Справа № 11-699/2010р. Головуючий в суді І-ї інстанції: Савченко А.Г.
Категорія: ч. 2 ст. 309 КК України-С.Т. Доповідач: Мілаш С.П.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді Мілаша С.П.,
суддів Юренко Л.А., Кисіля А.М.,
за участю: прокурора Акулової С.М.,
захисника ОСОБА_2,
засудженого ОСОБА_3,
розглянувши 08 вересня 2010 року у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві матеріали кримінальної справи за апеляціями помічника прокурора Октябрського району м. Полтави та засудженого ОСОБА_3 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2010 року, -
Цим вироком
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого:
• 29 лютого 1996 року Київським районним судом м. Полтави за ст. 17, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 145, ст. 42 КК України ( в ред. 1960 року ) на шість місяців позбавлення волі. 07 березня 1996 року звільненого по відбуттю строку покарання;
• 29 червня 1998 року цим же судом за ч. 1 ст. 229-6, ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 81, ст. 42 КК України ( в ред. 1960 року ) на три роки позбавлення волі. 03 лютого 2001 року звільненого у зв'язку з відбуттям строку покарання;
• 05 жовтня 2001 року цим же судом за ч. 2 ст. 140 КК України ( в ред. 1960 року ) на три роки позбавлення волі. 02 жовтня 2003 року відповідно до постанови Крюківського районного суду м. Кременчука від 25 вересня 2003 року звільненого від відбування покарання на підставі ст. 3 Закону України « Про амністію » від 11 липня 2003 року;
• 27 вересня 2004 року цим же судом за ч. 1 ст. 309 КК України на два роки позбавлення волі з звільненням від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком в один рік;
• 16 лютого 2006 року Октябрським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 309 КК України до остаточного покарання, визначеного за правилами ч. 1 ст. 71 КК України, на два роки один місяць позбавлення волі;
• 31 травня 2006 року Київським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 316, частинами 1 і 4 ст. 70 КК України на два роки два місяці позбавлення волі. 27 листопада 2007 року відповідно до постанови Крюківського районного суду м. Кременчука звільнений умовно - достроково на невідбутий строк покарання - 4 місяця 27 днів.
• 08 вересня 2009 року цим же судом за ст. 395 КК України до 240 годин громадських робіт;
• 10 березня 2009 року Зіньківським районним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 263 КК України на один рік позбавлення волі з звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком в один рік.
засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України на два роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання за вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 10 березня 2010 року та визначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді двох років одного місяця позбавлення волі.
Вирок Київського районного суду м. Полтави від 08 вересня 2009 року постановлено виконувати самостійно.
У відповідності з вимогами ст. 81 КПК України по справі вирішено питання речових доказів.
За вироком суду при затриманні ОСОБА_3 працівниками міліції, що мало місце 27 лютого 2010 року, близько 10 год. 30 хв., по АДРЕСА_2 у нього було виявлено та вилучено паперовий згорток з речовиною рослинного походження в сухому подрібненому стані, яка згідно висновку експерта являється особливо - небезпечним наркотичним засобом канабісом, вагою в перерахунку на суху речовину 7, 207 г, яку він повторно незаконно придбав на передодні у невстановленої досудовим слідством особи та зберігав при собі без мети збуту.
В апеляції помічник прокурора Октябрського району ставить питання про скасування вироку суду у зв'язку з невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину та даним про його особу. Тому, просить вирок суду скасувати та постановити апеляційною інстанцією своє рішення, яким призначити ОСОБА_3 за ч . 2 ст. 309 КК України покарання у виді трьох років позбавлення волі, а за правилами ст. 71 КК України - три роки шість місяців позбавлення волі.
Засуджений ОСОБА_3, навпаки, в поданій апеляції вказує на призначення йому надто суворого покарання, а відтак просить врахувати його участь в програмі замісної підтримуючої терапії, яка реалізувалася БА « Світло надії » спільно з Полтавським обласним наркологічним диспансером та пом'якшити покарання.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, думку прокурора про підтримання поданої апеляції та відсутність підстав для задоволення апеляції засудженого, пояснення останнього та його захисника ОСОБА_2, які просили пом'якшити покарання, а апеляцію прокурора залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в апеляціях, вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч. 1 ст. 365 КПК України висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301 № КПК України докази не досліджувалися, апеляційним судом не перевіряються. Тому, колегія суддів виходить з того, що було встановлено вироком районного суду.
Винуватість ОСОБА_3 у незаконному придбанні та зберіганні особливо - небезпечного наркотичного засобу - канабісу, вагою в перерахунку на суху речовину - 7, 207 г, вчиненого повторно без мети збуту, за викладених у вироку обставин підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, визнав її і сам засуджений, дії якого за ч. 2 ст. 309 КК України кваліфіковано правильно.
При обранні покарання ОСОБА_3 суд першої інстанції, керуючись загальними засадами призначення покарання, що регламентовані положеннями ст. 65 КК України, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як злочин середньої тяжкості, дані про його особу, зокрема, вісім попередніх судимостей, у тому числі за скоєння аналогічних злочинів, вчинення цього злочину в період іспитового строку, посередню характеристику за місцем проживання, стан здоров'я, що пов'язаний з психічними і поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів та наявний синдром залежності, а також обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, призначив останньому мінімальний строк реального покарання, що визначений в санкції частини другої статті 309 КК України.
Виходячи з того, що ОСОБА_3 інкримінований йому злочин вчинив у період випробування, за яким його звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Зіньківського районного суду від 10 березня 2009 року за вчинення злочину проти громадської безпеки, йому за правилами ч. 1 ст. 71 КК України правильно визначено й остаточне покарання за сукупністю вироків, яке має бути більшим від покарання, визначеного за новий злочин, тобто 2 роки позбавлення волі, та від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За таких обставин, призначене ОСОБА_3 остаточне покарання у виді двох років та одного місяця позбавлення волі, на думку колегії суддів апеляційного суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, у зв'язку з чим не вбачає підстав як для його пом'якшення, так і для погіршення становища засудженого.
Факт участі ОСОБА_3 у програмі замісної підтримуючої терапії, яка реалізується БА « Світло надії » спільно з Полтавським обласним наркологічним диспансером істотно не знижує ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та не свідчить про меншу суспільну небезпеку останнього, тому, не може бути визнаний обставиною, що пом'якшує ОСОБА_3 покарання.
Таким чином, вирок суду є законним і обґрунтованим, а від так підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись статтями 365 і 366 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -
Апеляцію помічника прокурора Октябрського району м. Полтави та засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2010 року - без змін.
Мілаш С.П. Юренко Л.А. Кисіль А.М.