без змін застосованих до НАК «Нафтогаз України»та донарахованих штрафних санкцій на загальну суму 304381315,00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що він не погоджується з висновками акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки є неправомірним застосування до даних правовідносин норм пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 24.12.2002 № 349-ІV, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про те, що взаємовідносини між позивачем і компаніями Properties LTD»та International Energy L.L.C.»здійснювались в рамках різних умов ведення позивачем господарської діяльності, а висновки акту перевірки про необхідність збільшення валових доходів позивача на суму 22182780,00 грн. за четвертий квартал 2002 року є не вірними.
Крім того, суд першої інстанції не погоджується з висновками акту перевірки про те, що позивачем передчасно включено до складу валових витрат суму 67072100,00 грн., в т. ч.: в І кварталі 620480000 грн.; в II кварталі 28273700,00 грн.; в III кварталі 31265700,00 грн.; в IV кварталі 1327900,00 грн. та з висновками про порушенням позивачем Порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів і деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 124 від 11.07.1998.
Враховуючи те, що ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів і деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 124 від 11.07.1998, прийнято не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд першої інстанції приходить до висновку про неможливість застосування положень вказаного порядку при вирішенні даного спору.
До того ж, в оскаржуваній постанові зазначено, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не виконав вимоги пункту 2 розділу II Наказу № 429 щодо повного відображення в акті фактів порушення податкового і валютного законодавства.
Крім того, суд першої інстанції звертає увагу на те, що представники всіх відповідачів не змогли надати пояснення на підтвердження правомірності висновку про завищення позивачем валових витрат за IV квартал 2002 року на суму 1327,9 тис. грн.
Суд першої інстанції не погоджується з висновками акту перевірки щодо неправомірного включення до складу валових витрат послуг по організації проведення конференції «Розвиток нафтогазового комплексу України і можливості залучення іноземних інвестицій»та порушення підпункту 5.4.8 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Спростовуються в оскаржуваній постанові також і висновки акту перевірки щодо неправомірного нарахування амортизації на вартість нематеріальних активів (патентів на винаходи) та порушення підпункту 8.1.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в зв'язку з чим суд першої інстанції приходить до висновку про необґрунтованість донарахування податку на прибуток, яке відбулось в зв'язку із зменшенням за наслідками перевірки суми амортизаційних відрахувань позивача.
Відмовляючи в частині позовних вимог про визнання спірних податкового повідомлення-рішення та рішень недійсними в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 65 160,44 грн., суд першої інстанції погоджується з висновками акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме неправомірного віднесення валових витрат у сумі 294887,08 грн.
Крім того, суд погоджується з висновками акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 5.2.2. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в зв'язку з цим вважає, що в задоволенні позову в частині визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення та рішень про результати розгляду скарги в сумі 9000 грн. -податкове зобов'язання зі сплати податку, слід відмовити.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України та зазначене вище, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 05.08.2005 № 0000291606/3 недійсним підлягають задоволенню частково, а також зазначає, що без достатніх правових підстав у відповідній частині прийняті і рішення про результати розгляду скарг СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 10.03.2005 № 2769/10/16-611, ДПА у м. Києві від 20.05.2005 № 1410/10/25-014 та ДПА України від 26.07.2005 № 6702/6/25-1015.
Колегія суддів вважає доводи апелянта, безпідставними та погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Актом перевірки від 21.12.2004 № 834/16-6/20077720 встановлено, що в грудні 2002 року позивач отримав від ДТК «Туркменнафтогаз»згідно контракту № 14/404 від 14.05.2001 газ природний в обсязі 3 169 132 597 куб. м. за ціною 42,00 дол. США за 1 тис. куб. м. на загальну суму 133 103 569,08 дол. США. Отриманий газ було реалізовано компанії Properties LTD»(Ізраїль) за контрактом № 318 від 02.12.2002 в обсязі 320 000 000,00 куб. м за ціною 29 дол. США за 1 000,00 куб. м. на загальну суму 9 280 000,00 дол. США та компанії International Energy L.L.C.» (США) за контрактом № 03-624/01 від 15.10.2001, в обсязі 2 849 132 597,00 куб. м. за ціною 42 дол. США за 1 000,00 куб. м. на загальну суму 119 663 569,07 дол. США.
Тобто, із загального обсягу природного газу туркменського походження, реалізованого нерезидентам у грудні 2002 року, 90 % реалізовано за ціною 42,0 дол. США за 1 тис. куб.м., а 10 % - за ціною 29,0 дол. США за 1 тис. куб. м.
Апелянти вважають, що позивач реалізував компанії Properties LTD»(Ізраїль) за контрактом № 318 від 02.12.2002 газ туркменського походження за ціною нижчою ніж та, що склалася на дату такого продажу.
За реалізований газ за контрактом № 318 від 02.12.2002 до складу валових доходів відніс суму 49 484 676,0 грн., обчислену виходячи із реалізації газу в обсязі 320 000,00 тис. куб. м. за ціною 29,00 дол. США та з урахуванням курсу НБУ на дату реалізації - 5,33240 грн. за 1,00 дол. США.
Апелянти зазначають, що в порушення підпункту 7.4.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем невірно визначений валовий дохід від продажу природного газу юридичній особі, яка не є платником податку, встановленого ст. 10 вказаного Закону.
Таким чином, апелянти вважають, що сума валового доходу, невідображеного позивачем за грудень 2002 рік від реалізації природного газу компанії Highrock Properties LTD»(Ізраїль) за ціною нижче звичайної, що склалась на дату такого продажу, становить 22 182 780,00 грн.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянтів, оскільки підпунктами 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на момент здійснення операції) передбачено, що доход, отриманий платником податків від продажу товарів юридичним особам, що не є платниками податку на прибуток, визначається виходячи з договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого продажу.
Термін «звичайна ціна»визначається пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідач 1 в своїх запереченнях, обґрунтовуючи неправомірність визначення валових доходів позивачем за операцією з компанією Highrock Properties LTD»посилається на пункт 1.20 вже в редакції Закону України від 24.12.2002 № 349-ІV, відповідно до якого якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Однак, цей закон згідно з прикінцевими положеннями набрав чинності з 01.01.2003, тобто після здійснення операції (в грудні 2002).
В свою чергу, пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на момент здійснення операцій) звичайна ціна визначена як ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.
Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Враховуючи, що операції з реалізації товарів платником податків є однією з форм отримання таким платником податків доходів в грошовій або матеріальній формах, такі операції охоплюються поняттям господарської діяльності. Під звичайними умовами ведення господарської діяльності у формі операцій з продажу товарів потрібно розуміти конкретні умови таких реалізаційних операцій, які повторюються або є схожими для різних операцій.
Отже, застосування одних і тих же умов реалізації товарів у взаємовідносинах з декількома контрагентами фактично означає, що для підприємства-продавця його реалізаційна діяльність здійснюється в звичайних умовах ведення господарської діяльності, в рамках якої підприємство формує договірну вартість для певного товару (роботи, послуги). І навпаки, відмінність у вказаних вище умовах виключає наявність у взаємовідносинах продавця і його контрагентів звичайних умов ведення господарської діяльності, - в цьому випадку відносно кожного з таких контрагентів будуть існувати свої індивідуально визначені умови ведення господарської діяльності, які і визначають різну договірну вартість товарів, що реалізовуються.
Аналіз договорів та інших документів, що визначають взаємовідносини між позивачем та компаніями Properties LTD»та International Energy L.L.C.»щодо продажу за межами митної території України природного газу туркменського походження свідчить про те, що господарська діяльність позивача в межах вказаних контрактів здійснювалась в різних умовах.
Зокрема, поставка туркменського природного газу на територію України в 2002 році здійснювалася в рамках Угоди між Україною і Туркменістаном про поставки природного газу з Туркменістану в Україну в 2002-2006 роках від 14.05.2001.
Так, у відповідності зі статтею 1 вказаної Угоди Туркменська сторона забезпечить поставку туркменського природного газу в Україну в 2002-2006 роках, в тому числі в 2002 році, в обсязі до 40 млрд. куб. м.
На підставі нормативних документів, прийнятих на виконання вказаної Угоди, а також відповідно до укладених цивільно-правових договорів, фактична поставка природного газу походженням з території Туркменістану на територію України здійснювалася в 2002 році в рамках наступної схеми:
- за контрактом купівлі-продажу природного газу № 14/404 від 14.05.2001, укладеним між ДТК «Туркменнафтогаз»(Продавець) і Позивачем (Покупець), Продавець передає, а Покупець приймає природний газ на умовах DAF на кордоні Туркменістан/Узбекистан і/або Туркменістан/Казахстан;
- за контрактом № 03-624/01 від 15.10.2001 -, укладеним між Позивачем (Продавець) і компанією International Energy L.L.C.»(Покупець), Продавець передає Покупцю придбаний природний газ на умовах DAF на кордоні Туркменістан/Узбекистан і/або Туркменістан/Казахстан;
- на підставі контракту № 03-625/01 від 15.10.2001, укладеного між компанією International Energy L.L.C.»(Продавець) і Позивачем (Покупець), Продавець передає Покупцю природний газ походженням з території Туркменістану і отриманий раніше Продавцем за контрактом № 03-624/01 від 15.10.2001 на умовах DAF на кордоні Російська Федерація/Україна.
Вказана схема поставки закріплена в постанові КМ України № 258 від 27.02.2002 «Про розрахунки за поставлений з Туркменістану природний газ».
Таким чином, операції реалізації позивачем природного газу на адресу компанії International Energy L.L.C.»за контрактом № 03-624/01 від 15.10.2001, є одним з проміжних етапів в реалізації схеми по поставці туркменського природного газу на територію України, який не може розглядатися окремо від інших її етапів, і направлений, насамперед, на задоволення потреб українських споживачів природного газу. Крім того, фінансовий результат визначається від здійснення всієї схеми загалом (аж до реалізації природного газу кінцевим споживачам), а не кожного окремого її етапу.
В той же час, операція з реалізації позивачем природного газу в обсязі 320 000 000,0 куб. м. компанії ghrock Properties LTD»за контрактом № 318 від 02.12.2002 є окремою операцією, не пов'язаною з рядом інших операцій, яка не здійснювалась на виконання міждержавної угоди і метою якої є не постачання природного газу в Україну, а отримання обігових коштів. Крім того, продаж природного газу на адресу компанії ck Properties LTD»за контрактом № 318 від 02.12.2002 був разовою операцією, на відміну від реалізації туркменського природного газу компанії a International Energy L.L.C.»за контрактом № 03-624/01 від 15.10.2001, яка носить систематичний характер, тобто здійснювалась протягом періоду IV квартал 2001 року - IV квартал 2002 року включно.
Крім того, підпункти 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають застосування звичайних цін на товари, що діяли на дату продажу таких товарів. Однак, з матеріалів справи вбачається, що контракт з компанією International Energy L.L.C.»укладено більше, ніж на рік раніше дати укладення контракту з компанією ock Properties LTD». Це виключає можливість стверджувати, що ціна за контрактом № 03-624/01 від 15.10.2001 з компанією International Energy L.L.C.»є звичайною ціною, що діяла на дату продажу природного газу за контрактом № 318 від 02.12.2002 з компанією Properties LTD».
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що взаємовідносини між позивачем і компаніями Properties LTD»та International Energy L.L.C.»здійснювались в рамках різних умов ведення позивачем господарської діяльності.
За таких обставин, є не вірними висновки акту перевірки про необхідність збільшення валових доходів позивача на суму 22 182 780,00 грн. за четвертий квартал 2002 року.
Крім того, апелянти вважають, що позивачем передчасно включено до складу валових витрат суму 67 072 100,00 грн., в т. ч.: в І кварталі 6 204 800 00 грн.; в II кварталі 28 273 700,00 грн.; в III кварталі 31 265 700,00 грн.; в IV кварталі 1 327 900,00 грн., а також вважають, що позивачем порушено «Порядок ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів і деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 124 від 11.07.1998. При цьому, апелянти посилаються на обставини зазначені на сторінках 30-33 акту перевірки.
Так, в акті перевірки вказано, що за перший квартал 2002 року згідно договору на зберігання природного газу від 07.08.2001 № 3-620, укладеного між ДК «Укртрансгаз»та позивачем, останній отримав послуги по закачці газу на загальну суму 6204837,03 грн. Вартість вказаних послуг було включено до складу валових витрат позивача у першому кварталі 2002 року. Позивачем за перший квартал 2002 року в підземні сховища газу було оприбутковано природний газ на суму 374917350,69 грн., який реалізовано протягом жовтня 2002 року - січня 2003 року. За другий квартал 2002 року згідно договорів на зберігання природного газу від 07.08.2001 № 3-620 та від 28.05.2002 № 11-609, укладених між ДК «Укртрансгаз»та позивачем, останнім було отримано послуги по закачці природного газу на загальну суму 28273666,89 грн. Вказану вартість послуг було включено до складу валових витрат позивача. Позивачем за другий квартал 2002 року в підземні сховища природного газу оприбутковано газ на суму 1312863350,00 грн. Даний газ було реалізовано протягом листопада 2002 року - січня 2003 року. За третій квартал 2002 року згідно договору на зберігання природного газу, укладеного між ДК «Укртрансгаз»та позивачем від 28.05.2002 № 11-609, останнім було отримано послуги по закачці газу на суму 31265652,94 грн. Цю суму, як вказано в акті перевірки, включено до складу валових витрат позивача у третьому кварталі 2002 року. При цьому, в підземні сховища газу за липень - вересень 2002 року позивачем було оприбутковано природний газ на загальну суму 1747979797,53 грн. Даний газ було реалізовано протягом листопада 2002 року - квітня 2003 року.
Колегія суддів не погоджується з висновками акту перевірки про те, що позивачем передчасно включено до складу валових витрат суму 67 072 100,00 грн., в т. ч.: в І кварталі 6 204 800 00 грн.; в II кварталі 28 273 700,00 грн.; в III кварталі 31 265 700,00 грн.; в IV кварталі 1 327 900,00 грн. та з висновками про порушенням позивачем Порядку № 124, враховуючи наступне.
Факти встановлені актом перевірки не заперечуються позивачем та підтверджуються наявними в матеріалах справи актами закачки природного газу та актами прийому - передачі газу.
Проте, колегія суддів не погоджується з правильністю застосування апелянтами пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Порядку № 124.
Так, згідно п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів і деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів і напівфабрикатів на складах, в незавершеному виробництві і залишках готової продукції. Однак, зазначена норма Закону не передбачає обов'язок платника податків вести облік приросту (убутку) запасів на підставі норм П(С)БО 9 «Запаси», не містить посилання на необхідність ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів на підставі даних бухгалтерського обліку, не встановлює обов'язку прийняття будь-яким державним органом порядку застосування даного пункту Закону.
Отже, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачена необхідність розробки Порядку № 124 від 11.07.1998, тому вказівка в преамбулі наказу про затвердження Порядку № 124 на те, що даний порядок розроблений на виконання пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є необгрунтованою, оскільки нормою пункту 5.9 статті 5 вказаного Закону Міністерство фінансів України не уповноважувалось на прийняття такого Порядку.
Правила ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів відповідно до Порядку № 124 суперечать правилам, встановленим пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема в частині встановлення необхідності врахування в запасах транспортно-заготівельних витрат, отже не відповідають закону, а тому не підлягають застосуванню. Так, зазначені положення Закону, на відміну від вимог норм Порядку № 124, не містять вимог щодо необхідності врахування транспортно-заготівельних витрат під час обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів) сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктами 2, 3 статті 9 КАС України передбачено, що: суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, при вирішенні спірних правовідносин підлягають застосуванню виключно правила ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів, передбачені пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянти не вказують в чому полягає порушення позивачем 5.9 статті 5 зазначеного Закону.
Крім того, вказуючи в акті перевірки (стор. 33) загальну суму завищення позивачем валових витрат за IV квартал 2002 року на суму 1 327,9 тис. грн., не наведено опису операцій, які начебто спричинили завищення зазначених валових витрат позивача.
Таким чином, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не виконала вимоги пункту 2 розділу II «Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами», затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 № 429, відповідно до якого за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового і валютного законодавства необхідно:
- висвітлити показники, які відображаються підприємством у податковій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку підприємства у розрізі періодів;
- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб підприємства щодо встановлених порушень;
- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Також, в акті перевірки зазначено (стор. 42-43), що згідно договору від 03.06.2002 № 14/337 про надання послуг по проведенню конференції ПП «Консалтинг -Центр»взяло на себе зобов'язання надати послуги по організації проведення конференції «Розвиток нафтогазового комплексу України та можливості залучення іноземних інвестицій»в м. Брюссель (Королівство Бельгія).
Сторонами договору було складено кошторис витрат з розрахунку на 37 учасників української делегації на період з 18 по 21 червня 2002 року. Вказаний кошторис включав у себе: авіапереліт (авіаквитки Київ-Брюссель-Київ), транспорт у країні перебування, проживання у готелі (3 ночі), обід/вечеря, обід - презентація для учасників конференції, коктейль - закриття, екскурсії (Брюссель-Гент-Брюгге), а також візи, страхування, послуги ВТГ, послуги організаторів, оренда обладнання, синхронний переклад, оренда залу, оплата перекладачів. Загальна вартість кошторису складала 645 361,3 грн., вартість участі однієї особи в середньому становила 17 442,2 грн. за один день перебування.
Для участі у конференції у відрядження до Королівства Бельгії відбули тільки 9 представників керівництва позивача.
Доводами апелянтів є те, що оскільки до складу валових витрат відносяться тільки витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена та витрати, що підтверджені документально, в порушення підпункту 5.4.8 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем у III кв. 2002 року до складу валових витрат неправомірно віднесено витрати у сумі 416 216,22 грн., пов'язані з участю у конференції 28 (37-9) учасників української делегації.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянтів з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Консалтинг-Центр»було укладено договір від 03.06.2002 № 14/337, згідно до якого замовник (позивач) доручає, а виконавець (ПП «Консалтинг-Центр») бере на себе зобов'язання на умовах даного договору надати замовнику послуги по організації проведення конференції «Розвиток нафтогазового комплексу України та можливості залучення іноземних інвестицій»в м. Брюссель (Королівство Бельгія). Замовник при цьому зобов'язується своєчасно оповістити виконавця про кількість учасників конференції, компенсувати виконавцю витрати на проведення конференції та сплатити виконавцю за надані послуги.
Апелянтами не було враховано, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачає витрати на відрядження лише як один з видів витрат, які платник податку має право включити до складу валових витрат.
Так, відображення в податковому обліку витрат на відрядження регулюється підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найом інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
Відшкодування витрат на відрядження підприємством своїм працівникам проводиться на підставі наданого авансового звіту і доданих до нього документів, що підтверджують понесені витрати. Зокрема, це передбачено пунктом 1.15 розділу 2 «Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998.
В свою чергу, апелянтами не враховано, що витрати на організацію конференції підтверджуються договором, актом виконаних робіт від 24.06.2002 на суму 50 000,00 грн., а також звітом про виконання умов договору № 14/337 від 03.06.2002 на суму 500 000,00 грн. При цьому, авансовий звіт на суму вказаних витрат не складався і не міг бути складений, оскільки витрати понесені безпосередньо підприємством, а не фізичними особами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом договору № 14/337 від 03.06.2002 є надання послуг по організації проведення конференції, витрати на придбання яких для позивача є витратами на придбання послуг, а тому не можуть бути класифіковані як витрати на відрядження фізичних осіб, як безпідставно стверджують апелянти.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва і обігу -сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Із зазначених положень норм законодавства вбачається, що господарська діяльність може бути направлена на отримання доходу, як в матеріальній, так і нематеріальній формах.
В свою чергу, конференція «Розвиток нафтогазового комплексу України і можливості залучення іноземних інвестицій»була організована позивачем на виконання доручень КМ України від 04.01.2002 № 111/9, від 19.03.2002 № 111/9, від 10.06.2002 № 111/9 і відповідно до попередніх домовленостей між Україною і Європейським Співтовариством, досягнутою під час Ялтинського Самміту «Україна ЄС»у вересні 2001 року, і домовленостей, досягнутих з Європейською Комісією в жовтні 2001 року під час засідання Робочої групи країн Східної Європи Програми INOGATE.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у судовому засіданні суду першої інстанції позивач пояснив, а відповідачі не спростували, що метою конференції було привернення уваги представників європейських енергетичних компаній до реалізації інвестиційних проектів в нафтогазовому секторі України, створення позитивного іміджу нафтогазового комплексу України, поширення інформації про Україну, як про надійного транзитера енергоносіїв в Європу, залучення провідних світових компаній і міжнародних організацій до співпраці, поглиблення співпраці України в рамках програми INOGATE, залучення іноземних інвестицій в нафтогазову галузь України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що дії позивача, пов'язані з організацією проведення конференції, направлені на отримання доходу в нематеріальній формі, в тому числі встановлення партнерських відносин, завоювання авторитету на міжнародному нафтогазовому ринку, залучення інвесторів, і, відповідно, згідно вимог пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підпадають під визначення господарської діяльності.
Крім того, у відповідності з пунктом 3.1 Статуту НАК «Нафтогаз України»метою створення Компанії зокрема є сприяння структурній перебудові нафтогазової галузі економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування і розвитку нафтогазового комплексу. У відповідності з пунктом 3.2 Статуту предметом діяльності Компанії є концентрація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів; організація реалізації інвестиційних проектів в нафтогазовій галузі; регулювання інвестиційної політики підприємств, які входять до складу Компанії; участь в реалізації міжнародних проектів в нафтогазовій галузі.
Отже, організація конференції «Розвиток нафтогазового комплексу України і можливості залучення іноземних інвестицій»безпосередньо пов'язана з метою створення та предметом діяльності позивача, а тому витрати на придбання послуг по організації зазначеної конференції пов'язані з веденням господарської діяльності позивача, не являються витратами на відрядження фізичних осіб та обґрунтовано відображені в повній сумі - 550 000,00 грн. в складі валових витрат.
Крім того, в акті перевірки вказано (стор. 46-47), що права на використання винаходів в кількості 9 штук на загальну суму 200 787 200 грн. (в т. ч. ПДВ) були отримані НАК «Нафтогаз України» від ТОВ фірма «ННТ»(код 16397985) упродовж липня 1999 року - червня 2000 року.
30.12.2003 СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП направлено запит керівництву позивача щодо надання інформації про застосування цих винаходів у господарській діяльності підприємства (вх. № 8260/12). Станом на 22.06.20004 відповідь не отримано.
Крім того, було направлено запит від 14.01.2004 № 1078/10/16-620 до Українського НДІ природних газів, який є розробником цих винаходів, щодо доцільності використання даних винаходів у нафтогазовому комплексі України. Листом від 20.01.2004 отримано відповідь, що використання даних винаходів на теперішній час недоцільно.
Для амортизації нематеріальних активів НАК «Нафтогаз України»застосовує лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками - виходячи з його первісної вартості протягом терміну служби.
Враховуючи зазначене, апелянти стверджують, що в порушення пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем за період з 01.01.2002 по 01.07.2003 щоквартально нараховувались амортизаційні відрахування на права на використання винаходів в сумі 8 453 600,00 грн., що призвело до заниження у І, II та IV кварталах 2002 року оподатковуваного прибутку в сумі 8 453 600,00 грн. та до завищення у III кварталі 2002 року і І, II кварталах 2003 року від'ємного значення об'єкту оподаткування на суму 8 453 600,00 грн.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками акту перевірки з огляду на наступне.
Факт щоквартального нарахування амортизаційних відрахувань в сумі 8 453 600, 00 грн. за період, що перевірявся (01.01.2002 - 01.07.2003), позивач не заперечує.
При цьому, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість донарахування податку на прибуток, яке відбулось в зв'язку із зменшенням за наслідками перевірки суми амортизаційних відрахувань позивача, враховуючи наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов ліцензійних договорів на використання винаходу по патенту України від 12.08.1998 НАК «Нафтогаз України»у ТОВ «ННТ»були придбані такі нематеріальні активи: патент на винахід «Піногенератор»№ 16499; патент на винахід «Спосіб очищення газопроводу»№ 16390; патент на винахід «Пристрій для очищення внутрішньої поверхні трубопроводу»№ 14338; патент на винахід «Спосіб вібраційний контролю машин»№ 16384; патент на винахід «Спосіб визначення температур точок роси по волозі і по вуглеводах»№ 16204; патент на винахід «Реагент для видалення рідини з газових і газоконденсатних свердловин»№ 16866; патент на винахід «Спосіб визначення жорсткості підшипникових опор»№ 16557; патент на винахід «Пристрій для очищення природного і попутного газу в газопроводах»№ 16396; патент на винахід «Спосіб приєднання відводів до діючих трубопроводів і стикувальний вузол для його здійснення»№ 8802.
Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання нематеріальних активів для власного виробничого використання.
Із аналізу даних норм законодавства вбачається, залежності між можливістю амортизувати витрати, понесені платником податків в зв'язку з придбанням нематеріальних активів, призначених для власного виробничого використання та доцільністю використання таких нематеріальних активів, не встановлено. Не передбачає зазначена норма Закону і можливості амортизувати витрати на нематеріальні активи лише внаслідок фактичного використання таких нематеріальних активів, як помилково вважають апелянти.
В свою чергу, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлює цільове призначення нематеріальних активів, витрати на які підлягають амортизації.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, неотримання апелянтами станом на 22.06.2004 відповіді на запит щодо надання інформації про застосування винаходів у господарській діяльності підприємства, не є доказом того, що зазначені нематеріальні активи не призначаються для власного виробничого використання.
При цьому, у відповідності зі статтею 3 Статуту НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою КМ України від 25.05.1998 № 747, Компанія створена з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової і нафтопереробної галузі економіки України, забезпечення ефективного функціонування і розвитку нафтогазового комплексу.
Пункт 3.2. статті 3 Статуту позивача, передбачає, що предметом діяльності позивача є:
- розроблення єдиної технічної та економічної стратегії розвитку Компанії, її дочірніх підприємств;
- здійснення єдиної технічної політики, організація і координація науково-дослідних і проектно-кокструкторських робіт, робіт, пов'язаних з виробництвом і впровадженням нової техніки, розробкою і впровадженням передових технологій в сфері видобутку, зберігання, транспортування та розподілу нафти і природного газу;
- розроблення і впровадження прогресивних технологій видобування та переробки нафти, газу і газового конденсату;
- підвищення надійності, ефективності та безпеки функціонування об'єктів нафтогазового комплексу.
Назва патентів на винаходи, придбаних позивачем у ТОВ «ННТ», а також опис винаходів, затверджений Державним комітетом СРСР у справах винаходів і відкриттів, свідчить про те, що дані винаходи підлягають застосуванню в газовій галузі з метою забезпечення безпеки газопроводів, підвищення ефективності, а також забезпечення охорони навколишнього середовища при транспортуванні природного газу.
Отже, з урахуванням зв'язку між предметом діяльності позивача, визначеним його статутом, а також властивостями винаходів, патенти на які придбані позивачем у ТОВ «ННТ», таке придбання здійснювалося з метою подальшого виробничого використання у власній господарській діяльності.
Виходячи із зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що витрати, понесені позивачем в зв'язку з придбанням патентів на винаходи, є витратами на придбання нематеріальних активів для власного виробничого використання і в силу пп. 8.1.2. п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»такі витрати підлягають амортизації в податковому обліку.
В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірних податкового повідомлення-рішення та рішень недійсними в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 65 160,44 грн., враховуючи наступне.
Так, згідно акту перевірки (стор. 43-44) вказується, що в жовтні 2002 року по рахунку № 63-2-04 «Розрахунки з постачальниками -нерезидентами»згідно довідки за № 163 позивачем відображено валові витрати у розмірі 1745201,17 грн. на придбання товарів по контракту № 14/760 від 25.10.2002 з компанією Industries Limited»для розрахунків з ДТК «Туркменнафтогаз»(акт від 26.10.2002 № 1).
Також, позивач відобразив у складі валових витрат суму 4 879 411,84 грн. - у зв'язку з реалізацією даних товарів до Туркменістану (друга бартерна подія) в рахунок товарних поставок згідно контракту № 009/01-14/780 від 31.08.2001 (ксерокопії актів №№ 130, 131 від 26.10.2002).
Відповідно до ксерокопії акту приймання - передачі товарів № 130 від 26.10.2092 до Туркменістану надійшла суспензія пудри алюмінієвої у кількості 52,44 тон. Відповідно до акту приймання - передачі товарів № 131 від 26.10.2002 до Туркменістану надійшла суспензія пудри алюмінієвої у кількості 50 тон.
Для підтвердження факту надходження даного товару до Туркменістану до перевірки надані акти заліків та звірок постачання товарів і продукції .
Відповідно до акту приймання - передачі товарів № 130 від 26.10.2002 до Туркменістану надійшов товар у кількості 47,88 тон, залікова ціна 1 тони 8950,00 дол. США, загальна залікова вартість 428526 дол. США.
Відповідно до акту приймання - передачі товарів № 131 від 26.10.2002 до Туркменістану надійшов товар у кількості 50 тон, залікова ціна 1 тони 8950,00 дол. США, загальна залікова вартість 447500,00 дол. США.
Тобто фактично по акту № 130 від 26.10.2002 до Туркменістану надійшов товар на 4,56 тони менше, ніж було відображено в бухгалтерському обліку.
Таким чином, в порушення підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у ІV кв. 2002 року безпідставно віднесено до складу валових витрат суму 294 887,08 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не заперечуються, що фактично по акту № 130 від 26.10.2002 до Туркменістану надійшло даної продукції на 4,56 (52,44 - 47,88) тон менше, ніж було відображено в бухгалтерському обліку по рахунку № 63-2-04, що в закупівельних цінах складає 14 575,71 дол. США (77 685,62 грн.), в залікових цінах - 40 812,00 дол. США (217 201,46 грн.).
Рішенням від 10.03.2005 №2769/10/16-611 та податковими повідомленнями-рішеннями від 23.12.2004 № 0000881606/0 та від 21.03.2005 № 0000881606/1 СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП визнав неправомірним включення позивачем до складу валових витрат суми 294 887,08 грн., розрахованої як вартість 4,56 тон суспензії пудри алюмінієвої в закупівельних цінах та в залікових цінах.
ДПА у м. Києві, відповідно до його рішення, прийнятого за наслідками розгляду скарги позивача, скасував податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП в частині донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій в зв'язку з неправомірним, на думку СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, віднесенням до складу валових витрат суми 294 887,08 грн.
ДПА України переглянув рішення ДПА у м. Києві і скасував його в частині скасування донарахованих позивачу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП податкових зобов'язань та штрафних санкцій.
Позивач просив визнати податкове повідомлення-рішення від 05.08.2005 № 0000291606/3 (прийняте за наслідками розгляду його скарги ДПА України) недійсним повністю, мотивуючи при цьому лише правомірність віднесення ним до складу валових витрат в сумі 77686,82 грн. При цьому, позивач не зазначає, з яких підстав має бути визнане недійсним податкове повідомлення-рішення та рішення в частині донарахування податку на прибуток в сумі 65 160,44 грн., що обчислений виходячи з неправомірного віднесення до складу валових витрат суми 217 201,46 грн.
При цьому, відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Враховуючи, що сума 217201,46 грн., віднесена позивачем до валових витрат, не підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, ця сума не належить до валових витрат, отже відповідачі правомірно донарахували позивачу податкові зобов'язання в сумі 65160,44 грн.
До того ж, в письмових запереченнях на апеляційні скарги позивач просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.
Крім того, в акті перевірки, на сторінці 42, вказано також про порушення позивачем підпункту 5.2.2. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП в акті перевірки зазначає, що в II кварталі 2002 року позивач включив до складу валових витрат кошти у розмірі 30000,00 грн., які згідно платіжного доручення № 2784 від 28.05.2002 були перераховані ТОВ «Біофармтех»на підставі протоколу № 20 від 24.05.2002.
Згідно з підпунктом 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ТОВ «Біофармтех»не підпадає під визначення неприбуткової установи та організації.
Як зазначено в оскаржуваній постанові суду першої інстанції та вбачається із письмових заперечень позивача на апеляційні скарги, зазначені факти позивачем не заперечуються, а пов'язане з цим донарахування податкових зобов'язань зі сплати податку на прибуток та штрафних санкцій не оспорюється, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та рішень про результати розгляду скарги в сумі 9000,00 - податкове зобов'язання зі сплати податку.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог про визнання податкового повідомлення-рішення від 05.08.2005 № 0000291606/3 недійсним, а також висновку про те, що без достатніх правових підстав у відповідній частині прийняті і рішення про результати розгляду скарг СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 10.03/2005 № 2769/10/16-611, ДПА у м. Києві від 20.05.2005 № 1410/10/25-014 та ДПА України від 26.07.2005 № 6702/6/25-1015.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України -залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2009 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 13.09.2010.