Справа № 302/922/23
Провадежння № 2/302/195/23
Номер рядка звіту 69
31.05.2023 смт.Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді: Сидоренко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -
12 травня 2023 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначає, що 27 квітня 1996 року вона, ОСОБА_1 уклала з відповідачем ОСОБА_2 шлюб ,який зареєстрований у виконавчому комітеті Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, за актовим записом № 12, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Також вказує, що від шлюбу з відповідачем у них народилося четверо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Двоє дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на теперішній час вже досягли повноліття.
Позивачка зазначає, що спільне життя з відповідачем у них не склалося, їх стосунки погіршилися, вони припинили спільне проживання. На початку 2021 року відповідач покинув сім'ю, виїхав на сезонні роботи за кордон, де і перебуває на сьогодні. З цього часу коштів на утримання сім'ї, неповнолітніх дітей, не надає. Причиною розпаду сім'ї вказує непорозуміння, різне бачення на життя та обов'язки кожного з них до сім'ї. Позивачка переконана, що подальше спільне життя, збереження шлюбу, примирення між нею та відповідачем неможливе, оскільки вона втратила до відповідача всі почуття та не бажає в подальшому перебувати з відповідачем у шлюбі.
Вказує, що після розірвання шлюбу неповнолітні діти залишаються проживати разом з нею, але їй важко забезпечувати у повному обсязі їх потреби. Джерел доходу вона не має, так як не працевлаштована. Відповідач може брати участь спільно з нею в утриманні дітей, але не бажає виконувати свій батьківський обов'язок належно, що змушує її звернутися до суду з даним позовом, в якому просить: 1) розірвати шлюб, укладений між нею, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який був зареєстрований 27 квітня 1996 року виконавчим комітетом Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, актовий запис №12; 2) стягувати з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в твердій грошовій сумі по 3000 гривні щомісячно на кожну дитину, але не менш 50 % прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про держбюджет на 2022 рік» для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред'явлення нею позову до суду і до дня досягнення кожною дитиною повноліття. Стягнути з відповідача понесені нею судові витрати у виді судового збору в сумі 1073,60 грн.
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачу ОСОБА_2 в ухвалі суду запропоновано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та протягом п'яти днів - заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі з цивільним позовом і долученими до нього матеріалами надіслана відповідачу ОСОБА_2 за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .
26.05.2023 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 та в якій вказує, що згідний розірвати шлюб з позивачкою та не заперечує проти стгнення з нього аліментів на утримання дітей. Підтверджує в заяві, що понад рік проживає в Чехії, де працює та наміру повертатися додому, він немає (а.с.21).
Згідно із ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Як роз'яснив Пленум Верхового Суду України у п.24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Повно та всебічно дослідивши надані позивачем докази, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги, також дослідивши докази, надану відповідачем заяву про визнання позову, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються заявлені позивачем позовні вимоги, оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.13,43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що сторони по справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебувають у шлюбі, який зареєстрований 27 квітня 1996 року виконавчим комітетом Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, за актовим записом №12, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, оригінал якого міститься в матеріалах даної цивільної справи.
Від спільного подружнього життя сторони мають четверо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на теперішній час досягли повноліття та двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У свідоцтвах про народження вказаних дітей батьком записаний ОСОБА_2 , відповідач у справі, а в графі «мати» - ОСОБА_1 та копії вказаних свідоцтв містяться в матеріалах даної справи (а.с.8-11).
Неповнолітня діти зареєстровані та мешкають разом з позивачкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Синевирської сільської ради за вих.№1045 від 08.05.2023 року (а.с.7).
Шлюбні стосунки між сторонами припинені по причині розбіжностей характерів та різних поглядів на життя, що призвело до втрати почуття любові та поваги один до одного.
Чинним законодавством України передбачено право подружжя на розірвання шлюбу за позовом одного із них на підставі рішення суду: зокрема, положеннями ст.104 ч.2, ст.105 ч.3, ст.110 ч.1 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Частинами 3,4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", шлюб може бути розірвано у судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до вимог ст.82 ЦПК України обставини, які визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини
Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи вищенаведені законодавчі норми, виходячи з принципів об'єктивності, розумності, справедливості та доцільності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, крім того, вказані вимоги визнані відповідачем ОСОБА_2 , а тому відповідно до положень ст.82 ЦПК України, не підлягають доказуванню та суд приходить до висновку, що дана сім'я розпалася остаточно та будь-яких підстав до її збереження судом не встановлено.
Крім того, оскільки позивачка ОСОБА_1 наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням її до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Вивчивши обґрунтування заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про розірвання шлюбу, приймаючи до уваги визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог в цій частині у повному обсязі, суд приходить до висновку, що шлюб між сторонами не може бути збережений, оскільки факти, викладені у позовній заяві свідчать про те, що шлюб між сторонами фактично розпався, спільне життя подружжя і збереження сім'ї стало неможливим, шлюбні стосунки сторони не підтримують, мешкають окремо, та формальне існування шлюбу обмежує особисту свободу позивачки та порушує її особисті інтереси, що мають істотне значення, тому суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими та підлягають, оскільки подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам та інтересам їх неповнолітніх дітей.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно положень статті 181 Сімейного кодексу України способами виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Згідно ч.4 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу батька (матері) та/чи в твердій грошовій сумі.
Згідно до положень ст.182 Сімейного кодексу України та п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.184 цього кодексу.
Відповідно до положень ст.184 Сімейного кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Виходячи з системного тлумачення зазначених норм права, вибір способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина, і який є позивачем у справі про стягнення аліментів. Тобто, саме позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів).
При визначенні способу стягнення аліментів суд погоджується з обраним позивачем способом стягнення аліментів та вважає, що він повинен бути визначений у єдиній твердій грошовій сумі за вибором позивача.
При цьому суд враховує те, що батьки мають рівні обов'язки щодо утримання дітей і відповідач має обов'язок брати участь в утриманні своїх дітей.
Згідно вимог статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ст.8 Закону України „Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7,8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Згідно ст.111 СК України суд приймає міри до збереження шлюбу, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. В даному випадку, сторони вважають неможливим з моральної точки зору, продовжувати шлюбні відносини, тому суд не може зобов'язати їх прийняти заходи до примирення.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 та разом з нею зареєстровані та проживають неповнолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що вбачається з довідки Синевирської сільської ради №1045 від 08.05.2023 року (а.с.7) та вказані обставини відповідачем не оспорюються.
У позові ОСОБА_1 стверджує про імперативність її права на отримання аліментів, суд погоджується з такими доводами позивача. Але при вирішенні справ про стягнення аліментів позивач зобов'язаний також довести бажаний розмір аліментів, а не лише вказати певний розмір, оскільки розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Доказів про розмір доходу або витрат відповідача матеріали справи не містять.
З урахуванням принципів розумності та справедливості, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, а також взявши до уваги, що відповідачем подано заяву про визнання позову також і в частині вимог про стягнення аліментів в розмірі, який просить позивачка, суд вважає, що розмір аліментів в твердій сумі по 3000 грн. щомісячно на кожну дитину, буде в достатній мірі відповідати заявленим позивачкою потребам утримання неповнолітніх дітей, з огляду на законодавчо визначений розмір прожиткового мінімуму на дитину.
При визначенні цього розміру суд виходить з того, що позивачка теж має нести не менші витрати на утримання своїх дітей, ніж відповідач, і має можливості для цього.
При визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, суд прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів, у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
З огляду на те, що неповнолітні діти проживають з матір'ю, з урахуванням вартості продуктів харчування, інших речей першої необхідності, приймаючи до уваги розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а також відсутність відомостей про доходи чи витрати відповідача, з урахуванням заперечень відповідача щодо заявленого розміру аліментів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на утримання неповнолітніх дітей аліментів у твердій грошовій сумі 3000 грн. щомісячно на кожну дитини, до досягнення дітьми повноліття, як це передбачено ч.2 ст.183 СК України
Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги зазначені позивачкою підстави позовних вимог, позицію відповідача, а саме визнання позову, розмір встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину певного віку, обставини, визначені ст.ст. 182, 184 СК України, а також відсутність на теперішній час домовленості між сторонами щодо порядку утримання неповнолітніх дітей, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі та стягувати з відповідача в користь позивачки аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі по 3000 гривень на кожну дитину щомісячно, але не менш 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 12 травня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд визнав за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу на один місяць.
Відповідно до положень п.3. ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи звільняються, в тому числі позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
Таким чином, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за пред'явлення позову в частині стягнення аліментів, відповідно до положень ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому судовий збір в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, згідно положень ст.141 ЦПК України.
Також, у відповідності до положень ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем в частині позовних вимог про розірвання шлюбу, суд вважає необхідним повернути позивачці ОСОБА_1 з державного бюджету - 50 % судового збору, сплаченого при пред'явленні нею позову до суду, а саме: в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок, згідно квитанції №37 від 09.05.2023 року, виданої філією Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ № 10006/037, оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с.1).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.7,10,11,265-268,279 ЦПК України, ст.ст. 105, 110, 112, 180-184, 191 Сімейного кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 27 квітня 1996 року виконавчим комітетом Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, актовий запис № 12.
Прізвище позивачки ОСОБА_1 після розірвання шлюбу - залишити « ОСОБА_8 ».
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі по 3000 (три тисячі) гривень щомісячно на кожну дитину, але не менш 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 12 травня 2023 року та до досягнення дітьми повноліття.
Рішення в цій частині підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць
Визначений розмір аліментів у твердій грошовій сумі підлягає індексації, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Повернути позивачці ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) з Державного бюджету 50% судового збору, сплаченого нею згідно квитанції №37 від 09.05.2023 року, виданої філією Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ № 10006/037, а саме повернути суму - 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі - 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір в сумі - 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п.15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя
Міжгірського районного суду
Закарпатської області: Ю.В.СИДОРЕНКО