Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6840/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422 КПК України Доповідач ОСОБА_2
20 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 з доповненнями захисника ОСОБА_8 , які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 31 травня 2023 року,
Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Житомирі) ТУ ДБР, розташованого у м.Хмельницькому ОСОБА_10 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28.07.2023 року включно, без визначення розміру застави, з утриманням на гаупвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя послався на те, що з клопотання та доданих матеріалів встановлено, що ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України, а також на доведеність слідчим існування ризиків, передбачених у п.1, 4 ч.1 ст.177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, яке інкримінується підозрюваному, вчинення інкримінованого злочину із застосуванням насильства, поведінки підозрюваного після вчинення інкримінованого йому злочину щодо його приховання, а також враховуючи віддаленість місця проживання та служби підозрюваного від органу досудового розслідування.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 31.05.2023 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді застави. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що під час розгляду клопотання у судовому засіданні ОСОБА_9 зазначив, що буде виконувати всі процесуальні дії, які необхідні при розслідуванні кримінального провадження, та буде виконувати інші зобов'язання, які будуть покладені судом на нього, переховуватись від органів слідства та суду, впливати на свідків наміру немає, частково визнав свою вину, має намір відшкодувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду батькам потерпілого. Вказує, що так як являється військовослужбовцем може принести багато користі у службі по захисту Батьківщини від російських загарбників. Зауважує, що суд зобов'язаний був оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до положень ст.178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_9 має місце постійного проживання в м.Вінниця, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина ОСОБА_11 , за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, до затримання на протязі 25 років проходив службу у ЗСУ у званні підполковник, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбачених ст.177 КПК України, а також прокурором не було надано доказів наведених у клопотання ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та прийняти нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 та обрати більш м'який запобіжний захід. Мотивує свої вимоги тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення, слідчий суддя порушив вимоги ч.1 ст.194 КПК України, оскільки прокурором під час судового розгляду не було доведено обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри, зокрема слідчому судді не було надано вагомих доказів щодо застосування ОСОБА_9 насильства до підлеглого ОСОБА_12 , що спричинило тяжкі наслідки, а також достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та підозрюваного ОСОБА_9 на підтримку поданої апеляційної скарги та доповнень до неї, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги та доповнень до неї захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених, ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника з доповненнями до неї не підлягає задоволенню з таких підстав.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку Глави 18 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування такого запобіжного заходу, або відмови у його задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя, суд, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при застосуванні щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022060410000101 від 04 березня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України.
Згідно клопотання старшого слідчого поліції, досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до наказу № 201 командувача Повітряних сил Збройних Сил України від 01.06.2017 року ОСОБА_9 призначено на посаду начальника 20 центру ремонту засобів зв'язку та радіотехнічного забезпечення - командира військової частини НОМЕР_1 .
27.07.2017 згідно з наказом № 169 по військовій частині НОМЕР_1 майор ОСОБА_9 прийняв справи і посаду командира військової частини НОМЕР_1 .
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який затверджено Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, що станом на 03.03.2022 припинено або скасовано не було.
01.03.2022, на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань ІНФОРМАЦІЯ_3 прапорщика запасу ОСОБА_12 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації до Збройних Сил України.
Цього ж дня, відповідно до мобілізаційного признання, прапорщика запасу ОСОБА_12 направлено для проходження військової служби (доукомплектування) до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 .
01.03.2022 з ІНФОРМАЦІЯ_3 мобілізований ОСОБА_12 в складі мобілізованої команди прибув у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з положеннями ст. 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, підполковник ОСОБА_9 під час проходження військової служби за своїм військовим званням та посадою є начальником по відношенню до військовослужбовця за мобілізацією в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_12 .
Відповідно до ст. 20, 21, 22 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці під час виконання службових обов'язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби, зброю в порядку, встановленому законодавством. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим. Військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу: для захисту свого здоров'я і життя, а також здоров'я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо; для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину та яка намагається втекти або яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також для затримання озброєної особи, яка загрожує застосуванням зброї та інших засобів, що становить загрозу для життя і здоров'я військовослужбовця чи інших осіб; у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю спробу.
Відповідно до ст. 22-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир (начальник) в умовах особливого періоду, в тому числі в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці, з метою затримання військовослужбовця, який вчиняє діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, пов'язаного з непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням бойових позицій та визначених місць дислокації військових частин (підрозділів) у районах виконання бойових завдань, має право особисто застосовувати заходи фізичного впливу без спричинення шкоди здоров'ю військовослужбовця та спеціальні засоби, достатні для припинення протиправних дій.
У разі, якщо дозволяють обставини, командир (начальник) перед застосуванням заходів фізичного впливу, спеціальних засобів або зброї повинен голосом чи пострілом угору попередити про це особу, проти якої можуть бути застосовані такі заходи.
Відповідно до ст. 24 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про застосування фізичної сили та спеціальних засобів військовослужбовець доповідає своєму безпосередньому командирові (начальникові).
Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування фізичного впливу і спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування зброї військовослужбовець зобов'язаний негайно і письмово повідомити свого командира (начальника), а командир (начальник) військової частини негайно доповідає безпосередньому командирові (начальникові), а також повідомляє відповідного прокурора та начальника органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) в гарнізоні.
Повідомлення начальника органу управління Служби правопорядку про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї здійснюється в разі їх застосування військовослужбовцями Збройних Сил України.
Згідно з вимогами ст. 6, 11, 16, 29, 30, 37, 49, 50 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, підполковник ОСОБА_9 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, бути зразком високої культури, скромності й витримки, поважати честь і гідність кожної людини, виявляти повагу до військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, сприяти у підтриманні порядку і дисципліни, додержуватись правил військової ввічливості та поведінки, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, вимагати підпорядкування від своїх підлеглих, не припускаючись при цьому брутальності та приниження їх гідності.
Разом з тим, командир військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_9 , будучи начальником відносно прапорщика ОСОБА_12 за посадою та військовим званням, достовірно знаючи вищевказані статутні вимоги, які регламентують взаємовідносини між військовослужбовцями, маючи на меті виключення застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого, вирішив умисно застосувати насильство щодо підлеглого військовослужбовця за наступних обставин.
Так, в період часу з 24 год 00 хв 02.03.2022 по 03 год 45 хв 03.03.2022 підполковник ОСОБА_9 , перебуваючи на посаді командира військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 3, 27, 28, 68 Конституції України, ст. 6, 11, 16, 20, 21, 22, 22-1, 28, 58, 59, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, грубо порушуючи порядок проходження військової служби, в умовах воєнного стану, будучи військовою службовою особою, являючись за посадою та військовим званням начальником для прапорщика ОСОБА_12 , перебуваючи у коридорі бомбосховища під умовною назвою «Укриття Яма» на території технічної зони військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , під вигаданим приводом щодо можливої диверсійної діяльності військовослужбовця та спроби заволодіння зброєю останнім, перевищуючи свої службові повноваження, умисно, протиправно, застосовував насильство щодо підлеглого військовослужбовця ОСОБА_12 шляхом нанесення останньому множинних ударів руками та ногами у різні частини тіла, позбавлення можливості пересування ОСОБА_12 шляхом зв'язування останньому за спину руки дротом чорного кольору та нижніх кінцівок білою ганчіркою, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді синців навколо обох очей з переходом на щічні ділянки обличчя, по задньо-внутрішній поверхні в проекції ліктьового суглобу з переходом на плече та передпліччя, дві рани волосяної частини голови, багатоскалкового перелому кісток носу, дрібновогнищеві крововиливи під м'які мозкові оболонки головного мозку, вогнищевий крововилив в м'які тканини шийного відділу хребта справа.
Після заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_12 ОСОБА_13 не повідомив до ІНФОРМАЦІЯ_2 про застосування фізичних заходів впливу щодо підлеглого військовослужбовця ОСОБА_12 , а перемістив зв'язаного військовослужбовця ОСОБА_12 з бомбосховища, залишивши його на вулиці на землі, у безпорадному стані, неподалік до входу у бомбосховище «Укриття Яма». Внаслідок таких дій військовослужбовець ОСОБА_12 помер від крововтрати як ускладнення ушкоджень волосяної частини голови ран в потиличній та тім'яній ділянках та багатоскалкового перелому кісток носу.
30 травня 2023 року ОСОБА_13 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України.
При вирішенні вказаного клопотання, слідчим суддею встановлено, що докази, надані слідчим та прокурором, свідчать про існування обґрунтованої підозри в даному кримінальному провадженні, яка дає підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_13 причетний до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства», № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року).
На переконання апеляційного суду, обґрунтованість підозри ОСОБА_13 повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме даними: протоколів огляду місця події від 17.12.2020 (а.13-14); протоколів за результатами проведення слідчих експериментів (а.15-16); висновку судово-медичної експертизи (а.17-18), протоколів допиту свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 (а.19-21).
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину та остаточної кваліфікації її дій, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Наявні у провадженні докази, на думку апеляційного суду, вказують на обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_13 злочину, у об'ємі як вимагає закон, на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи із критеріїв «розумної підозри», тобто наявності фактів і іншої інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_13 міг вчинити злочин, передбачений ч.5 ст.426-1 КК України.
З приводу апеляційних тверджень захисника ОСОБА_8 щодо відсутності вагомих доказів щодо застосування ОСОБА_9 насильства до підлеглого ОСОБА_12 , що спричинило тяжкі наслідки, колегія суддів зазначає, що доводи сторони захисту в цій частині у певній мірі виходять за межі повноважень слідчого судді при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу. На даному етапі колегія суддів має встановити доведеність того, що підозрюваний міг вчинити кримінальне правопорушення і є підстави для здійснення подальшого досудового розслідування. При цьому, належну оцінку доказам, питання кваліфікації дій ОСОБА_9 має дати суд при можливому розгляді справи по суті, а отже апеляційний суд вважає, що захист у своїй апеляційній скарзі ставить більш високі вимоги та критерії оцінювання доказів, які, на його думку, мають бути наведені стороною обвинувачення на підтвердження пред'явленої підозри.
Таким чином, посилання захисника підозрюваного ОСОБА_8 на недоведеність обґрунтованості підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються матеріалами судового провадження.
Крім того, як вбачається з поданих доповнень до апеляційної скарги та думки захисників, висловлених під час розгляду апеляційної скарги судом, захисники підтримують подану апеляційну скаргу та доповнення до неї та просять скасувати ухвалу слідчого судді від 31 травня 2023 року у повному обсязі та постановити нову ухвалу якою застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід.
При цьому, як вбачається з ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний, крім іншого, встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення. Тобто, застосування до підозрюваного будь-якого запобіжного заходу, передбаченого ч. 1 ст. 176 КПК України, можливе лише в разі встановлення судом наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.
Отже, суперечливою є позиція захисника ОСОБА_8 , яка зазначаючи про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України, просить за результатами перегляду ухвали слідчого судді постановити нову ухвалу щодо застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, для застосування якого також обов'язковою є встановлена наявність обґрунтованості підозри.
Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного ОСОБА_13 , дійшов вірного висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_9 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів встановила належне обґрунтування наявності зазначених ризиків, зважаючи не тільки на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, а й характеру та ступеня суспільної небезпечності кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 , фактичних обставин провадження та даних про особу підозрюваного, який на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді командира військової частини НОМЕР_1 , а тому за своєю посадою на військовим званням підполковника був командиром (начальником) військовослужбовців, які є свідками у даному провадженні.
Як вбачається з матеріалів провадження, інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.426-1 КК України, згідно з положеннями ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років.
Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, тому колегія суддів погоджується з тим, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Апеляційний суд не погоджується з доводами захисника ОСОБА_7 про те, що ризик переховування ОСОБА_9 від органів досудового розслідування та/або суду, а також незаконного впливу на свідків спростовується тим, що в ході судового розгляду підозрюваний повідомив, що немає наміру переховуватися від органу досудового розслідування, суду та впливати на свідків, оскільки вказані запевняння є голослівними, не підтверджені відповідними доказами, та з врахуванням початкової стадії досудового розслідування, не спростовують наявність вказаних ризиків.
Не підтвердженими є і доводи захисника ОСОБА_7 про те, що підозрюваний має намір відшкодовувати заподіяну моральну та матеріальну шкоду батькам потерпілого, так як з моменту вчинення інкримінованого злочину пройшло більше року, в той же час жодних доказів на підтвердження реалізації вказаних намірів стороною захисту не надано.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризиків переховування підозрюваного ОСОБА_9 від органів досудового розслідування, суду та незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Твердження захисників про те, що слідчий суддя не оцінив можливості застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із позбавленням волі є необґрунтованими. Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим суддею під час постановлення оскаржуваної ухвали було встановлено, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра, яка разом з існуючими ризиками, конкретними обставинами справи, зокрема вчинення злочину із застосуванням насильства та з урахуванням особи підозрюваного, віддаленістю місця проживання та служби останнього від місця розташування органу досудового розслідування, виключає можливість обрання відносно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Надання захисником ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції матеріалів службового розслідування по факту загибелі мобілізованого ОСОБА_12 , ініційованого 03.03.2022 року ОСОБА_9 не спростовують висновків слідчого судді та в цілому не впливають на законність і обґрунтованість прийнятого рішення слідчим суддею, з яким повністю погоджується апеляційний суд.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені. Наявність постійного місця проживання, неповнолітньої доньки на утриманні, позитивної характеристики з місця проживання та роботи, 25 років стажу служби в Збройних силах України, не притягнення раніше до кримінальної відповідальності, на що посилалась сторона захисту, з урахуванням фактичних обставин, характеру, тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення та встановлених ст.177 КПК України ризиків, недостатньо для доведення як відсутності ризиків, так і того, що ОСОБА_9 виконуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки за умови застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Посилання в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 на необґрунтованість посилання слідчим суддею на вимоги ч.8 ст.176 КПК України, які регламентують обов'язковість застосування запобіжного заходу взяття під варту, оскільки інкримінований ОСОБА_9 злочин передбачений ст.426-1 КК України не підпадає під перелік статей зазначених у цій статті, є надуманим, так як оскаржувана ухвала слідчого судді не містить відповідного послання на норми зазначеної статті, а рішення слідчим суддею прийнято на підставі положень ст.177, 178, 183, 194 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також доводи сторони захисту щодо застосування застави, чи іншого більш м'якого запобіжного заходу, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про застосування даного запобіжного заходу та дійшов правильного висновку про обрання підозрюваному ОСОБА_9 виключного запобіжного заходу вигляді тримання під вартою.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя на законних підставах не визначив йому розмір застави, що відповідає вимогам ч.4 ст.183 КПК України.
За вказаних обставин, ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 з доповненнями захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 31 травня 2023 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 28 липня 2023 року, включно, без визначення розміру застави, з утриманням на гаупвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: