Справа №587/1744/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1033/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Вимагання
Іменем України
12 червня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 587/1744/22 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 19.04.2023 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, поклавши передбачені ст. 194 КПК обов'язки, оскільки ОСОБА_9 є особою середнього віку, перебуває в цивільному шлюбі, має матір похилого віку, яка через незадовільний стан здоров'я потребує стороннього догляду, сам має інвалідність 3 групи через захворювання на діабет, у зв'язку з чим йому поставлені відповідні діагнози та рекомендації щодо лікування, недотримання яких може призвести до погіршення стану здоров'я та матиме незворотні негативні наслідки. За місцем проживання ОСОБА_9 характеризується позитивно, дотримувався умов застосованого до нього запобіжного заходу, має бездоганну репутацію, скарг від адміністрації установи не надходило, раніше до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався. Прокурором не доведено наявність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, ОСОБА_9 не відмовляється від надання пояснень та висловлює готовність виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки, а його вина у вчиненні вказаних правопорушень не підтверджується належними та допустимими доказами.
У Сумському районному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 153, ч. 3 ст. 153, ч. 3 ст. 154, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 301-1, ч. 2 ст. 156 КК, розгляд якого не завершений, тому прокурор звернувся з відповідним клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 60 днів без права внесення застави у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 19.04.2023 продовжено строк дії обраного обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 17.06.2023 включно. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що на даний час не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які були підставою для обрання відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Відповідно ч. 1 ст. 117 КПК, пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду. При цьому поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу.
Згідно п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскаржувана ухвала постановлена 19.04.2023 в режимі відеоконференції із захисником ОСОБА_10 , відомостей про те, коли вона отримана захисником матеріали справи не містять, тому з метою забезпечення права особи на доступ до суду, яке випливає з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є невід'ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, колегія суддів вважає за необхідне поновити захиснику ОСОБА_10 строк на апеляційне оскарження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати ухвалу суду, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_9 переданий до суду в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, то він згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого і користується відповідними правами.
Так, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 153, ч. 3 ст. 153, ч. 3 ст. 154, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 301-1, ч. 2 ст. 156 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_9 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження, тому доводи апеляційної скарги про невинуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому правопорушень є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З урахуванням наведених вище обставини, існують реальні ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_9 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_9 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Ризик вчинення ОСОБА_9 іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК) також є цілком виправданим враховуючи кількість епізодів і характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про не доведеність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а наявність у обвинуваченого обставин, які характеризують його з позитивної сторони, хоча і заслуговують на певну увагу, але не тягнуть за собою скасування чи зміну судового рішення і не знижують (зменшують) ймовірність реалізації ризиків, розглянутих вище.
Твердження сторони захисту про необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, на думку колегії суддів, є необґрунтованим і задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об'єктивно свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_9 є особою середнього віку, перебуває в цивільному шлюбі, має матір похилого віку, яка через незадовільний стан здоров'я потребує стороннього догляду, за місцем проживання характеризується позитивно, має бездоганну репутацію, скарг від адміністрації установи не має, раніше до відповідальності не притягувався, хоча і мають місце, але не є тими безумовними обставинами, які унеможливлюють тримання особи під вартою і повинні враховуватись разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження у їх сукупності.
Факт наявності у обвинуваченого певного захворювання, яке потребує лікування також повинен враховуватись у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, зокрема з можливістю утримання обвинуваченого в умовах СІЗО і наданні йому кваліфікованої медичної допомоги, що може за певних обставин призвести до зміни йому запобіжного заходу з цих підстав на інший, більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, але сторона захисту не надала колегії суддів будь-яких медичних документів чи висновків лікарів щодо неможливості утримання ОСОБА_9 в умовах СІЗО внаслідок наявного у нього захворювання, що свідчить про можливість отримання останнім кваліфікованої медичної допомоги під час тримання під вартою.
Колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити її без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 395, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Клопотання захисника ОСОБА_6 задовольнити.
Поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Сумського районного суду Сумської області від 19.04.2023 відносно ОСОБА_13 .
Ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 19.04.2023 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4