Справа № 637/1247/20
№ 1-кп/183/828/23
23 травня 2023 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянув у закритому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у зв'язку із застосованим стосовно нього запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту, обвинуваченого та його захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на особисте зобов'язання у кримінальному провадженні № 12020220450000207 від 28.09.2020 стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Торецьке Добропільського району Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 3 ст. 152 КК України,
У провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження № 12020220450000207 від 28.09.2020 стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 3 ст. 152 КК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявила клопотання про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у зв'язку із застосуванням стосовно нього запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту на 60 днів, мотивуючи свою позицію тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувалися судом при обранні ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не змінилися та продовжують існувати, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не з'явилося, тому продовження строку дії домашнього арешту стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 необхідне для забезпечення розгляду кримінального провадження.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_4 , кожен окремо, просили суд змінити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов'язання, посилаючись на те, що обвинувачений має намір працевлаштуватися, оскільки йому потрібне джерело доходу для існування, а також міг залишати своє житло для допомоги своїй матері, яка проживає неподалік. До того ж, обвинувачений своєю поведінкою довів про відсутність зазначених прокурором ризиків, оскільки кожного судового засідання прибуває до суду.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи заявлене прокурором клопотання, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання доцільності продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у зв'язку із застосованим стосовно нього запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 3 ст. 152 КК України, останнє з яких у відповідності до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого, у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_5 винуватим, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 152 КК України згідно з обвинувальним актом свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, оскільки даний склад кримінального правопорушення відноситься до злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, тобто до одного з найбільш небезпечніших груп злочинних діянь.
Переконання про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні ґрунтується на: тяжкості кримінального правопорушення і тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується (злочин є особливо тяжким); злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 є надзвичайно небезпечним, адже людина, її життя, здоров'я, честь і гідність та безпека належать до найвищих соціальних цінностей, що може свідчити про підвищену суспільну небезпеку останнього.
Крім того, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання останнього винуватим у пред'явленому обвинувачені; ризик незаконно впливати на потерпілу та свідків з приводу обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки останні ще не допитані судом; та ризик вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, оскільки у зв'язку з військовою агресією проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, унеможливлюється контроль за процесуальною поведінкою ОСОБА_5 та значно збільшує вірогідність вчинення ним вищевказаних дій.
Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
Захисником ОСОБА_4 будь-яких об'єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суду не надано, що є і підставою для відмови у задоволенні клопотання сторони захиступро зміну раніше обраного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на особисте зобов'язання.
Тому, на переконання суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у зв'язку із застосованим стосовно нього запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне продовжити строк дії обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у зв'язку із застосованим стосовно нього запобіжним заходом у вигляді цілодобового домашнього арешту в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.
Керуючись ст. ст. 176-178, 181, 194, 196, 199, 314, 331, 350, 371, 372 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у зв'язку із застосованим стосовно нього запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту - задовольнити.
Продовжити строк дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із застосованим стосовно нього запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту до 22 липня 2023 року, а саме:
1) прибувати за кожною вимогою до суду;
2) не відлучатися без дозволу суду з місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;
4) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілою з приводу обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на особисте зобов'язання - відмовити.
Повний текст ухвали складено і оголошено 24 травня 2023 року о 08 годині 20 хвилин.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1