Справа №577/289/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1028/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Зґвалтування
Іменем України
07 червня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 577/289/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.04.2023 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 та застосувати до нього більш м'який запобіжний захід, оскільки висновок суду суперечить обставинам справи та ст. 177, 199 КПК, у клопотанні прокурор просить продовжити запобіжний захід підозрюваному ОСОБА_9 , тоді як останній є обвинуваченим, що є свідченням формального та поверхневого ставлення прокурора до складання процесуального документу без дослідження ризиків, які зазначені в клопотанні. Крім того, існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК прокурором не доведено та не підтверджено жодними доказами, хоча і за умови доведення ризиків, запобіжний захід у виді домашнього арешту міг повністю їм запобігти.
У Конотопському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 , судовий розгляд якого не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_9 інкриміновано вчинення правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 152 КК, та існують ризики того, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.04.2023 продовжено строк дії обраного обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 24:00 16.06.2023. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурором доведено наявність існування ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу, вчиняти інші кримінальні правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, а також недостатністю застосування більш м'яких запобіжних заходів, оскільки вони не забезпечать належної процесуальної поведінки ОСОБА_9 .
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги захисника без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 152 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи навпаки невинуватості ОСОБА_9 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого йому обвинувачення, правильності кваліфікації його дій, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, існує ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченому ч. 1 ст. 177 КПК ризику.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_9 може ухилитися від суду, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
ОСОБА_9 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на процесуальну поведінку обвинуваченого. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
При встановленні ризику впливу на потерпілу слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Наявність ризику впливу на потерпілу обґрунтовується також і тим, що після вчинення кримінального правопорушення обвинувачений погрожував потерпілій ОСОБА_12 вбивством у разі її звернення до поліції.
Ризик вчинення обвинуваченим нового правопорушення, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, також є цілком виправданим, беручи до уваги особу ОСОБА_9 , який підозрюється у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень із застосуванням насильства, в тому числі, сексуального, відносно неповнолітньої, офіційно не працевлаштований, відсутні стійкі соціальні зв'язки, наявність судимостей, остання з яких за вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Твердження сторони захисту про необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, на думку колегії суддів, є необґрунтованим і задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об'єктивно свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що не доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а наявність у обвинуваченого декількох обставин, які характеризують його з позитивної сторони, хоча і заслуговують на певну увагу, але не є тими безумовними обставинами, які унеможливлюють продовження строку тримання під вартою або ж беззаперечно знижують (зменшують) ймовірність реалізації ризиків, розглянутих вище.
Зважаючи на наявність ризиків зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою, тому оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.04.2023 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4