Справа №585/1508/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/777/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
Іменем України
05 червня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 585/1508/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14.11.2022, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , раніше судимий
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 просить змінити вирок суду, призначити обвинуваченому за ч. 3 ст. 185 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді одного року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік та покласти обов'язки, передбачені ст. 76 КК, оскільки призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, обвинувачений проживає з матір'ю, яка має першу групу інвалідності та потребує стороннього догляду, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, давав правдиві, логічно узгоджені показання як під час досудового розслідування, так і в суді, визнав вину, добровільно відшкодував завданий збиток.
Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14.11.2022 ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, і йому призначене покарання у виді трьох років позбавлення волі. Строк відбування покарання ухвалено рахувати з 31.10.2022 та зараховано у строк відбування покарання період з 29.10.2022 з 12:44 до 31.10.2022 до 00:44. Стягнуто на користь держави 1029,72 грн витрат на проведення експертизи.
Згідно вироку, 23.04.2021 близько 10:00 та 24.04.2021 близько 07:00 ОСОБА_9 таємно, повторно проник до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_12 , звідки викрав майно на 3316,00 грн та 424,00 грн.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі захисника не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 про суворість призначеного покарання і необхідності застосування ст. 69 КК та ст. 75 КК, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, у ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.
Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Враховуючи особу обвинуваченого, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_9 від реального відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, як про це поставлене питання у апеляційній скарзі захисника.
Крім того, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При встановленні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується також й автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
При призначенні ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який, відповідно ст. 12 КК кваліфікується як тяжкий злочин, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину, особу обвинуваченого, який є раніше неодноразово судимою особою, зокрема за злочини проти власності за які відбував покарання у місцях позбавлення волі, останній раз був засуджений у 2018 році та, після повного відбуття покарання був звільнений з місць позбавлення волі у квітні 2019 року, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, оскільки маючи не зняту та не погашену судимість продовжив кримінально-карану діяльність та вчинив нове кримінальне правопорушення, вік, стан здоров'я, те, що на обліку і лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, не одружений, проживає з матір'ю, яка має першу групу інвалідності та потребує стороннього догляду, офіційно не працевлаштований. Обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття. У той же час обставина, що пом'якшує покарання - активне сприяння розкриттю злочину, не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки видані добровільно обвинуваченим речові докази, що були ним викрадені, здійснено було виключно після викриття його причетності до вчиненого злочину, а частину речових доказів, самостійно було відшукано потерплим ОСОБА_12 на пункті прийому металу та викуплено за власний кошт. Обставина, яка зазначена в обвинувальному акті, як обтяжуюча - рецидив злочинів, не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні. З урахуванням викладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання у мінімальних межах санкції за ч. 3 ст. 185 КК з його реальним відбуванням.
Колегія суддів не убачає будь-яких законних підстав також і для призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, у тому числі й із застосуванням ст. 69 КК, а тому погоджується з визначеним ОСОБА_9 покаранням. При цьому призначене судом першої інстанції покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Оскільки визначене покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір призначеного ОСОБА_9 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На переконання колегії суддів ті обставини, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі, зокрема те, що ОСОБА_9 давав правдиві, логічно узгоджені показання як під час досудового розслідування, так і в суді, визнав вину та добровільно відшкодував завданий збиток, а також те, що проживає з матір'ю, яка має першу групу інвалідності та потребує стороннього догляду це обставини, які були враховані при призначенні покарання в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК, однак це не свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК,
постановила:
Вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14.11.2022 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4