91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
13.09.10 Справа № 4/220пд
Розглянувши матеріали справи за позовом
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Стаханов Луганської області
до Публічного акціонерного товариства “Мегабанк”, м. Харків в особі Луганського Центрального регіонального відділення ВАТ “Мегабанк”, м. Луганськ
третя особа на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю “Лакомка”,
м. Стаханов Луганської області
про визнання недійсним пункту 4.3.7 кредитного договору та додаткових угод
Суддя : Батюк Г.М.
Секретар судового засідання Макаренко В.А.
за участю представників сторін:
від позивача - не прибув;
від відповідача - Дорош І.В., довіреність №13-555/10д від 20.08.2010;
від третьої особи - не прибув.
Суть спору: позивачем заявлено вимоги:
- визнати недійсним п.4.3.7 кредитного договору № 07/2007 від 27.09.2007 в частині тексту: “у разі зміни кон'юнктури кредитного ринку і ( або) вартості куплених кредитодавцем грошово -кредитних ресурсів або збільшення витрат кредитодавця за іншими причинами, в тому числі пов'язаними зі змінами чинного законодавства, змінити процентну ставку за користування кредитом та/або розмір комісійної винагороди, повідомивши про це позичальника не менше, ніж за 5 робочих днів”;
- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 01.10.2007 року до кредитного договору № 07/2007 від 27.09.2007 про підняття відсоткової ставки до 18%;
- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 01.12.2007 року до кредитного договору № 07/2007 від 27.09.2007 про підняття відсоткової ставки до 25%.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 30.08.2010 та у доповненні до відзиву на позовну заяву від 13.09.2010, позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що
- відповідач виконав умови, які були передбачені Договором в повному обсязі, тому посилання позивача на недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання з боку виконавця, або односторонню зміну виконавцем умов є необґрунтованою;
- ствердження позивача про не досягнення згоди між позивачем та відповідачем згоди при укладанні Додаткової угоди № 1 від 01.07.2007 р. до кредитного договору, та Додаткової угоди № 3 від 01.12.2008 р. до кредитного договору не відповідає дійсності та з інших, підстав, викладених у відзиві
Дослідивши матеріали справи та вислухавши доводи представника відповідача суд прийшов до наступного:
Між Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк»в подальшому перереєстрованому 21.08.2009 як публічне акціонерне товариство «Мегабанк»( надалі -Кредитодавець, відповідачем у справі) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1
(надалі- Позичальник, позивачем у справі) укладено кредитний договір № 07/2007 від 27.09.2007 (кредитний договір) на погашення кредитної заборгованості та проведення ремонту нерухомості в сумі 880 000,00 гривень в порядку і на умовах визначених договором (далі- Кредитний договір).
Між третьою особою на стороні позивача -Товариством з обмеженою відповідальністю “Лакомка” ( далі -Іпотекодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк»( далі -Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір № 07/2007-3 від 28.09.07, виконання зобов'язання по договору забезпечується нерухомим майном-комплексом за реєстраційним номером в реєстрі прав власності на нерухоме майно яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Лакомка»- третьої особи на стороні позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що кредитний договір № 07/2007 від 27.09.2007 за своїм змістом порушує вимоги нормативно-правових актів України, не відповідає інтересам позивача, тому позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до господарського суду.
Позивач у позові посилається на те, що на час вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 628 Цивільному кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Спірні відносини, що є предметом даної позовної заяви виникли на підставі ст. 215 ЦК України, частини 1,3 ст. 203 Цивільного Кодексу України, якими встановлено підстави недійсності правочину та загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним п.4.3.7 кредитного договору № 07/2007 від 27.09.2007 в частині тексту: “у разі зміни кон'юнктури кредитного ринку і ( або) вартості куплених кредитодавцем грошово -кредитних ресурсів або збільшення витрат кредитодавця за іншими причинами, в тому числі пов'язаними зі змінами чинного законодавства, змінити процентну ставку за користування кредитом та/або розмір комісійної винагороди, повідомивши про це позичальника не менше, ніж за 5 робочих днів”; визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 01.10.2007 року до кредитного договору № 07/2007 від 27.09.2007 про підняття відсоткової ставки до 18%; визнання недійсною додаткову угоду № 2 від 01.12.2007 року до кредитного договору № 07/2007 від 27.09.2007 про підняття відсоткової ставки до 25%.
Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, викладених у відзиві.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши за матеріалами справи доводи представника відповідача та надані ними докази суд дійшов висновку про не обґрунтованість позову виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом статті 202 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) договір є однією з форм правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти.
Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Загальні підстави та наслідки недійсності правочину передбачені ст.215 ЦК України, за якою підставою недійсності правочину є не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності правочину.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 ( далі - Постанова Пленуму) правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Доводи позивача викладені у позові спростовуються матеріалами справи.
У якості підстави заявлених у позові вимог, позивач посилається на вимоги ст.ст.203,207,215, 628 Цивільного кодексу України.
Відповідно до Постанови Пленуму , ст.ст. 215,216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першої -третьої, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Тобто недійсною може бути визнана лише укладена угода.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушення відповідачем вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність».
Позивач вважає, що оспорюваний кредитний договір не відповідає актам законодавства України, тому невідповідності свідомо були допущені відповідачем і спрямовані на порушення принципу рівності сторін договору, та на обмеження наданих мені і охоронюваних законом прав, свобод та інтересів.
Позивач посилається на те, що оскільки будь-яка із зазначених вище умов договору, є істотною умовою договору, відповідно до вимог законодавства України, тому відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність будь-якої із зазначених умов окремо, а разом всіх тим паче, має наслідком недійсності правочину (Договору) в цілому.
Так, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін визнане судом недійсним повністю або в частині.
З урахуванням наведеного, позивач дійшов висновку, що пункт 4.3.7. Кредитного договору в частині права Кредитодавця (позивача) .достроково вимагати погашення заборгованості Позичальника за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та неустойку у разі відсутності згоди
Позивач зазначив, що згідно ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
З матеріалів справи вбачається, що зміст Кредитного договору зафіксований у письмовій формі, погоджені усі істотні умови вказаного договору, предмет кредитного договору зафіксований пунктом 1.1., а саме: кредитодавець надає грошові кошти, відкриває невідновлювану кредитну лінію позичальнику у розмірі 880000 грн., в строк з 28.09.2007 до 27.09.2013 на погашення кредитної заборгованості та проведення ремонту нерухомості, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити 18% річних, на умовах , передбачених цим договором ( п. 1.1.)
Кредитний договір № 07/2007 від 27.09.2007 підписаний повноважними представниками, а саме директором Луганського ЦРВ Нікіфорровою Н.М, що діє на підставі Положення товариства, та позичальником ОСОБА_1 особисто, що позивачам не оспрюється.
Ствердження позивача про те, що зміст кредитного договору не відповідає вимогам ст. 207 ГК України, а саме господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін визнане судом недійсним повністю або в частині, є підставою для визнання договору недійсним з моменту укладення, не приймається судом до уваги, за необґрунтованістю.
Як вбачається, між Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк» в подальшому перереєстрованому 21.08.2009 як публічне акціонерне товариство «Мегабанк»( відповідача у справі) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( позивача у справі) укладено кредитний договір № 07/2007 від 27.09.2007 (кредитний договір) на погашення кредитної заборгованості та проведення ремонту нерухомості в сумі 880 000,00 гривень в порядку і на умовах визначених договором (далі- Договір).
Згідно з п. 1.1. договору відповідач надав позивачу для погашення кредитної заборгованості та проведення ремонту нерухомості грошові кошти, відкрив невідновлювальну кредитну лінію (надалі - кредит) в розмірі 880 000,00 на строк з 28 вересня 2007 р. до 27 вересня 2013 р. зі сплатою 18 % річних. На підставі Додаткової угоди № 1 від 01.07.2007 р. до кредитного договору № 07/2007 від 27., 9.2007 р. процентна ставка за користування кредитними коштами була змінена та встановлена в розмірі 22 % річних. На підставі Додаткової угоди № 3 від 01.12.2008 р. до кредитного договору № 07/2007 від 27.09.2007 р. процентна ставка за користування кредитними коштами була змінена та встановлена в розмірі 25 % річних.
Матеріалами справи підтверджено, що 27.09.2007 позивач отримав від відповідача грошові кошти в сумі 880 000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку № 20636120039 та не повернув грошові кошти згідно з графіком зменшення кредиту (Додаток № 1 до Договору)
З метою забезпечення виконання ФОП ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором між третьою особою на стороні позивача -Товариством з обмеженою відповідальністю “Лакомка” ( далі -Іпотекодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Мегабанк»( далі -Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір № 07/2007-3 від 28.09.07, виконання зобов'язання по договору забезпечується нерухомим майном-комплексом за реєстраційним номером в реєстрі прав власності на нерухоме майно яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Лакомка»- третьої особи на стороні позивача.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Слід зазначити, що відповідач виконав умови, які були передбачені договором в повному обсязі, тому посилання позивача на норму ч. 2. ст. 207 Господарського кодексу України про недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання з боку виконавця, або односторонню зміну виконавцем умов є необґрунтованою.
Суд не погоджується із заявою позивача стосовно не досягнення згоди між позивачем та відповідачем на укладання додаткової угоди № 1 від 01.07.2007 до кредитного договору, та додаткової угоди № 3 від 01.12.2008 до кредитного договору, за необґрунтованістю вказаного твердження.
Як вбачається, виходячи з умов Кредитного договору усі зміни та доповнення до договору (у тому числі і збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами) вносяться за згодою сторін, шляхом укладання додаткових угод, що передбачено умовами Договору, та чинним законодавством, тому суд вважає, що сторони дійшли згоди по даному питанню.
Посилання позивача на ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг" не приймаються судом до уваги, оскільки фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом. 3. Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі
незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу" було доповнено 21 січня 2010 року вже після укладання Додаткової угоди № 1 від 01.07.2007 до кредитного договору, та Додаткової угоди № 3 від 01.12.2008. до кредитного договору, спростовується матеріалами справи.
У зв'язку з невиконанням позивачем взятих на себе зобов'язань (станом на 10.06.2009 прострочена згідно графіку зменшення кредиту сума заборгованості становила 126 654,24 грн., та проценти за користування грошовими коштами за період з 01.01.2009 по 31.05.2009 в розмірі
82 761,81 грн.) відповідач був змушений звернутися до суду з метою захисту своїх прав та інтересів та звернути стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 13.08.2009 по справі №7/89 позовні вимоги ВАТ «Мегабанк»(у процесі розгляду справи було здійснено процесуальне правонаступництво ВАТ «Мегабанк»ПАТ «МЕГАБАНК», копія ухвали Господарського суду Луганської області про встановлення правонаступництва додана до заперечення) про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки були задоволені у повному обсязі та встановлений спосіб реалізації майна за вищевказаним Іпотечним договором з застосуванням процедури, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку»з наданням права ВАТ «Мегабанк»продати предмет іпотеки.
18.02.2010 ПАТ «МЕГАБАНК»було укладено договір купівлі-продажу з покупцем фізичною особою, кошти від реалізації заставного майна були перераховано в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, та відсоткам.
Таким чином, зобов'язання позивача перед відповідачем по вказаному кредитному договору були виконані в повному обсязі.
Як вбачається, з 18.02.2010 року на підставі п. 9.1. договору "Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань". Кредитний договір № 07/2007 від 27 вересня 2007 року припинив свою дію, в зв'язку з повним його виконанням сторонами.
Згідно із п. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними по зобов'язанням до моменту змін або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умовах договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Вказані докази свідчать про те, що кредитний договір № 07/2007 від 27.09.2007 виконувався обома сторонами, а тому немає підстав для визнання його недійсним.
Матеріалами справи підтверджено, що у підтвердженням виконання договору свідчить те що кошти від реалізації заставного майна були перераховано в рахунок погашення відсотків, та заборгованості по кредитному договору №07/2007 від 27.09.2007 року,
Також, 18.02.2010 року ФОП ОСОБА_1 (відповідачу у справі) було надано "Звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки" (на звіті є примітка про отримання звіту з датою та підписом), на підставі цього можливо зробити висновок, про те що ФОП ОСОБА_1 було відомо, що грошові кошти від продажу предмету іпотеки зараховані 18.02.2010 р. спочатку на розподільчий рахунок ПАТ "МЕГАБАНК" з наступним направленням їх на погашення заборгованості за кредитним договором № 07/2007 від 27 вересня 2007 року., а саме:
- 789 836,24 грн. на рахунок № 20636120039 на погашення кредиту;
- 183 136,83 грн. на рахунок № 2069331200039 в погашення прострочених процентів більше 60 днів;
- 17 003,42 грн. на рахунок № 206951200039 в погашення прострочених процентів більше 32 до 60 днів;
-17 003,42 грн. на рахунок № 2069331200039 в погашення прострочених процентів до 31 дня;
- 9 324,46 грн. на рахунок № 20681120039 в погашення нарахованих процентів з 01.02.2010. по17.02.2010 .
-9 241,63 грн. на рахунок № 63973100122 на оплату штрафу відповідно до п.4.2.10. та п.7.1.3.
Також, даний факт підтверджується випискою з рахунку № 20636120039 від 19.02.2010 року, з якої вбачається, що залишок по рахунку на якому обліковувалась заборгованість по кредиту складає 00 грн.00 коп., тобто заборгованість відсутня.
Таким чином, зобов'язання позивача перед відповідачем за кредитним договором №07/2007 від 27.09.2007 були виконані в повному обсязі, та на підставі цього Кредитний договір № 07/2007 від 27 вересня 2007 року припинив свою дію повним виконанням.
Статтею 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідку недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У зв'язку з наведеного, діючим законодавством не передбачено недійсність окремої частини правочину не має наслідку недійсності інших його частин і правочину в цілому.
Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсний правочин, який не вчинено.
Вказані докази, які надані відповідачем та викладені у відзиві на позовну заяву, вказують на те, що договір виконувався обома сторонами, а тому немає підстав для визнання спірного договору недійсним.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги слід визнати необґрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача.
У судовому засіданні 13.09.2010 за згодою представника відповідача була оголошена лише вступна та резолютивна частина рішення.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по держмиту та судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.11,202,203,207,215,638 ЦК України, ст.ст. 33,34,44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Дата підписання рішення : 16.09.2010.
Суддя Г.М.Батюк
Пом. судді Ю.А.Зайцева.