31 травня 2023 року місто Київ
справа № 753/14287/21
провадження №22-ц/824/7335/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.
Позивач - АТ «Українська залізниця»
Відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Щербатюк Наталією Володимирівною,
на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 3 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Мицик Ю.С.,
у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів, які були виплачені підприємством на виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 , яка була незаконно звільнена з роботи, що встановлено рішенням суду.
На виконання постанови Апеляційного суду м.Києва від 31 січня 2018 року та постанови Печерського районного ВДВС ОСОБА_2 поновлено на роботі та 26 червня 2020 року виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 251146,25 грн., а також виконавчий збір у розмірі 25114,63 грн.
Враховуючи, що наказ № 372ос від 4 жовтня 2016 року про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , то відповідно до вимог чинного законодавства дані особи несуть солідарну відповідальність за завдану товариству шкоду.
Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 23 лютого 2022 року провадження у справі за позовом АТ «Українська залізниця» до ОСОБА_3 про стягнення коштів закрито.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 3 листопада 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Українська залізниця» матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 в розмірі 251146,25 грн.
В решті вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Щербатюк Н.В. подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу одного року, визначеного законом для звернення до суду з позовом до працівника про відшкодування шкоди. Позивачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів поважності причин пропуску річного строку на звернення до суду з даним позовом, які б дійсно унеможливлювали у строки звернутися до суду (наказ про простій на період карантину, хворобу уповноваженої особи, яка наділена правами подачі позову, тощо). Крім того, апелянт зазначає, що задовольняючи позов частково щодо ОСОБА_4 , суд першої інстанції вийшов за межі вимог заяви позивача, оскільки стягнув з ОСОБА_4 на користь АТ «Українська залізниця» усю суму матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 в розмірі 251146,25 грн., хоча позивач просив стягнути дану суму солідарно з двох відповідачів, тобто, на думку апелянта. З відповідача ОСОБА_1 мала бути стягнута сума не в повному розмірі, а частково, тобто 251146,25 : 2 = 125573,12 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник АТ «Українська залізниця» просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник зазначає, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції всебічно і повно з'ясовано всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінені докази, які мають юридичне значення для розгляду справи.
В судове засідання представник АТ «Українська залізниця» не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений, направив до суду заяву, в який просив провести розгляд справи без участі представника позивача.
Представник ОСОБА_1 адвокат Щербатюк Н.В. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ОСОБА_2 з 28 травня 2012 року працювала на посадах стюарда, старшого стюарда управління обслуговування пасажирів у поїздах Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця».
На підставі наказу № 90 від 3 жовтня 2016 року ОСОБА_2 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення п.2.5 Порядку організації посадки/висадки пасажирів швидкісних поїздів Інтерсіті+ та Інтерсіті, затвердженого наказом від 16 листопада 2015 року № 424-УЗШК, а саме за не закріплення відкидної площадки у вагоні № 4 поїзда № 747 сполученням Дарниця-Тернопіль, що призвело до травмування пасажира.
Наказом в.о. начальника Філії ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 і головного інженера ОСОБА_3 - № 372ос від 4 жовтня 2016 року припинено трудовий договір (контракт) з позивачем ОСОБА_2 з підстави, передбаченої п.3 ст.40 КЗпП України, тобто за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Українська залізниця», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: в.о. начальник філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1, головний інженер філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_3., про скасування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
31 січня 2018 року постановою Апеляційного суду м.Києва, рішення Печерського районного суду м.Києва від 13 жовтня 2017 року скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду за захистом порушених трудових прав та визнання незаконним наказу (розпорядження) начальника Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» № 372ос від 4 жовтня 2016 року «Про припинення трудового договору (контракту)» про звільнення ОСОБА_2 з роботи. Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого стюарда управління пасажирів в поїздах Філії «Українська залізнична швидкісна компанія ПАТ «Українська залізниця» з 5 жовтня 2016 року. Стягнуто з ПАТ «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» а користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу 251146,25 грн., а також стягнуто з ПАТ «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 6618,07 грн. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
26 лютого 2020 року постановою Верховного Суду постанову Апеляційного суду м.Києва від 31 січня 2018 року залишено без змін. Рішеннями судів було встановлено, щ звільнення ОСОБА_2 з посади на підставі наказу № 372/ос від 24 жовтня 2016 року, за підписом відповідача ОСОБА_1 , який на той час займав посаду в.о. начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця», відбулось з порушенням судового законодавства.
7 березня 2018 року Печерським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист № 757/14922/17-ц на виконання постанови Апеляційного суду м.Києва від 31 жовтня 2018 року.
Постановою заступника начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Менчиць Н.Є. від 5 квітня 2018 року було відкрито виконавче провадження № 56129112 за виконавчим листом № 757/14922/17-ц.
На виконання постанови Апеляційного суду м.Києва від 31 січня 2018 року ОСОБА_2 поновлено на роботі.
26 червня 2020 року з філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» в межах виконавчого провадження стягнуто на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 251146,25 грн., а також виконавчий збір в розмірі 25114,63 грн. та збір на провадження виконавчих дій у розмірі 376 грн.
Крім того, судом установлено, що наказом ПАТ «Українська залізниця» від 14 квітня 2016 року № 687/ос на ОСОБА_1 , першого заступника начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» було покладено виконання обов'язків начальника цієї ж філії.
Відповідно до п.5.1, п.п.4) п.5.5 положення про філію «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця», затвердженого наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 18 листопада 2015 року № 019, керівництво Філією, відповідно до статуту товариства та цього положення здійснюється начальником Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади за рішенням правління товариства в порядку, передбаченому статутом товариства. Начальник Філії на підставі довіреності та у межах своїх повноважень приймає на роботу та звільняє працівників Філії згідно зі штатним розписом та номенклатурою посад, з урахуванням вимог абзацу 2 пункту 5.1 цього Положення, укладає, змінює та розриває трудові договори, приймає рішення з питань оплати праці та робочого часу працівників Філії, застосовує заходи заохочення та/або притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників Філії відповідно до встановленого порядку.
Відповідно до довідки ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» АТ «Укрзалізниця» за період з 9 березня 2021 року по 16 квітня 2021 року, складеної 6 травня 2021 року Північним офісом Держаудитслужби, встановлено, що внаслідок видачі в.о. начальника Філії ОСОБА_1 незаконного наказу від 4 жовтня 2016 року № 372/ос про звільнення ОСОБА_2 , стягнуто з Філії за рішенням суду компенсацію за невідпрацьований час (вимушений прогул) останній, виконавчий збір та збір за провадження виконавчих дій в загальній сумі 276636,88 грн., що призвело до втрат фінансових ресурсів філії «УЗШК» на вказану суму.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок порушення відповідачем своїх трудових обов'язків, як в.о. керівника Філії та службової особи, на яку покладено обов'язок щодо прийняття та звільнення працівників з дотриманням трудового законодавства, допустив незаконне звільнення ОСОБА_2 , чим спричинив позивачу матеріальну шкоду, що виразилась у здійсненні виплати звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної у зв'язку з виплатою коштів незаконно звільненому працівнику за час вимушеного прогулу в сумі 251146,25 грн. покладається саме на відповідача.
З урахуванням того, що строки, визначені ст.233 КЗпП України продовжені на строк дії карантину, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом, початком перебігу якого є день стягнення з підприємства коштів.
Колегія суддів поготується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Положенням п.8 ст.134 КЗпП України передбачено повну матеріальну відповідальність службової особи, винної в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
Згідно з ст.237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду у України, що містяться в п.13 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціями їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП України», суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваноїроботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Згідно з ч.6 ст.261 ЦК України за регрес ними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду у України, що містяться в п.20 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціями їх працівниками» право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.
Відповідно до п.1 Глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України (норма введена Законом № 540-IX від 30 березня 2020 року), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короно вірусом SARS-СoV-2» установлено з 12 березня 2020 року до 22 березня 2020 року на всій території України карантин, який продовжувався Постановами за №№ 211, 392 та 641 до 19 грудня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 9 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-СoV-2» (зі змінами і доповненнями), строк дії карантину продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2022 року, а постановою КМУ від 19 серпня 2022 року № 928 строк дії карантину продовжено до 31 грудня 2022 року.
Встановивши, що підприємство виплатило незаконно звільненому працівникові ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 251146,25 грн. 26 червня 2020 року, а позивач до суду звернувся з позовом 13 липня 2021 року, суд першої інстанції з урахуванням продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 в порядку регресу матеріальної шкоди.
Враховуючи, що згідно із Законом Укаїни № 540-IX від 30 березня 2020 року строк, на який продовжені процесуальні строки, визначений строком закінчення карантину, тобто моментом, коли Кабінет Міністрів України ухвалить офіційне рішення про його закінчення.
Станом на день звернення позивача до суду (13 липня 2021 року офіційного рішення про закінчення карантину Кабінетом Міністрів України не ухвалено.
Законом України № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 17 липня 2020 року, змін до Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України внесено не було.
Таким чином, позивач, звертаючись до суду з позовом, не був зобов'язаний звертатися з заявою про поновлення строків на звернення до суду, по-друге, доводити поважність причин пропуску річного строку на звернення до суду з даним позовом.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідальність ОСОБА_4 мала бути обмежена половиною суми, заявленою позивачем до стягнення, оскільки позивач просив цю суму стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які підписали наказ про звільнення ОСОБА_2 , є безпідставним, оскільки відповідальність за незаконне звільнення працівника, має нести начальник, до повноважень якого входить звільнення працівників (п.5.1, п.п.4) п.5.5 положення про філію «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця», затвердженого наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 18 листопада 2015 року № 019).
Наявність у наказі підпису бухгалтера ОСОБА_3 не покладає на останнього відповідальність за незаконність звільнення працівника.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а у значній мірі зводяться до незгоди з висновками суду.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Щербатюк Наталією Володимирівною, залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 3 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 19 червня 2023 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус