07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 520/26585/21
адміністративне провадження № К/990/18383/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №520/26585/21 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення належного розрахунку невиплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток у належному об'ємі;
- стягнути з відповідача на його користь суму в розмірі 7734,51 грн як грошову компенсацію за невикористану частину щорічних основних відпусток за 25 календарних днів;
- стягнути з відповідача на його користь суму в розмірі 36420,52 грн як грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил щодо неврахування при розрахунку і виплаті компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь позивача у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду в розмірі 46532,02 грн;
- зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил перерахувати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку з урахуванням винагороди останнього за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду в розмірі 46532,02 грн та виходячи з суми отриманого доходу за 2019 рік, за виключенням одноразових виплат та без виключення сум відрахування на податки, та виплатити перераховану суму з відрахуванням необхідних податків і зборів та вже виплачених сум;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року скасовано та закрито провадження у справі № 520/26585/21.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №520/26585/21 було повернуто особі, яка її подала, як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження.
22 травня 2023 року до Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №520/26585/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року N 1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі заявник указує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Судом установлено, що зазначені скаржником у касаційній скарзі доводи вказують на наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, у зв'язку з чим рішення суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає касаційному оскарженню.
Водночас Суд зазначає, що наявність обставин, визначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та указує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.07.2020 у справі №826/15594/17, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, від 14.05.2019 у справі №240/4954/18, від 30.11.2018 у справі №415/6132/16а, від 26.06.2018 у справі №420/1232/16а.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що судом апеляційної інстанції не надавалась правова оцінка спірним правовідносинам по суті, оскільки було встановлено, що позивачем фактично оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте на виконання судового рішення, яке оскаржується в порядку, встановленому статтею 383 КАС України, що і стало підставою для прийняття судом апеляційної інстанції рішення про закриття провадження у справі, відповідно до пункту четвертого частини першої статті 238 КАС України. Водночас у касаційній скарзі заявник указує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.07.2020 у справі №826/15594/17, від 14.04.2020 у справі №820/3719/18, від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, від 14.05.2019 у справі №240/4954/18, від 30.11.2018 у справі №415/6132/16а, від 26.06.2018 у справі №420/1232/16а, а саме: щодо необхідності включення до виплат при обчисленні компенсації за невикористані відпустки винагороди за участь в АТО/ООС, тобто висновків Верховного Суду, які стосуються безпосередньо вирішення спору по суті.
За наведених обставин, Суд зазначає, що указані позивачем у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у межах вимог цієї касаційної скарги, оскільки, приймаючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції застосував норми процесуального права та не переглядав рішення суду першої інстанції по суті спірних правовідносин, а отже, не посилався на норми матеріального права, застосовані Верховним Судом у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв'язку з частиною другою статті 353 КАС України, як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
Водночас Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи без належного обґрунтування порушених судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які, зокрема, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №520/26585/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська