Справа № 524/3811/22
Провадження №2/524/216/23
06.06.2023 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі: - секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., - представника позивача - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як органу опіки та піклування, та одночасно третьої особи - Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - Ольшанської В.С., - відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4., - представника третьої особи - Кременчуцького міського центру соціальних служб Департаменту у справах сімей та дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - Корепанової І.М., - представника третьої особи - Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Чумак Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом органу опіки та піклування - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей та стягнення коштів на їх утримання, -
У липні 2022 року до суду звернувся виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як орган опіки та піклування, з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей та стягнення коштів на їх утримання, в якому просив позбавити відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнути кошти на їх утримання в розмірі 1/3 частини заробітку кожного місяця, але не менше 50-ти відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, які перераховувати на особисті рахунки дітей, які будуть відкриті у відділенні Ощадного банку.
Позивач вказував, що відповідач є матір'ю зазначених дітей, відомості про батька яких записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
Діти перебувають з 18.03.2021 р. на обліку у Службі у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як такі, що перебувають в складних життєвих обставинах.
Позивач зазначав, що відповідач як мати дітей свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не забезпечує дітей належним розвитком, повноцінним харчуванням, не цікавиться їх життям, навчанням, продовжує систематично вживати алкогольні напої, що підтверджується матеріалами перевірок Служби, листами з Кременчуцької гімназії № 18, БПП у м. Кременчуці УПП в Полтавській області ДПП НП.
До того ж посилався на те, що 14.04.2021 р. за направленням Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на підставі заяви поданої відповідачем 01.04.2021р,. малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Враховуючи наведене, позивач як орган опіки та піклування, вважав, що відповідач має низький батьківський потенціал і зробив висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей.
У судовому засіданні представник позивача - виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як органу опіки та піклування, та одночасно третьої особи - Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - Ольшанська В.С., - представник третьої особи - Кременчуцького міського центру соціальних служб Департаменту у справах сімей та дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області - Корепанова І.М., - представник третьої особи - Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області Чумак Н.В., позов підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, які були викладені у позовній заяві. Вказані особи не заперечували, що не мають доказів про притягнення відповідача до будь-якого виду юридичної відповідальності, і, зокрема адміністративної за ст. 173, 173-2, 178, 184 КУпАП за вчинення відповідних проступків за вказаними нормами, перебування відповідача на обліку в спеціалізованих медико-лікувальних закладах, необхідності лікування від алкогольної залежності.
Відповідач ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 з позовом не погодилися, вказуючи про те, що ОСОБА_1 не притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 173, 173-2, 178, 184 КУпАП за вчинення відповідних проступків за вказаними нормами, перебування відповідача на обліку в спеціалізованих медико-лікувальних закладах, не потребує лікування від алкогольної залежності, самостійно вживає заходів щодо усунення залежності від вжиття алкогольних напоїв, працює, вживає заходів щодо орендування відповідного житла, оскільки члени її сім'ї мають статус ВПО.
Залучена до участі у справі третя особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котра досягла повноліття, у судове засідання не прибула внаслідок виїзду з України, була належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи шляхом вручення викликів її матері.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідчення свідків, у тому числі малолітнього сина відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.
Відповідач ОСОБА_1 має дітей: - повнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , котра відмовилася від надання свідчень у судовому засіданні внаслідок перебування в стані вагітності; - повнолітню дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котра виїхала з України; - малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відомості про батька повнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, котрі з 18.03.2021 р. перебували на обліку у Службі у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як такі, що перебувають в складних життєвих обставинах.
Відповідач та її діти мали постійне місце проживання у Донецькій області у м. Шахтарськ, фактично є багатодітною сім'єю, і належать до осіб, які були вимушені переселитися внаслідок неоголошеної Україні війни іноземної держави - північно-східної країни.
14.04.2021 р. за направленням Служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на підставі заяви поданої відповідачем 01.04.2021р,. малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області.
02.06.2022 р. виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, як органу опіки та піклування, зробив висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 06.06.2019 р. у справі за № 537/5274/18, провадження № 2/537/204/2019, яке набрало законної сили, було відмовлено цьому ж позивачу у задоволенні позову до цього ж відповідача з тотожних вимог внаслідок необґрунтованості.
З цього рішення суду постає, що відповідач ОСОБА_1 пройшла курс лікування від алкогольної залежності методом кодування по Довженко та працевлаштувалася із зазначенням відповідних доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Після 06.06.2019 р., дати ухвалення зазначеного рішення суду, відповідач ОСОБА_1 не притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 173, 173-2, 178, 184 КУпАП за вчинення відповідних проступків, а саме дрібного хуліганства, вчинення ознак насилля в сім'ї, вживання алкогольних напоїв в громадських місцях, ухилення від виконання батьківських обов'язків. Посилання позивача на лист БПП у м. Кременчуці УПП в Полтавській області ДПП НП від 18.03.2021 р. не є достатнім належним і допустимим доказом на підтвердження фактів притягнення відповідача до адміністративної відповідальності на підставі відповідних постанов юрисдикційних органів або суду, копії яких позивачем так і не були надані. Натомість суд приймає до уваги наявність постанови Крюківського районного суду м. Кременчука від 09.12.2019 р. у справі за № 537/4293/19, провадження № 3/537/1128/2019, яка набрала законної сили, копія якої наявна у матеріалах цивільної справи, та якою було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 184 КУпАП стосовно відповідача за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Станом на день розгляду справи відповідач не перебуває на обліку в спеціалізованих медико-лікувальних закладах, не потребує лікування від алкогольної залежності, самостійно вживає заходів щодо усунення залежності від вжиття алкогольних напоїв, працює, вживає заходів щодо орендування відповідного житла, що не було спростовано позивачем та третіми особами шляхом надання належних і допустимих доказів.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Декларація прав дитини, яка була проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959р., як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р. № 2402 зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно статті 12 цього Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов'язку - виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Як роз'яснено у п.15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 за № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989р. та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України» хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Європейський суд з прав людини (рішення у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року, рішення у справі Olsson V. Sweden (№ 2) від 27.11.92) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до пункту 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України» втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведенні винної поведінки когось з батьків або їх обох з врахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Суд неодноразово в своїх рішеннях акцентував увагу, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов'язаний піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов'язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст. ст. 150, 151, 152, 155 СК України).
Відповідно ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Така ж підстава позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини характеризується лише винною поведінкою батьків та свідомим нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 752/16443/16-ц.
Питання про позбавлення в черговий раз батьківських прав відповідача ОСОБА_1 стосовно неповнолітньої на той час дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було предметом розгляду 02.06.2022 р. виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області як органу опіки та піклування.
Згідно ч. 6. ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Вирішуючи даний спір, враховуючи наведені раніше обставини та факти, пояснення відповідача та її представника, у тому числі свідчення малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котрий був допитаний у судовому засіданні як свідок у відсутності матері - відповідача у справі у присутності інших учасників справи, і зокрема у присутності представників органу опіки та піклування, Служби у справах дітей, у тому числі представника Центру, де тимчасово він перебуває і яка є психологом, і пояснив, що мати до нього погано не відносилася, ним цікавиться, його не била, бажає з нею жити, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування від 02.06.2022р. щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав з таких підстав.
Як вбачається зі змісту даного висновку, такий висновок органу опіки і піклування, не містить достатнього обґрунтування доведеності тривалої умисної винної поведінки матері стосовно виховання та утримання дітей після 06.06.2019 року - дати ухвалення Крюківським районним судом м. Кременчука рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, та доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Попередні обставини і факти до вказаної дати ухвалення зазначеним судом рішення не можуть переглядатися повторно. Висновок органу опіки та піклування від 02.06.2022 р. зроблений без врахування усіх обставин справи, в тому числі щодо статусу сім'ї відповідача, майнового становища сім'ї, взаємовідносин між відповідачем як матір'ю та її дітьми, котрі фактично складають багатодітну сім'ю та є особами внутрішньо переміщеними внаслідок воєнних дій іноземної держави, прихильності та ставлення матері до дітей і навпаки дітей до матері, перевірки наявності можливостей, способів та порядку прийняття участі матері у вихованні та спілкуванні з дітьми, а тому суд дійшов висновку, що даний висновок суперечить інтересам самих дітей.
Також суд враховує і те, що орган опіки та піклування не намагався надати відповідачу допомогу у здійсненні нею належним чином батьківських обов'язків стосовно дітей, щодо вирішення питання у сприянні та забезпеченні реальної вільної можливості у вихованні та спілкуванні з дітьми, забезпечення відповідних умов у працевлаштуванні відповідача, надання сім'ї відповідного житлового приміщення, члени якої є ВПО. Дії позивача та його структурних підрозділів зводилося не до вирішення питання щодо надання сім'ї відповідача належної допомоги з вирішення питання про працевлаштування відповідача, надання матеріальної допомоги, забезпечення житловим приміщенням, а лише до здійснення контролю за поведінкою відповідача та наявності відповідних житлово-побутових умов, що за висновком суду не є достатньою реалізацією повноважень позивача у сфері захисту безпосередньо законних прав та інтересів дітей.
Суд звертає увагу, що ухилення від виконання батьківських обов'язків та їх невиконання не є тотожними поняттями.
У ст. 164 СК України наведені лише підстави і ознаки ухилення від виконання батьківських обов'язків. Утім, чіткого визначення самого поняття «ухилення» не визначено.
У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: 1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з огляду значення словосполучення «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини», з об'єктивної сторони слід розуміти такі дії чи бездіяльність особи, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків.
Звідси, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не знаходить свого відображення, оскільки в даному випадку мали місце обставини, які не залежали від самого відповідача, і слугували лише інструментом для задоволення амбіцій позивача, небажання надання сім'ї відповідача належної допомоги, що насамперед порушувало права і інтереси дітей.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ст. 7 СК України).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд звертає увагу, що дочка відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повноліття
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Проаналізувавши встановлені обставини у справі та матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивачем та третіми особами не надані належні і допустимі, безспірні та достатні докази, які свідчили б про винну поведінку та свідоме нехтування батьківськими обов'язками відповідачем ОСОБА_1 , і, які свідчили б про її ухилення від виховання дітей, і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, а звідси позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захист інтересів дітей та стимулювання матері до належного виконання своїх обов'язків.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав у даному випадку не є доцільним, оскільки мати дітей, і зокрема малолітнього сина, виявляє стійке бажання у виконанні батьківських обов'язків, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, у зв'язку з чим вбачається безпідставність та необґрунтованість вимог позивача про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно дітей: повнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже позов не підлягає задоволенню у зв'язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд звертає увагу на наступне.
Позивач при поданні позову до суду не сплачував судовий збір, оскільки є звільненим від сплати позову поданого з метою захисту інтересів неповнолітніх дітей відповідно п. 14 ч. 2 ст. 3 ст. Закону України «Про судовий збір».
Оскільки позов не підлягає задоволенню, то у відповідності до ст. 133, 141 ЦПК України судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.
Звідси витрати по розгляду даної справи відносяться за рахунок держави.
Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 7, 141, 150, 151-155, 157, 164, 165, 180-183 Сімейного Кодексу України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити органу опіки та піклування - виконавчому комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області у задоволенні позову до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей та стягнення коштів на їх утримання.
Позивач: - виконавчий комітет Кременчуцької міської Ради Кременчуцького району Полтавської області, код ЄДРПОУ 04057287, юридична адреса: Полтавська область, місто Кременчук, площа Перемоги, буд. № 2;
Відповідач: - ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;
Треті особи: - Служба у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, код ЄДРПОУ: 40252207, юридична адреса: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Квітки Цісик, буд. № 38; - Кременчуцький міський центр соціальних служб Департаменту у справах сімей та дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, код ЄДРПОУ: 22547816, юридична адреса: Полтавська область, м. Кременчук, Академіка Маслова, буд. № 15/4; - Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, код ЄДРПОУ: 25154336, юридична адреса: Полтавська область, м. Кременчук, проспект Свободи, буд. № 148.
Повне рішення виготовлено 13 червня 2023 року.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: