Справа № 11- 647/ 2010 р. Головуючий у 1 інстанції
Категорія : ч.3 ст. 365 КК України - Т.З. Гусач Я.А.
Доповідач : Томилко В.П.
2010 року вересня місяця 03 дня. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі :
головуючого судді Копитько Л.І.
суддів: Павленка В.П.,Томилка В.П.
з участю прокурора Деряга Л.М.
потерпілого ОСОБА_2
представника потерпілого ОСОБА_3
адвоката ОСОБА_4
засудженого ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві матеріали кримінальної справи за апеляцією захисника в інтересах засудженого на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 10 червня 2010 року.
Даним вироком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець АДРЕСА_1 українець, не одружений, освіта неповна вища, на утриманні має неповнолітню дитину, працює приватним підприємцем, проживає АДРЕСА_2 раніше не судимий, -
визнаний винним та засуджений за ч.3 ст. 365 КК України на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, які пов'язані зі здійсненням представника влади строком на 3 роки; за ч.1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання ОСОБА_5 призначено у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, які пов'язані зі здійсненням функцій представника влади на строк 3 роки.
Цивільний позов прокурора м. Кременчука задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 на користь Полтавського обласного фінвідділу матеріальну шкоду в сумі 325 грвн. 17 коп.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди та ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення моральної шкоди залишений без розгляду.
Відповідно до ст.81 КК України по справі вирішено питання речових доказів.
Згідно вироку суду ОСОБА_5 працюючи на посаді водія міліціонера окремого батальйону патрульно-постової служби, будучи наділеним функціями представника влади та являючись службовою особою, маючи спеціальне звання сержанта міліції згідно договору про забезпечення громадського порядку знаходився при виконанні службових обов'язків в районі кафе-бару « Дар я- Т» у районі центрального міського пляжу м. Кременчука та о 2 годині 31 серпня 2003 року явно перевищуючи надані йому повноваження, всупереч ст. 13, 14 Закону України « Про міліцію», незважаючи на скупчення осіб дістав спецзасіб «Корнет-С» для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями, та тримаючи його у витягнутій руці, направленій на ОСОБА_2, умисно зробив постріл у область обличчя останнього, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді травми правого ока, що викликала забій очного яблука тяжкого ступеню, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
В апеляції захисника в інтересах засудженого ставиться питання про зміну вироку суду, а саме закриття справи в частині засудження за ч.3 ст. 365 КК України, так як вина ОСОБА_5 у вчинені даного злочину не доведена, перекваліфікації його дій з ч.1 ст. 121 на ст. 128 КК України, як нанесення тяжких тілесних ушкоджень з необережності та звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, вислухавши захисника на підтримку своєї апеляції, пояснення засудженого, який вважає себе винним у необережному спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень, думку потерпілого та його представника про законність вироку суду, міркування прокурора про доведеність вини засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Суд правильно встановив фактичні обставини вчиненого ОСОБА_5 тяжкого злочину.
Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ґрунтуються на зібраних в установленому законом порядку доказах, які повно, всебічно і об'єктивно перевірені в судовому засіданні та детально викладені у вироку.
Зокрема, сам засуджений як на стадії досудового так і судового слідства не заперечував своєї причетності до спричинення, шляхом пострілу з наявного у нього при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку особистого револьвера, тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2
Крім того, його вина підтверджується:
• показаннями потерпілого ОСОБА_2 про умисний постріл ОСОБА_5 в область його обличчя, внаслідок чого він втратив зір на одне око;
• показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 про направлення засудженим пістолета в обличчя потерпілого та зроблений після цього постріл;
• показаннями свідка ОСОБА_8 про те, що в ході сварки, яка виникла між ОСОБА_5 та потерпілим, він став між ними і почав відштовхувати ОСОБА_2 від ОСОБА_5 і в цей момент пролунав постріл;
• матеріалами які свідчать про виконання ОСОБА_5 на момент вчинення злочину службових обов'язків по охороні громадського порядку, зокрема накази про прийняття на роботу та присвоєння спеціального звання, службові обов'язки, договір про охорону громадського порядку в кафе-барі та інші;
• висновком судово-медичної експертизи про наявність у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень у вигляді травми правого ока, які утворились внаслідок вогнепального поранення і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою втрати загальної працездатності;
- висновком судово-медичної експерти про відсутність будь-яких тілесних ушкоджень у ОСОБА_5;
- висновком криміналістичної експертизи про придатності револьвера, вилученого у ОСОБА_5, для стрільби, та неможливості пострілу з даного револьвера без натискання на його спусковий крючок.
Аналіз наведених та інших доказів, які повно і всебічно перевірені на належно оцінені судом, свідчить, що висновок суду про перевищення ОСОБА_5 своїх владних повноважень, що спричинили тяжкі наслідки, є обгрунтованим.
Кваліфікація дій засудженого за ч.3 ст.365 та ч.1 ст.121 КК України є правильною.
Посилання захисника в своїй апеляції на винесені раніше вироки місцевим судом та ухвали апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України, колегія суддів вважає неспроможними, так як всі вказані в апеляції захисника рішення судів скасовані апеляційними та касаційними судовими інстанціями.
Доводи, викладені в апеляції захисника, про неправдивість показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9, які були знайомими потерпілого, є безпідставними, так як показання цих свідків є стабільними, послідовними і узгоджуються з іншими доказами по справі.
Оголошення в судовому засіданні показань свідків та потерпілих, які вони давали на стадії досудового слідства, не суперечить чинному кримінально-процесуальному закону, у зв'язку чим твердження захисника в цій частині є не обґрунтованими.
Діям потерпілого ОСОБА_2 суд дав оцінку та прийшов до правильного висновку про відсутність в його діях протиправних діянь, так як ОСОБА_2 та інші особи, які були з ним, не були притягнуті до будь-якої відповідальності за їх дії в барі та біля нього, а тому посилання захисника на те, що ОСОБА_5 застосував зброю у зв'язку з необхідністю припинення протиправних дій потерпілого та інших, є неспроможними.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив показання засудженого про належне виконання ним своїх службових обов'язків по охороні громадського порядку і необережне спричинення ним тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, та обґрунтовано визнав їх, як і аналогічні доводи захисника, безпідставними, а тому підстав для задоволення апеляції не вбачається.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України та в мінімальному розмірі санкцій статей за якими ОСОБА_5 визнано винним.
Будь-яких істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б потягли за собою скасування або зміну постановленого вироку у справі не встановлено.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів апеляційного суду Полтавської області, -
Апеляцію захисника в інтересах засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 червня 2010 року стосовно ОСОБА_5 - без зміни.
Запобіжний захід ОСОБА_5 змінити з підписки про невиїзд на утримання від вартою, взявши ОСОБА_5 під варту в залі суду.
Л.І. Копитько. В.П. Павленко. В.П.Томилко.