"09" вересня 2010 р.Справа № 19/82-10-2156
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Лашина В.В. Суддів: Єрмілова Г.А.
Воронюка О.Л.
При секретарі: Хом'як О.С.
За участю представників сторін:
Від ВАТ "Морський транспортний банк" - Мужнюк В.М., довіреність № 27, дата видачі : 14.01.10;
Від ТОВ "Скорпіо" - Галієва Д.Г., довіреність № 18/04, дата видачі : 18.04.10;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Скорпіо”
на рішення господарського суду Одеської області від 15.07.2010р.
зі справи № 19/82-10-2156
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Скорпіо”
до відкритого акціонерного товариства “Морський транспортний банк”
про визнання недійсним кредитного договору № 309/К від 31 липня 2008року
Згідно розпорядження заступника голови Одеського апеляційного господарського суду
П.Ф. Мацюри № 266 від 06.09.2010р.склад судової колегії змінено.
14 травня 2010р. товариство з обмеженою відповідальністю “Скорпіо”(далі -ТОВ “Скорпіо”) звернулось до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства “Морський транспортний банк”(далі -ВАТ «МТБ») про визнання недійсним кредитного договору № 309/К від 31.07.2008р., укладеного між ВАТ «МТБ” та ТОВ “Скорпіо”, призупинення дії кредитного договору та стягнення з ВАТ «МТБ” на користь ТОВ “Скорпіо” судових витрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що надання і отримання кредиту в іноземній валюті суперечить вимогам діючого законодавства України, зокрема, ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 533, 524 ЦК України, ст. 189, 198 ГК України, ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, п. 1 ст. 3 та п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”від 19 лютого 1993 року № 15-93, а також на недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України.
В процесі розгляду справи позивачем було надано доповнення до позовної заяви від 21.06.2010р., в якому позивач посилався на відсутність у сторін договору індивідуальних ліцензій Національного Банку України на використання іноземної валюти як засобу платежу, що, на думку позивача, є додатковим аргументом в обґрунтування заявлених вимог.
Рішенням господарського суду Одеської області від 15.07.2010 р. (суддя Петренко Н.Д.) у задоволенні позовних вимог ТОВ “Скорпіо” було відмовлено.
Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ “Скорпіо” в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним кредитний договір № 309/К від 31.07.2008р., призупинити дію кредитного договору, та стягнути з ВАТ «МТБ” на користь ТОВ “Скорпіо” судові витрати, посилючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки надання і отримання кредиту в іноземній валюті на думку позичальника, суперечить вимогам діючого законодавства України, зокрема, ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 533, 524 ЦК України, ст. 189, 198 ГК України, ст. 35 Закону України “Про Національний банк України”, п. 1 ст. 3 та п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”від 19 лютого 1993 року № 15-93, що на думку позивача, є недодержанням сторонами в момент вчинення правочину вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України і відповідно до ст. 215 ЦК України кредитний договір № 309/К від 31 липня 2008 року може бути визнаний недійсним, оскільки у сторін відсутні індивідуальні ліцензії Національного Банку України на використання іноземної валюти, як засобу платежу.
У відзиві на апеляційну скаргу ВАТ «МТБ» вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а доводи апелянта безпідставними.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
31 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством “Морський транспортний банк”(позикодавець, банк, ВАТ “МТБ”) та товариством з обмеженою відповідальністю “Скорпіо”(позичальник, ТОВ “Скорпіо”) був укладений кредитний договір № 309/К, згідно умов якого позикодавець зобов'язався надати позичальнику кредит на поповнення обігових коштів у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 300000,00 доларів США з 31 липня 2008 року і терміном погашення по 29 липня 2010 року зі сплатою 12,9 відсотків річних, а позичальник -на умовах, у розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі повернути банку кредит зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені, штрафів і інших платежів, передбачених цим договором (п. 1.1.).
Згідно п.п. 3.1.1.-3.1.3. Банк зобов'язався відкрити для надання та обслуговування кредиту позичковий рахунок, рахунки по відсотках та комісії, забезпечити позичальника консультаційними послугами з питань виконання договору, здійснювати контроль за своєчасним і повним погашенням кредиту в порядку, передбаченому договором.
Згідно умов договору позичальник зобов'язався використовувати кредитні кошти на цілі, зазначені у п. 1.1. договору (п. 3.2.1.), сплатити відсотки відповідно до п. 5.5. (п. 3.2.2.), повернути кредит у зазначений у п. 1.1. термін зі зміною залишку заборгованості відповідно до обумовленого п. 3.2.3. графіку.
Відповідно до п. 1.2. позичальник має право багаторазово отримувати кошти за кредитом і погашати заборгованість таким чином, щоб фактичних залишок заборгованості за кредитом не перевищував встановленого п. 1.1. ліміту.
Згідно п.1.3. видача коштів за кредитом відбувається траншами (частинами) на підставі письмових повідомлень (заявок), отриманих від позичальника, що є невід'ємними частинами цього договору, шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на вказаний в договорі поточний валютний рахунок позичальника.
Окрім прав та обов'язків, передбачених розділом 3 договору, сторони договору погодили спосіб забезпечення виконання зобов'язання (розділ 4), порядок розрахунків (розділ 5), відповідальність сторін, термін дії, порядок зміни його умов.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ “Скорпіо”, господарський суд виходив з того, що позивачем не надано суду переконливих доказів в розумінні ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що оспорюваний кредитний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено також позивачем і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Аналізуючи матеріали справи, судова колегія доходить до висновку про те, що судом першої інстанції були цілком вірно встановлені обставини справи та ним дана правильна юридична оцінка із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права з дотриманням норм процесуального законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
ТОВ “Скорпіо” у позовній заяві вказує на те, що умови кредитного договору № 309/К від 31.07.2008р. суперечать Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України та іншим актам законодавства, зокрема валютного законодавства.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Іноземна валюта і валютні цінності належать до речей обмежених, але не заборонених, у господарському обороті, і для них державою встановлено особливі правила.
Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та інші нормативно-правові акти не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частинами 1 та 2 ст. 198 Господарського кодексу України визначено, що платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом; грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.
Частиною 1 ст. 339 Господарського кодексу України встановлено, що фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій, і їх основними видами є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.
За ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором в позичальником.
Статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” встановлено, що банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Статті 47 та 49 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Зокрема, як кредитні у ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” розглядаються операції, зазначені у п. 3 ч. 1 та п. п. 3- 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснення фінансового посередництва у формі кредитних операцій на підставі кредитного договору, є правом банку, що здійснюється на підставі банківської ліцензії.
Як свідчать матеріали справи, на підставі ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” Національним Банком України видано ВАТ «МТБ» банківську ліцензією № 66 від 05.11.1993р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, та Дозвіл Національного Банку № 66-2 від 15.09.2003р.(т з додатком до дозволу), на підставі яких ВАТ «МТБ»мав право на здійснення операцій з валютними цінностями.
Таким чином, господарським судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору та під час його дії ВАТ «МТБ»мало право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, а отже, умови укладеного між сторонами кредитного договору не суперечать вимогам чинного законодавства та Цивільному кодексу України.
Не можна погодитися з твердженнями ТОВ “Скорпіо” про визнання кредитного договору недійсним внаслідок використання ним долару США як засобу платежу за кредитним договором всупереч приписам п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” з огляду на наступне.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до пп. „в”, „г” ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Як вказано вище, у відповідача наявна банківська ліцензія на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”.
Крім того, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Кредитний договір № 309/К від 31.07.2008р., відповідно до ст. 347 Господарського кодексу України є середньостроковим, термін його дії межі, встановлені чинним законодавством, не перевищує.
Щодо меж суми кредиту слід відмітити, що на сьогодні законодавець не визначив межі сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує видачі індивідуальної ліцензії.
Таким чином, господарським судом першої інстанції правомірно встановлено, що укладення та виконання кредитного договору № 309/К від 31.07.2008р., в іноземній валюті не суперечить вимогам ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, а отже відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору за ст. 203 Цивільного кодексу України та задоволення позову.
Крім того, використовуючи спосіб захисту свого права, яке він вважає порушеним, визначений п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, позивач не обґрунтував свої вимоги та не надав доказів з позиції наведення обставин, які свідчать про те, яким чином укладення кредитного договору на спірних умовах порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Суд першої інстанції також правильно визначив підсудність даної справи за місцезнаходженням позивача як сторони, зобов'язаної за оспореним кредитним договором здійснити на користь відповідача певні дії (на момент пред'явлення позову), а саме -повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи.
За таких обставин, судова колегія вважає, що достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду Одеської області не вбачається.
Керуючись ст.ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Скорпіо” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 15.07.2010 р. по справі № 19/82-10-2156 -без змін.
Головуючий В.В. Лашин
Суддя Г.А. Єрмілов
Суддя О.Л. Воронюк
Повний текст постанови підписано 13.09.2010р.