05 червня 2023 року м. Дніпросправа № 160/7999/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року (суддя Златін С.В.) в справі № 160/7999/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними та скасування окремих положень індивідуальних актів,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ) про визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами від 12 грудня 2016 року № 105 в частині визначення ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - ПрАТ СК «Інгосстрах») особами, пов'язаними з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк»; визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами від 07 грудня 2015 року № 12 в частині Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Новофарм» (далі - ТОВ з ІІ «Новофарм»), що зазначено особою, пов'язаною з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції, викладених в ухвалі, обставинам справи, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт вважає неправильним та таким, що не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та порушує його право на доступ до правосуддя, висновок суду першої інстанції про неможливість оскарження рішення комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків НБУ.
Звертає увагу, що оскаржені рішення за своєю суттю є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, адже прийняті спеціальним уповноваженим суб'єктом на виконання публічно-владних функцій на підставі законодавства, а прийняття цих рішень обумовлює зміну обсягу прав позивача та виникнення для нього певних обмежень, рішення є обов'язковими для виконання, їх невиконання зумовлює настання правових наслідків.
Висновок суду першої інстанції про неможливість оскарження рішень комісії в суді жодної юрисдикції не відповідає положенням частини четвертої статті 52 та статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими передбачено право оскарження рішень, дій чи бездіяльності НБУ, і це право не обумовлено жодними досудовими процедурами.
Судом першої інстанції не враховано, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту такого права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин в частині визначення ПрАТ СК «Інгосстрах» та ТОВ з ІІ «Новофарм» пов'язаними з ПАТ КБ «Приватбанк» особами, адже позивач обіймав посаду Першого заступника Голови правління банку - керівника бізнесу та в межах повноважень здійснював повноваження у правовідносинах з іншими особами, в тому числі й зазначеними вище, а внаслідок прийняття незаконних рішень обсяг таких повноважень обмежено, що потягло за собою наслідки у вигляді кримінального переслідування та оголошення позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні заяви.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Оскільки позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин в частині визначення ПрАТ СК «Інгосстрах» (ЄДРПОУ 3324830) та ТОВ з ІІ «Новофарм» (ЄДРПОУ 31040792) особами, пов'язаними з ПАТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570), застосувавши правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 червня 2020 року в справі № 826/20221/16, суд першої інстанції вважав, що оскаржувані рішення не породжують для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, тому дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування в частині рішень комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 07 грудня 2015 року № 12 та від 13 грудня 2016 року № 105 не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв'язку з чим відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Суд визнає приведений висновок обґрунтованим, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що предметом позову в цій справі є питання правомірності рішень комісії з питань визначення пов'язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами НБУ в частині визначення ОСОБА_1 та ПрАТ СК «Інгосстрах» (від 12 грудня 2016 року № 105), а також ТОВ з ІІ «Новофарм» (від 07 грудня 2015 року № 12) пов'язаними з ПАТ КБ «Приватбанк» особами.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною першою статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).
Правовідносини, у яких спір виник щодо пов'язаності особи з банком, вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 15 червня 2020 року в справі № 826/20221/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105 у частині визнання позивачів пов'язаними з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» особами не підлягають судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Статтею 1 Закону України «Про Національний банк України» банківський нагляд визначено як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі. Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.
Статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти.
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами.
За загальним правилом, встановленим статтею 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.
Окремий випадок, який кореспондується з наведеною правовою нормою, передбачений частиною четвертою статтею 52 цього ж Закону, за якою особа, визначена рішенням Національного банку України пов'язаною з банком особою, чи такий банк можуть оскаржити в установленому законом порядку рішення Національного банку України про визначення особи пов'язаною з банком особою, а в разі притягнення такої особи до передбаченої законом відповідальності - оспорити підстави рішення Національного банку України про її визначення пов'язаною з банком особою.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є:
1) контролери банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;
3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;
5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;
6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;
7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1- 6 цієї частини;
8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;
9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Пунктом 1 глави 1 розділу II Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315 (далі - Положення № 315), встановлено, що особа є пов'язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов'язаною з банком відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу II Положення № 315 Національний банк може визначати пов'язаною із банком особу відповідно до вимог статті 52 Закону із застосуванням, зокрема, ознак, зазначених у главі 3 цього розділу. Національний банк може визначати пов'язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно.
Пунктом 2 глави 2 розділу II Положення № 315 передбачено, що рішення про визначення юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами приймає Комісія з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами. Національний банк приймає рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою кожного разу, коли Національний банк виявляє підстави для цього. Визначення особи не пов'язаною з банком не перешкоджає наступному визначенню такої особи пов'язаною, якщо для цього виникають підстави.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Банк самостійно виявляє пов'язаних з банком осіб, формує і подає до Національного банку України перелік таких осіб щомісяця. У цьому переліку визначається дата, станом на яку особа визнана такою, що є пов'язаною з банком. Такий перелік є динамічним, він постійно оновлюється на підставі зміни інформації щодо особи, визначеної пов'язаною з банком. Якщо пов'язану з банком особу визначено такою на підставі рішення Комісії і перевірки операцій банків з такими особами, то за відсутності заперечень банку відповідна особа має бути включена банком до наступного щомісячного переліку пов'язаних з банком осіб. Таким чином, рішення Комісії має обмежений термін дії - воно використовується для включення банком особи в наступний щомісячний перелік пов'язаних з банком осіб (це рішення по суті є адресованою банку вказівкою Національного банку України доповнити відповідний перелік, зробленою за наслідками здійснення банківського нагляду).
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли стосовно оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яке стало підставою для обмеження обсягу повноважень позивача як Першого заступника Голови правління банку - керівника бізнесу, що потягло за собою наслідки у вигляді кримінального переслідування та оголошення позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Вичерпний перелік заходів впливу, які Національним банком можуть бути застосовані до банків та інших осіб як санкція та міра відповідальності за порушення такими особами банківського законодавства та законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, передбачений статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Серед переліку таких заходів впливу не міститься рішення про визначення тієї чи іншої особи пов'язаною із банком.
Таким чином, рішеннями в частині визначення ОСОБА_1 та ПрАТ СК «Інгосстрах» (від 12 грудня 2016 року № 105), а також ТОВ з ІІ «Новофарм» (від 07 грудня 2015 року № 12) пов'язаними з ПАТ КБ «Приватбанк» особами, не є рішеннями про притягнення ОСОБА_1 до передбаченої відповідальності, тобто цивільної, адміністративної чи іншої.
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 не може оскаржувати рішення № 105 та № 12.
Отже, за своєю суттю позовні вимоги в цій справі про визнання протиправними та скасування рішень №№ 105 та 12 є не позовними вимогами, а лише підставою для захисту прав позивача в межах кримінального провадження, що і відповідає його дійсному прагненню.
Водночас позивач не позбавлений права посилатися на неправомірність прийняття таких рішень у частині, що стосується його прав, при розгляді кримінального провадження.
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі з тих підстав, що цей спір не підлягає судовому розгляду в суді жодної юрисдикції.
Вказана правова позиція повністю узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року в справі № 826/20221/16, в постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 640/19719/19.
Доводи апелянта про те, що цей спір виник із суб'єктом владних повноважень, тому є публічно-правовим спором, спростовано приведеними вище висновками суду.
Посилання апелянта на порушення його права на доступ до правосуддя висновком суду першої інстанції про неможливість оскарження рішення комісії з питань визнання визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків НБУ суд відхиляє, позаяк висновок суду першої інстанції ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
При цьому судом враховується наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У пункту 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Зазначення апелянтом про неврахування судом першої інстанції, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту такого права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, є необґрунтованими через те, що у разі відсутності публічно-правового спору, як в цьому випадку, суд першої інстанції не мав підстав для відкриття провадження в адміністративній справі та розгляду справи по суті позовних вимог.
Такий аргумент апелянта, як помилковість висновку, що позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин в частині визначення ПрАТ СК «Інгосстрах» та ТОВ з ІІ «Новофарм» пов'язаними з ПАТ КБ «Приватбанк» особами, адже позивач обіймав посаду Першого заступника Голови правління банку - керівника бізнесу та в межах повноважень здійснював повноваження у правовідносинах з іншими особами, в тому числі й зазначеними вище, а внаслідок прийняття незаконних рішень обсяг таких повноважень обмежено, що потягло за собою наслідки у вигляді кримінального переслідування та оголошення позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення, спростований приведеними вище висновками суду, що заявлені позивачем вимоги є не позовними вимогами, а лише підставою для захисту прав позивача в межах кримінального провадження, що і відповідає його дійсному прагненню.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року в справі № 160/7999/23 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року в справі № 160/7999/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними та скасування окремих положень індивідуальних актів залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення 05 червня 2023 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 червня 2023 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко