Справа № 761/19411/20
Провадження № 1-кп/761/1272/2022
18 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі - головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження № 120 201 001 000 045 72 від 05.06.2020, у якому
гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Ірпінь Київської області, громадянин України, українець, з середньою освітою, який офіційно не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
гр. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Ліпляве Канівського р-ну Черкаської області, громадянин України, українець, з середньою освітою, який офіційно не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,
та
гр. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Харкова, громадянин України, з середньою освітою, який офіційно не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ,
обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України
Шевченківського районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
До обвинувачених застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого рішенням суду від 07.04.2021 продовжений по 05.06.2021, однак завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявилось можливим у зв'язку з складністю кримінального провадження.
У зв'язку з цим судом відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України поставлено на обговорення сторін судового провадження питання доцільності продовження застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Державний обвинувач наполягав на актуальності ризиків не процесуальної поведінки обвинувачених, оскільки з огляду на суворість покарання, що загрожує обвинуваченим, останні можуть переховуватись від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. У зв'язку з цим прокурор просив продовжити строк застосованого до обвинувачених запобіжного заходу
Обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 заперечували проти продовження строку застосованого до них запобіжного заходу, наполягаючи, що вчиняти інше кримінальне правопорушення або переховуватись вони наміру не мають.
Захисники також заперечували проти продовження строку тримання їх підзахисних під вартою, наполягаючи на відсутності зазначених державним обвинувачем ризиків, тому просили застосувати до обвинувачених більш м'який запобіжний захід.
Суд, заслухавши думки сторін, дослідивши наявні у суду матеріали, дійшов висновку про таке.
У силу ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого двомісячного строку дії цього запобіжного заходу. За наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Таким чином, суд, вирішуючи питання щодо продовження строку тримання особи під вартою, має керуватися не лише нормами внутрішнього законодавства, але й брати до уваги положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та рішень Європейського суду, який, зокрема, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» визначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи та гарантуванні верховенство права.
У рішенні «Вікс проти Сполученого королівства» ЄСПЛ зазначив, що особу може бути позбавлено наведеного вище права лише при дотриманні пункту 1 статті 5 Європейської Конвенції.
Також з практики Європейського суду вбачається, що для того, щоб позбавлення особи свободи не вважалось свавільним такий захід має бути об'єктивно необхідним за конкретних обставин.
Так, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Ладент проти Польщі» тримання під вартою у відповідності до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009 принцип пропорційності передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним.
З наведеного витікає, що принцип пропорційності, який є складовою принципу верховенства права, діючи у сфері застосування дії запобіжного заходу, вимагає, щоб застосований до особи захід забезпечував збалансованість приватних інтересів особи та публічних інтересів, тобто за конкретних обставин справи був необхідним важелем забезпечення належної процесуальної поведінки особи та суспільної безпеки.
Отже, суд, розглядаючи питання щодо доцільності подальшого утримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи виправдовує подальше обмеження прав особи справжній інтерес суспільства.
Глава 18 КПК, визначаючи порядок вирішення наведеного вище питання, передбачає, що на стадії досудового розслідування встановленню підлягає низка чинників: чи є підозра обґрунтованою; чи є достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до особи менш суворого запобіжного заходу.
Однак, враховуючи, що відповідно до Глави 28 КПК судовий розгляд кримінального провадження здійснюється з метою встановлення, чи доведена вина особи поза розумним сумнівом. Оцінка обґрунтованості підозри на цій стадії судового провадження виключається.
Таким чином, суд, розглядаючи питання щодо доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи виправдовує подальше обмеження прав особи справжній інтерес суспільства.
Ризиками непроцесуальної поведінки обвинувачених прокурором зазначені можливість переховування останніх від суду та вчинення ними іншого злочину.
Оцінюючи реальність існування ризику переховування обвинувачених від суду, крім суворості покарання, суд має врахувати також складність обставин справи і судового розгляду, оскільки інкриміновані обвинуваченим дії пов'язані, зокрема, з діяннями, які кваліфіковані, як тяжкий злочин, що вчинений шляхом застосування до потерпілого насильства, що є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
Отже, з огляду на викладене, врахуванню підлягають характер обвинувачених, їх моральні принципи та наявність інших чинників, що зможуть стримати останніх від позапроцесуальної поведінки: наявність постійного місця мешкання, родини, роботи, міцних соціальних зв'язків та будь-яких інших зв'язків з країною, у якій ведеться їх переслідування.
З огляду на суспільну небезпечність та характер інкримінованих обвинуваченим дій, суд вважає не безпідставним висновок про наявність високої ймовірності вчинення останніми зазначених прокурором позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду або ж загрози суспільству.
Викладене, на переконання суду, свідчить також про доведеність ризику вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.
Крім того, суд вважає, що з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинувачені можуть вчинити дії, спрямовані на незаконний вплив на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни останніми наданих раніше показань.
Наявність у обвинувачених певних сімейних та соціальних зв'язків, постійного місця реєстрації не зменшують вищевикладені ризики до такого ступеню, щоб повністю виключити їх.
Крім того, відповідно до ст. 178 КПК суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі доведення їх винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, є обов'язковою для оцінки судом обставин під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.
На теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду під час обрання та продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не встановлені.
Суд також виходить з того, що інкриміноване обвинуваченим кримінальне правопорушення має доволі високий ступінь суспільної небезпеки, враховує практику Європейського суду з прав людини, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За результатами встановлених судом обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК, що дає підстави для визнання необхідним продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
При цьому відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчинений із застосування насильства.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою по 16 липня 2021 року включно.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою по 16 липня 2021 року включно.
Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою по 16 липня 2021 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду упродовж п'яти днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1