08 червня 2023 р. Справа № 520/10457/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2023, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.03.23 по справі № 520/10457/22
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
2. Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в частині виплати компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, за період з 11.09.2020 року по 30.10.2022 року.
3. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 40000 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що у день звільнення з органів прокурори у вересні 2020 року відповідач не провів з ним остаточний розрахунок, а саме компенсацію за невикористані відпустки. Остаточний розрахунок проведено лише 31.10.2022, що свідчить про наявність підстав для середнього заробітку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо затримки в проведенні своєчасного розрахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ 39969443, вул. Маяковського, буд. 21, м. Краматорськ, Донецька область, 84333) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в частині виплати компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, за період з 11.09.2020 року по 30.10.2022 року у сумі 44461,64 грн. (сорок чотири тисячі чотириста шістдесят одна гривня 64 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
На переконання представника відповідача, у зв'язку з тим, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь період є відсутніми.
На переконання представника відповідача, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку може бути виплачений позивачу у розмірі 10 440,15 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 що в період з липня 2004 року по 10 вересня 2020 року проходив службу на різних посадах в органах прокуратури України.
Наказом виконувача обов'язків військового прокурора об'єднаних сил від 10 вересня 2020 року № 577к Позивача з 10 вересня 2020 року звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури об'єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення.
10.09.2020 відповідачем проведено розрахунок при звільненні, проте при обчисленні ОСОБА_1 грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки не було застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Позивач оскаржив до суду бездіяльність відповідача, за наслідками чого рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021у справі №520/9505/21, яке набрало законної сили, зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил здійснити перерахунок, нарахування та виплату звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 компенсації за невикористанні відпуски у кількості 206 діб, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, з урахуванням раніше виплачених сум.
31.10.2022 Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил на виконання рішення суду виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки, що визнається сторонами та підтверджується копією платіжного доручення.
Вважаючи, що відповідачем своєчасно не здійснено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Приписами ч.2 ст.116 КЗпП України передбачено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За обставинами справи, наказом виконувача обов'язків військового прокурора об'єднаних сил від 10 вересня 2020 року № 577к позивача з 10 вересня 2020 року звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері військової прокуратури об'єднаних сил, виключено зі списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення.
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача зі служби з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було здійснено виплату компенсації за невикористані дні відпустки.
При цьому, така компенсація за невикористані дні відпустки у кількості 206 днів, була виплачена позивачу лише 31.10.2022 року на виконання рішення суду у справі №520/9505/21 тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки.
З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку з позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.
Колегія суддів вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку визначеному судом першої інстанції розміру середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Згідно з п.2 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З аналізу наведених норм Порядку №100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.
Щодо доводів апеляційної скарги представника відповідача, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів зазначає наступне.
Так, пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Як зазначалося, у день звільнення позивача зі служби 10.09.2020 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме компенсації за невикористані календарні дні відпустки у розмірі 44461,64 грн. (за рішенням ХОАС у справі №520/9505/21).
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (31.10.2022), колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.
А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 11.09.2020 року (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 184 робочих днів (з 11.09.2020 року по 11.03.2021 року).
Проте, колегія суддів звертає увагу, що двома попередніми місяцями перед звільненням позивача є липень та серпень 2020 року.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 №14-259 вих-20 від 21.09.2020 року, виданої Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил, позивачу нарахована заробітна плата за липень 2020 року 31874,17 грн. та за серпень 2020 року в сумі 31874,17 грн. Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1028 гривень.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивач звільнився 11.09.2020, а остаточний розрахунок фактично проведено з ним 30.10.2022, кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 29.10.2022 включно (день, що передує даті остаточного розрахунку) становить 779 днів.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку з 11.09.2020 по 11.03.2021 згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 117 КЗпП України складає 189188 грн. (184 дні х 1028 грн.).
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Також вказано, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду), які стосуються критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України.
Так, у межах спірних правовідносин по даній справі розмір виплачених на виконання рішення суду (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 року у справі №520/9505/21) грошових коштів склав 44461,64 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №726 від 28.10.2022 року та не заперечується сторонами по справі, а загальна сума компенсації середнього заробітку складає 189188 грн., що суттєво, більш ніж в чотири рази, перевищує фактично виплачену суму коштів.
Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 критеріям визначення розміру відповідальності відповідача буде сума 44461,64 грн., яка дорівнює розміру недоплати позивачу, а тому погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував істотність розміру невиплаченої суми при звільненні порівняно із заявленою сумою середнього заробітку, відтак встановлений судом розмір є суттєво завищеним, то колегія суддів відхиляє наведені доводи, оскільки судом першої інстанції враховано розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, період затримки виплати заборгованості, наявність між сторонами спору про суми, належні до виплати позивачу при звільненні, та вказано, що сума середнього заробітку повинна бути співрозмірною та адекватною відносно суми невиплаченої грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що вказані доводи апелянта не спростовують наведені вище висновки про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям зменшення розміру відшкодування, визначити до виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44461,64 грн, що становить 100% від суми заборгованості, яка належала до виплати позивачу на час звільнення з державної служби та не була виплачена позивачу у день його звільнення зі служби.
Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 по справі № 520/10457/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський