08 вересня 2010 р. № 3/30
Доповідач -суддя Мележик Н.І.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г. - головуючого,
Мележик Н.І.,
Владимиренко С.В.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Українська аграрна лізингова компанія"
на рішення господарського суду міста Києва
від 09.02.2010 року
та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 13.04.2010 року
у справі № 3/30
господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Техно-Груп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Українська аграрна лізингова компанія"
про стягнення 72 173,43 грн.
за участю представників:
позивача - Омельченко Д.В.
відповідача - не з"явились
У січні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" про стягнення заборгованості у розмірі 66 098,33 грн., пені у розмірі 4 422,64 грн., інфляційних витрат у розмірі 1 652,46 грн., 3% річних у розмірі 640,65 грн. та судових витрат.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2010 року (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2010 року (судді: Шипко В.В., Борисенко І.В., Євсіков О.О.), позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Техно-Груп” 66 098,33 грн. основного боргу, 4 422,64 грн. пені, 1 652,46 грн. інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 640,65 грн., 728,14 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що суди першої й апеляційної інстанцій в порядку ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази сторін.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 01.04.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Техно-Груп” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” (покупець) укладено договір № П-19, за яким продавець зобов'язався передавати у власність покупця, а покупець -приймати та сплачувати мастила марки “CLAAS” виробництва компанії “TOTAL LUBRIFIANTS” в асортименті, об'ємі та по ціні, зазначених у видаткових накладних.
Пунктом 3.4 договору визначено, що продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання з поставки товару після його приймання покупцем згідно накладної.
Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 70 651,36 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 1137 від 09.09.2009 р. на суму 4 109,10 грн., № 878 від 22.07.2009 р. на суму 29 964,97 грн., № 1256 від 02.10.2009 р. на суму 3 476,92 грн., № 853 від 14.07.2009 р. на суму 33 100,37 грн.
Відповідно до п. 4.2 договору оплата за поставлений товар здійснюється в безготівковій формі в національній валюті України -гривні шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний банківський рахунок продавця протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару.
Сума заборгованості відповідача перед позивачем за отриманий товар складає 66 098,33 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, повно і всебічно дослідив всі суттєві обставини справи та дійшов правильного висновку про їх задоволення у зв"язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов"язань, що є підставою для стягнення з нього заборгованості, інфляційних витрат, процентів річних та застосування до нього штрафних санкцій у вигляді пені.
При цьому, господарський суд Дніпропетровської області вказав на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” норм статтей 173, 193 ГК України та статтей 525, 526, 629 ЦК України.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 265 ГК України та статті 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суб'єкти господарювання і інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до зако ну, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог по вико нанню зобов'язання - відповідно до вимог, які в певних умовах звичайно ставляться і статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статтей 216, 217 Господарського кодексу України учасники госпо дарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопо рушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників го сподарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, ін шими законами та договором. У сфері гос подарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В силу статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач не виконав у встановлені договором строки свої зобов"язання, а тому притягнення його до відповідальності, передбаченої пунктом 6.1. договору, та стягнення з нього пені у розмірі 4422,64 грн. є підставним.
Також відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.
Відтак, висновки господарських судів попередніх інстанцій про обгрунтованість позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська аграрна лізингова компанія” 3% річних у розмірі 640,65 грн. і 1652,46 грн. інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов"язання відповідають чинному законодавству.
Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, про неналежне повідомлення скаржника про дату, час і місце судового засідання спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які свідчать про обізнаність відповідача щодо слухання справи та не спростовують правильності висновків місцевого й апеляційного господарських судів про обов"язок відповідача оплатити отриманий від позивача товар.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення місцевого і постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарського суду міста Києва та Київського апеляційного господарського суду, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна лізингова компанія" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2010 року у справі № 3/30 залишити без змін.
Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська
СуддіН.І. Мележик
С.В. Владимиренко