про відмову у відкритті провадження у справі
14 червня 2023 року ЛуцькСправа № 140/13662/23
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Смокович В.І., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 вказаного Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) за період в межах строку позовної давності до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
У відкритті провадження у справі належить відмовити з таких мотивів та підстав.
За змістом позовної заяви ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області, є потерпілою від Чорнобильської катастрофи та проживає в селі Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером. ОСОБА_1 уважає, що відповідач протиправно не здійснює їй виплату встановлену статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” - щомісячне підвищення до пенсії, право на яке відновлено рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018.
З комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду” встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №140/5917/20, яке набрало законної сили 03 вересня 2021 року Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 28 листопада 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Проаналізувавши підстави та предмет позову та враховуючи склад сторін у цій справі та у справі № 140/5917/20, є підстави для висновку про те, що судом уже вирішено спір між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та зобов'язання провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). При цьому підстави позову в обох випадках зводяться до одних і тих же обставин: позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером; рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано неконституційним підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, яким було виключено статтю 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”). Вирішуючи спір по суті, суд у рішенні від 03 серпня 2021 року у справі №140/5917/21 встановив дату, з якої зобов'язано відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, та не встановлював дату, до якої таке підвищення має виплачуватися.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 373 КАС України).
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи (їхніх правонаступників). Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.
Отже, відмова боржника добровільно виконувати рішення суду повинна забезпечуватися в порядку, визначеному Законом України “Про виконавче провадження”.
Разом з тим, позивач для примусового виконання рішення суду у справі №140/5917/21 звернулая із новим позовом.
Також положеннями статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.
Приписами частини першої статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Вказані правові норми мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі №816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 та інших.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Також пунктом першим частини першої статті 170 КАС України обумовлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки законодавче регулювання спірних правовідносин не змінилось, у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення, що набрало законної сили, а спір щодо виконання рішення суду, яке набрало законної сили, не підлягає розгляду в окремому позовному провадженні (шляхом пред'явлення нового позову) з огляду на наявність як правових норм для примусового виконання судового рішення, так і встановлення судового контролю за його виконанням, то наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 березня 2021 року у справі №580/3376/20.
Частиною п'ятою статті 170 КАС України передбачено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись частиною першою статті 170, статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання суддею шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Смокович