06 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/21672/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,
представників учасників справи:
позивача - Носик Б. М.,
відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Плотницької Н. Б.
від 19.09.2022 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Разіна Т. І., Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б.
від 14.03.2023
за позовом Корпорації "ТСМ Груп"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція"
про стягнення 10 766 228,27 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" про стягнення 10 766 228,27 грн, з яких 8 214 195,30 грн заборгованості, 1 804 316,15 грн інфляційних втрат та 747 716,82 грн 3% річних.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором від 03.04.2019 № 07/19 на виконання комплексу робіт в частині оплати виконаних робіт.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
03.04.2019 між відповідачем (замовником) та позивачем (генеральним підрядником) було укладено договір на виконання комплексу робіт № 07/19, відповідно до умов якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Улаштування майданчика розміщення платформ із завантаженими ВЯП контейнерами ТК-13.Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи. ІІ етап" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у графіку виконання робіт (додаток № 2) та у відомостях обсягів робіт (додаток № 4) до вказаного договору.
У пункті 1.2 договору визначено, що згідно із Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010 (далі - ДКПП) дані роботи відносяться до коду 43.21 "Роботи електромонтажні" та коду 43.29 "Роботи будівельно-монтажні, інші".
Відповідно до пункту 1.3 договору генеральний підрядник здає, в обумовлені терміни, виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи.
Згідно із пунктом 2.1 договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 04.12.2019, договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена протоколом угоди про договірну ціну (додаток № 1) і складає 20 497 899,24 грн у т.ч. ПДВ 20 %.
Договірна ціна договору є динамічною, визначається відповідно до положень ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва". Остаточна ціна договору визначається з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт та фактичних витрат генерального підрядника на придбання матеріальних ресурсів у порядку, визначному умовами договору, але не може перевищувати договірної ціни, заявленої в договорі. Зміни, внесені замовником в проектно-кошторисну документацію, оформлюються відповідними додатковими угодами (пункти 2.2, 2.3 договору).
Додатковою угодою №1 від 01.10.2019 до договору сторони доповнили договір пунктом 2.1.2.1, який передбачав в рамках договору постачання генеральним підрядником обладнання на загальну суму 30 828,00 грн.
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що терміни виконання робіт визначені в графіку виконання робіт (додаток № 2), який є невід'ємною частиною цього договору.
Оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника (позивача) після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів (пункт 4.1 договору).
Відповідно до пункту 15.6 договору даний договір набирає чинності з дати підписання договору сторонами та скріплення печатками і діє до 30.03.2020.
На виконання умов договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті по обсягу та якості роботи на суму 20 467 071,21, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками замовника та генерального підрядника:
- актами №№1, 2, 3, 4, 5, 6 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 17.05.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 4 941142,67 грн;
- актами №№ 7, 8, 9 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2019 року (форма № КБ-2В) та довідкою від 30.05.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2019 року (форма КБ-3) на 1513 038,67 грн;
- актами №№ 10, 11, 12, 13 приймання виконаних будівельних робіт за червень 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 27.06.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2019 року (форма КБ-3) на 680 920,16 грн;
- актом № 14 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 31.07.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2019 року (форма КБ-3) на 148 602,14 грн;
- актами №№14,17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 26, 29 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 31.10.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2019 року (форма КБ-3) на 5 604 354,22 грн;
- актом № 30 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 20.11.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 року (форма КБ-3) на 288 017,29 грн;
- актами №№31, 32, 33, 37 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 29.11.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2019 (форма КБ-3) на 1 037 045,29 грн;
- актом № 34 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 16.12.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 123 848,36 грн;
- актом № 35 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 16.12.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 126 730,00 грн;
- актом № 36 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма №КБ-2В) та довідкою від 20.12.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 34 527,71 грн;
- актами № 38 та 39 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року (форма № КБ-2В) та довідкою від 26.12.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року (форма КБ-3) на 5 696 208,43 грн.
Довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 та акти виконаних будівельних робіт форми КБ-2В підписані представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.
Крім того, відповідно до видаткової накладеної №147 від 26.11.2019 позивачем було поставлено відповідачу обладнання на загальну суму 30 828,00 грн.
Відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати виконаних робіт належним чином не здійснив, сплативши лише 12 283 703,91 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №УКС/77 від 23.01.2020 на суму 4 941 142,67 грн, №УКС/79 від 23.01.2020 на суму 555 045,58 грн, №УКС/80 від 23.01.2020 на суму 957 993,09 грн, №УКС/136 від 31.01.2020 на суму 680 920,16 грн, №УКС/137 від 31.01.2020 на суму 148 602,41 грн, №УКС/154 від 21.04.2021 на суму 5 000 000,00 грн.
Відповідно до акта звірки взаєморозрахунків за договором станом на 31.12.2020 підтверджена заборгованість відповідача в сумі 8 214 195,30 грн.
09.09.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію №182 від 09.09.2021 щодо сплати заборгованості, яка була вручена відповідачу 13.09.2021.
Листом №51/16963 від 30.09.2021 у відповідь на претензію, відповідач визнав вимоги позивача обґрунтованими та повідомив про наявність істотних труднощів у зв'язку з нестачею фінансування, зазначивши, що після надходження фінансових коштів заборгованість буде сплачена у повному обсязі.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.11.2022) стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на користь Корпорації "ТСМ Груп" заборгованість у розмірі 8 214 195,30 грн, 3% річних у розмірі 747 716,82 грн та 1 804 316,15 грн інфляційних втрат.
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/21672/21 в частині стягнення 3% річних в розмірі 747 716,82 грн.
Постановою від 14.03.2023 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/21464/21.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по виконанню робіт та постачання обладнання, обумовлених договором та в обсягах, зазначених в актах приймання виконаних будівельних робіт та видатковій накладній, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт та обладнання у вказаних обсягах без будь - яких зауважень;
- враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати виконаних позивачем робіт відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують дані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 214 195, 30 грн заборгованості за надані послуги підлягають задоволенню;
- перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (747 716,82 грн нарахованих за період з 24.07.2019 по 24.12.2021) та інфляційних втрат (1 804 316,15 грн нарахованих за період з 24.07.2019 по 30.11.2021), суди дійшли висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі № 910/21464/21 в частині стягнення 3% річних у розмірі 747 716,82 грн, та прийняти в цій частині нове рішення про залишення позову без задоволення.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості суду за певних умов зменшити розмір 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Корпорація "ТСМ ГРУП" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Також, у відзиві на касаційну скаргу Корпорація "ТСМ ГРУП" зробила заяву про стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 17 000,00 грн. При цьому Корпорація "ТСМ ГРУП" зазначила, що докази на підтвердження таких витрат будуть подані у порядку та в строки, передбачені частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, Корпорацією "ТСМ ГРУП" було подано клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
5. Позиція Верховного Суду
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 747 716,82 грн, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та не перевіряє обґрунтованість та законність судових рішень в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 8 214 195,30 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 804 316,15 грн.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема, є договори та інші правочини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати виконаних робіт за договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим у нього утворилась перед позивачем заборгованість у розмірі 8 214 195,30 грн.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою робіт відповідачем, позивачем нараховано, зокрема, 3% річних у розмірі 747 716,82 грн за період прострочення з 24.07.2019 по 24.12.2021 на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Суди попередніх інстанцій встановивши, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за виконані роботи, дійшли висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених позивачем 3% річних, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 747 716,82 грн за спірний період.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суди застосували частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині стягнення 3% річних без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, що фактично є підставою касаційного оскарження, встановлену пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.
При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:
- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);
- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).
Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 910/17556/21, яка переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних Судом не встановлено.
Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, у постанові від 21.06.2022 у справі № 910/9905/21.
Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішень (в частині стягнення 3 % річних), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.
Таким чином, Суд погоджується із доводами позивача викладеними у клопотанні про закриття касаційного провадження, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/21672/21 за касаційною Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 910/21672/21 за касаційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова