08 червня 2023 р. Справа № 520/15618/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.01.22 по справі № 520/15618/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021; зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021 у сумі 671670 (шістсот сімдесят одна тисяча шістсот сімдесят) грн 44 коп.
В обгрунтування позову позивач зазначав, що відповідачем протиправно не нарахований та невиплачений середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021 у сумі 6716,70 грн. (шість тисяч сімсот шістнадцять гривень 70 копійок).
У задоволенні решти вимог позову - відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021 у сумі 6716,70 грн. (шість тисяч сімсот шістнадцять гривень 70 копійок) та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021 у сумі 671670 (шістсот сімдесят одна тисяча шістсот сімдесят) грн 44 коп.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказує, що згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач вказує, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому вважає за можливе застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Апелянт звертає увагу, що судом у порушення норм законодавства не було встановлено, чи вчинялись позивачем з моменту звільнення з військової служби (25.07.2016) активні дії щодо отримання несплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексацію. Так, позивач звернувся до суду про стягнення цих виплат лише у 2021 році, однак впродовж всього часу з моменту звільнення позивач постійно звертався до відповідача щодо добровільної виплати цих коштів, але отримував усну відмову у виплаті коштів через брак коштів.
Скаржник вважає, неправильними висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з посиланням на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що після звільнення військова частина НОМЕР_1 провела з позивачем всі розрахунки, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №207 від 25 липня 2016 року.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 особа, звільнена, з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На переконання представника відповідача до дати виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 (25 липня 2016 року) позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав, наказ не оскаржував, тому вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Також, представник відповідача просить закрити провадження у справі, оскільки на його думку позивачем не були усунуті недоліки апеляційної скарги у передбачені процесуальним законом строки.
Крім того, представник вважає, що позивачем протиправно не було сплачено судовий збір.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 по справі №520/824/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2015 року по 25.07.2016 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , індексацію грошового забезпечення за період з 11.06.2015 року по 25.07.2016 року. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 27.01.2016 року по 25.07.2016 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 25.07.2016 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 27.01.2016 року по 25.07.2016 року, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 25.07.2016 року.
У задоволенні решти позовних вимог позивача відмовлено.
Рішення набрало законної сили.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
09.08.2021 на виконання рішення суду у справі № 520/824/21 позивачу виплачені кошти у розмірі 2337,45 грн.
Позивач, у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що заявлена до стягнення сума середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості є неспівмірною та такою, що підлягає зменшенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів звертає увагу, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні.
Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати вищезазначених складових грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Отже, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання зазначених складових грошового забезпечення просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2016 ( день виключення позивача із списків особового складу військової частини) по 09.08.2021 (день фактичного розрахунку з позивачем на виконання рішення від 05.04.2021 року по справі №520/824/21).
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.04.2021 по справі № 120/3857/19-а.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, зазначав що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення працівника, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач звільнений 25.07.2016, а остаточний розрахунок при звільненні за рішенням суду проведено 09.08.2021.
Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 зазначено, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічну правову позицію щодо застосування принципу співмірності викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Згідно приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 сформовано правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021 у сумі 671670,44 грн. є неспівмірною сумою із сумою заборгованості (2337,45 грн.) та підлягає зменшенню.
Тому, при вирішенні питання про розмір стягнення середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою суми суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, розмір майнових втрат позивача спричинених невиплатою йому суми.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Так, в цьому контексті колегія суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. У зв'язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи № 520/824/21. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм законодавства.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Так, за захистом своїх прав щодо недоотримання належних при звільненні сум позивач з моменту звільнення звернувся лише в 2021 році, що складає 5 років з моменту звільнення в 2016 році.
Отже, колегія суддів, дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшла висновку про відповідність суми 6716,70 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
З правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, сформованими у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, Верховного Суду у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 812/1259/17, від 31.03.2020 у справі № 808/2122/18, від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 щодо підстав зменшення розміру належного позивачу середнього заробітку, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, наведені вище висновки узгоджуються та їм не протирічать.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що вимога стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні буде надмірним тягарем для відповідача та не відповідатиме пропорційності сумі заборгованості.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума нарахування та виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні в розмірі 6716,70 грн. є співмірною сумі заборгованості.
Щодо доводів представника відповідача стосовно несвоєчасного усунення недоліків позивачем вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, колегія суддів зазначає.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 по справі № 520/15618/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху. Надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали. Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк, апеляційна скарга буде повернута протягом п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Однак, копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) Другим апеляційним адміністративним судом тривалий час не направлялась через те, що смт. Борова Харківської області перебувала в тимчасовій окупації у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України та поштове сполучення було відсутнє.
При відновленні поштового сполучення з смт. Борова Харківської області, 27.04.2023 року на адресу позивача судом апеляційної інстанції була направлена ухвала суду про залишення апеляційної скарги без руху.
На виконання вимог якої позивачем надано платіжне доручення про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 по справі № 520/15618/21.
Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 по справі № 520/15618/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та призначено справу до апеляційного розгляду.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на вірність доводів апелянта щодо помилкового звільнення позивача від сплати судового збору на підставі посилань останнього на пункт 13 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а саме що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Отже, Законом № 3674-VI звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов'язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов'язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.
Аналіз положень Закону України №3551-XII дає підстав для висновку, що вони не передбачають звільненням від сплати судового збору за позовними вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.
Пункт 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про сплату судовий збір» в сукупності із ч.2 ст.22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду 19.10.2020 у справі №240/934/20.
Разом з цим, відповідно до ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, то підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 25.07.2016 по 09.08.2021 у сумі 6716,70 грн. (шість тисяч сімсот шістнадцять гривень 70 копійок).
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 року по справі № 520/15618/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 по справі № 520/15618/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва