08 червня 2023 р. Справа № 520/991/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.03.23 по справі № 520/991/23
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.05.2021 - 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2022 - 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця з 01.01.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що відповідачем було вчинено протиправні дії щодо не проведення нарахування йому грошового забезпечення з 01.05.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.05.2021 - 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2022 - 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця з 01.01.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.07.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" внесені зміни, якими п.4 викладено в наступній редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Водночас, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18: визнав протиправним та скасував пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Отже, з 29.01.2020 року було скасовано п.6 Постанови від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Розпоряджень щодо проведення перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцям не надходило, а позивачу підвищень грошового забезпечення проведено не було за вказаний у позовній заяві період.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 04.11.2010 року по час звернення до суду проходить військову службу у НОМЕР_1 військовому представництві Міністерства оборони України.
118 військове представництво Міністерства оборони України має правовий статус - без права юридичної особи, є відокремленим підрозділом (представництвом) Управління представництв замовника. За організаційно-штатною структурою 118 військове представництво Міністерства оборони України є окремою військовою установою.
Позивачем у позовній заяві вказано, що у структурі НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України відсутній відділ фінансового забезпечення. За розпорядженням вищого військового керівництва НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України встановлено на грошове забезпечення до сектору соціальних виплат (відділу фінансового забезпечення) ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно на ІНФОРМАЦІЯ_1 покладено обов'язок проводити нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України.
Відтак, позивачем вказано, що з 04.11.2010 року по теперішній час він перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що з метою встановлення факту порушеного права 17.03.2021 року він із заявою звернувся до Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок грошового забезпечення та доплату від фактично виплачених сум, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Листом Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 22.03.2021 року № 306/ВФЗ позивачу відмовлено в задоволенні вимог і підтверджено факт порушення його права, посилаючись на відсутність відповідних розпоряджень від вищого керівництва. Вказаним листом було відмовлено позивачу у відновлені порушених прав, що стало підставою звернення до суду.
Так, за даними програми «Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)» встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 року по справі №520/4792/21 позов - задоволено частково; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із врахуванням наявності підстав, визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-XII від 03.07.1991 року та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з утриманням належних податків та зборів; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020р.-31.12.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021р.-30.04.2021р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з з утриманням належних податків та зборів; позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 по справі № 520/4792/21 - залишено без змін.
Приписами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах виконання зазначеного рішення суду у грудні 2021 року здійснив проведення нарахування позивачу грошового забезпечення з 30.01.2020 по 30.04.2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та здійснив доплату недоплачених сум.
Однак, як зазначено позивачем, з 01.05.2021 по час звернення до суду ІНФОРМАЦІЯ_1 проводить йому нарахування грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, чим порушив його соціальні права.
Вважаючи свої права порушеними, позивач 15.12.2022 року звернувся із заявою до відповідача щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 01.05.2021 по теперішній час з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року і одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, та здійснити доплату недоплачених сум.
Листом Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.12.2022 №650/ВФЗ позивачу було відмовлено у здійсненні зазначених останнім перерахунків та проведення доплат, посилаючись на відсутність відповідної нормативно-правової бази.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач вернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Приписами ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: "21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, на момент набрання чинності постановою № 704, що відбулось 01.03.2018 року, пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за результатами апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено; визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"; у іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
При цьому, слід зазначити, що Законом України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
В той же час, згідно приписів стаття 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховним Судом у постанові від 12.09.2022 року по справі №500/1813/21 вказано, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під "умовами" слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під "порядком" розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегією суддів наголошено на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегією суддів зазначено, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) та Закони України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон № 1082-IX), "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 18.10.2022 № 2675-IX (далі - Закон № 2675-IX), "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 30.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, на 2021, на 2022 та на 2023 роки, відповідно, не містять.
Отже, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Приписами ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII визначено безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Аналізуючи наведене нормативне регулювання, колегія суддів зазначає, що з 01.01.2020 положення п.4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З матеріалів справи встановлено, що шляхом звернення до суду з даним позовом позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.06.2021 р. - 31.12.2021 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 p. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", за період 01.01.2022 р. - 31.12.2022 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 р. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 01.01.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а.
Отже, під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
При цьому, з 29.01.2020 р. була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 р.
Відтак, 29.01.2020 р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 р., на 01.01.2021 р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.
Колегія суддів зазначає, що з 01.10.2020 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Приписами ст. 7 Закону України від 15.12.2020 р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн. Також, приписами ст. 7 Закону України від 02.12.2021 р. №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481,00 грн. Приписами ст. 7 Закону України від 30.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.
З огляду на обставини проведення відповідачем перерахунку розміру грошового забезпечення позивача по 30.04.2021 року, слід дійти висновку про те, що у період 01.05.2021 р. - 31.12.2021 р. грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 01.01.2022 р. - по 31.01.2022 р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", а з 01.01.2023 р. із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.05.2021, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.05.2021 - 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", за період 01.01.2022 - 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 01.01.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.23 року по справі № 520/991/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 по справі № 520/991/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський