Постанова
Іменем України
01 лютого 2010 року Справа № 2-18/5863-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: Живіло Олександра Вікторовича, довіреність № 2454 від 27.01.2010 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина";
відповідача: Мізінової Світлани Олександрівни, довіреність № 11/64 від 09.11.2009 року, державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз";
розглянувши апеляційну скаргу державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 14 грудня 2009 року у справі №2-18/5863-2009
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (вул. Першого Травня, 1а, місто Київ, 02088)
до державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пров.Совнаркомовський, 52/1, місто Сімферополь, 95000)
про стягнення 338525,24 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина», звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», про стягнення 296457,60 грн. заборгованості, 31510,39 грн пені, 6225,61 грн. інфляційних збитків, 4 331,64 грн. -3 % річних, обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної оплати за отриманий товар.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2009 року (суддя І.К.Осоченко) у справі № 2-18/5863-2009 позов ТОВ "Укравтозапчастина" задоволений частково. З державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" стягнуто заборгованість у розмірі 295457,60 грн., пеню в сумі 15755,20 грн, 4331,63 грн. - три відсотки річних, 6225,61 грн.- інфляційних втрат, 3385,25 грн. витрат за сплату державного мита, 236,00 грн. - за сплату за інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, ДАТ "Чорноморнафтогаз" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення в цілому на користь позивача, але зменшити розмір стягнутої пені до 10%.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, її заявник вказує на те, що при прийнятті рішення в частині стягнення суми пені судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини, оскільки на протязі 2009 року підприємство відповідача функціонувало у вкрай складних фінансово-економічних умовах, що пов'язано як з економічною ситуацією в країні в цілому, так й з недобросовісною поведінкою партнерів. Крім того, заявник скарги вказував на наявність у ДАТ «Чорноморнафтогаз»значної кредиторської заборгованості, кошти на погашення якої відсутні.
З огляду на викладене, заявник апеляційної скарги посилався на наявність в нього виключних обставин, які в силу вимог статей 83 Господарського процесуального кодексу України та 233 Господарського кодексу України надають суду можливість скористатись наданими йому правами та зменшити нараховану позивачем пеню до 10 %.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, призначеному на 01 лютого 2010 року, представники сторін підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі. Представником позивача надано відзив на апеляційну скаргу.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 12.01.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина», що іменується надалі Постачальник, і державним акціонерним товариством «Чорноморнафтогаз», діла іменується Покупець, укладено договір постачання № 15, згідно з пунктом 1.1. якого постачальник прийняв на себе зобов'язання передати (поставити) в певний термін договору у власність Покупця товар, згідно специфікації, яка є невідє'мною частиною Договору (Додаток №1), а Покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити його на умовах, визначених цим договором.
Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві товар на умовах DDR, Сакський р-н, вул.. Київська №7, с. Каменоломня (База ВТО та К, ДАТ «Чономорнафтогаз», відповідно до «Інкотермс-2000». Транспортні витрати по доставці товару в місце призначення включені в ціну товару (пункт 2.1. договору).
Згідно з пунктом 2.2. договору, товар поставляється частями (партіями) на підставі письмових заявок Покупця, в яких указується найменування, номенклатура і кількість товару, який повинен бути поставлений.
Пунктом 4.1. договору від 12.01.2009 року визначено, що ціна договору складає 585351,60 грн. (п'ятсот вісімдесят п'ять тисяч триста п'ятдесят одна грн. 60 коп.) у тому числі ПДВ-97558,60 грн. Ціна на товар є звичайною.
За умовами пункту 4.2. договору від 12.01.2009 року оплата за кожну партію заявленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 21 календарного дня з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі Товару.
При цьому, згідно з пунктом 8.3. у разі несвоєчасної оплати за Договором Покупець сплачує Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.
У випадках, не передбачених даним Договором, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства (пункту 8.4. договору).
Пунктом 10.1. строк дії зазначеного договору визначено з моменту його підписання сторонами до 31.12.2009 року, а в частині розрахунків-до повного виконання зобов'язання.
На підтвердження факту виконання умов договору постачання від 12.01.2009 року №15 позивачем до матеріалів справи представлені акти приймання-передачі товару, згідно з якими відповідачу було поставлено товар на загальну суму 296457,60 грн. (а.с.16-22).
Також в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків № 114 від 30.03.2009 року, який підписано представниками сторін та скріплено їх печатками, яким підтверджується факт отримання відповідачем товару на зазначену вище суму (а.с.25).
Між тим, як свідчать матеріали справи, оплата отриманого товару ДАТ «Чорноморнафтогаз»до даного часу не здійснена.
Вказані обставини з'явилися підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом з вимогою сплати відповідачем основного боргу з урахування індексу інфляції, пені та відсотків річних.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Встановлено, що спір у даній справі виник у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару, поставленого на умовах договору постачання від 12.01.2009 року № 15.
Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 Господарського кодексу України та положення глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з наведеним, встановивши, що відповідач зобов'язання за договором поставки належним чином не виконав, повну оплату отриманого товару згідно умов договору не здійснив, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 296457,60 грн.
Факт наявності заборгованості у зазначеному розмірі підтверджується письмовими матеріалами справи, відповідачем на протязі судового розгляду справи не заперечувався.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманого товару в строк, суд першої інстанції зробив у рішенні правильні висновки щодо виникнення у відповідача обов'язку погасити суму боргу з урахуванням 3 % річних в сумі 4331,64 грн. та індексу інфляції, який дорівнює сумі 6225,61 грн.
Наряду з цим, пунктом 8.3 договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати за Договором, Покупець сплачує Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Водночас, частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що приймаючи рішення, господарський суд має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Статтею 233 Господарського кодексу України закріплено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При вирішенні питання щодо розміру пені, суму якої належить стягнути з відповідача, судом надано оцінку його матеріальному стану, у зв'язку з чим зменшено розмір мені на 50% й стягнуто з відповідача пеню в розмірі 15755,20 грн.
На думку судової колегії, стягуючи пеню у розмірі 15755,20 грн. замість заявленої в сумі 31510,39 грн, господарський суд першої інстанції вірно врахував умови договору та приписи цивільного та господарського законодавства України стосовно того, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, а в разі порушення вимог щодо строку виконання грошових зобов'язань до сторони, яка несвоєчасно виконала зобов'язання, застосовується пеня.
Доводи заявника апеляційної скарги, що суд першої інстанції в недостатньому обсязі використав своє право, надане йому статтями 83 Господарського процесуального кодексу України та 233 Господарського кодексу України, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, адже аналізуючи приписи зазначених статей, слід дійти висновку, що зменшення розміру пені це право, а не обов'язок суду.
Суд першої інстанції надав належну оцінку майновому стану відповідача, зменшивши розмір пені пропорційно до завданих позивачу невиконанням зобов'язання збитків.
Крім того, судова колегія звертає увагу на ті обставини, що заборгованість, про яку йдеться в позові, рахується за відповідачем з травня 2009 року, при цьому, на протязі всього часу розгляду справи жодних дій, спрямованих на погашення хоча б частини зазначеної заборгованості, ним не сприймалось.
Висновок суду суду першої інстанції про безпідставність поданої відповідачем заяви в частині надання розстрочки виконання рішення є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи апеляційної скарги його не спростовують
З огляду на правильний розрахунок сум, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, господарський суд першої інстанції цілком обгрунтовано стягнув також з відповідача й судові витрати, посилаючись на приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв'язку з чим повинна надати суду відповідні докази, судова колегія вважає вимоги апеляційної скарги такими, що не мають підставного обґрунтування.
Отже, з врахуванням встановлених фактичних обставин, місцевим господарським судом правильно з'ясовані виниклі між сторонами права і обов'язки, вірно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому твердження відповідача про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення судова колегія не вбачає.
Керуючись статтями 101, 103 ( пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 грудня 2009 року у справі № 2-18/5863-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.І. Гонтар
В.М. Плут